Наступного дня, перевдягаючись після пробіжки, Кріс помітила на верхній поличці шафки для одягу якийсь дивний темний предмет.

— Що б це могло бути? — думала вона встаючи навшпиньки, але навіть так поличка була занадто високо й заважала розгледіти знахідку.

Кріс витягнула руку в напрямку загадкового предмета ніби намагаючись вхопити його. Автоматика Ікара миттєво зреагувала на її жест й плавно опустила поличку до зручної висоти. Перед очима Кріс лежала шкатулка із чорного дерева з кодовим замком. 

— Це ж подарунок Генерала! Як я про нього забула?

Спробувала відчинити — Замкнена…

Перенесла шкатулку на стіл, вмостилась у кріслі пілота. Покрутила коліщатка замка уважно вслухаючись в тихе потріскування хитромудрого механізму. Колись їй так майже вдалось відкрити сейф в кабінеті директора коледжу, за що її ледве не вигнали — спас дзвінок від Генерала.

З того часу цей таємничий благодійник не раз виручав юну Крісті, залишаючись при цьому в тіні. Вона ніколи його не бачила і, як не намагалась, не змогла взнати навіть його імені. Хоч саме за його рекомендацією її прийняли до центру підготовки астронавтів, а згодом узяли стажистом на “Меркурій”.

Замок не піддавався.

— Арро! Як це відкрити? — нарешті спитала Кріс, облишивши марні спроби розгадати секрет замка на слух.

— Треба ввести код…

— Я тебе про код і запитую.

— Але я не знаю коду…

— Як це не знаєш? Командир же казав, що він повідомив код Стену. Пошукай в пам’яті Ікара.

— Це не так просто зробити. Стен відключений і вся його пам’ять в архіві. Але ми можемо спробувати вирахувати потрібну комбінацію. Тут всього лиш сім символів.

Кріс лише мовчки похитала головою.

— Спробуй Cossack, — Арра почала з прізвища Кріс.

Дівчина швидко набрала потрібну комбінацію — марно…

— Ну, тоді General, — і знову невдача.

— Mercury… Jackson… Arctown… — Арра перебирала слова із семи букв, що могли мати хоч якесь відношення до життя Кріс, вона згадала імена кількох однокурсників і навіть прізвище того самого директора, що колись мало не вигнав її з коледжу. Кріс крутила коліщатка замка, намагаючись встигати за Аррою, але жодне зі слів не підійшло. Дівчина була засмучена — невже їм так і не вдасться відкрити шкатулку?

Проте Арра і не думала здаватись. Вона на мить спинилась, ніби задумавшись, насправді ж даючи перепочинок пальцям Кріс і видала нову порцію слів. Цього разу вони стосувались не реального життя дівчини, а казкового світу її мрій Іридії.

— Iridium… Unicorn… Lemuria…

Скоро й ці слова закінчились. Арра замовкла.

Кріс теж мовчала. Розглядала замкнену шкатулку, на коліщатах замка якої було набране слово Crystal — останнє із запропонованих Аррою.

 — Навіть чарівний кристал Іридії не впорався із цим замком, — зітхнула Кріс. 

Задумалась. ЇЇ погляд безцільно блукав кімнатою шукаючи хоч якусь підказку, хоч найменший натяк і врешті зупинився на головному навігаційному екрані Ікара, в кутку якого вівся зворотний відлік часу до прибуття в кінцеву точку її “рятувальної” місії.  Мигтіння секунд задавало простий ритм в такт з яким символ за символом вона стала обертати одне з коліщаток. Рівномірне тихе потріскування механізму замка заспокоювало. Раптом різкий звук зсередини шкатулки привернув її увагу. Невже вдалось?

Погляд ковзнув на шкатулку. Так і є — кришка ворухнулась і стала повільно підійматись.

 — Це нечесно! — Арра була явно роздратована, — такого від Генерала я не очікувала.

 — В чому річ, Арро?

 — В чому річ? Та ж у кодовому слові — помилка! Я називала це слово, я вгадала — а там просто неправильна літера! Неймовірно!!!

Кріс подивилась на шкатулку й усміхнулась.

 — Це не помилка. Це моє казкове ім’я — Krystal !!! Так називав мене тато: “моя маленька принцеса Крістал”. І писав це ім’я саме так, через К, “щоб ніхто не смів плутати принцесу з великим чарівним кристалом Іридії”.  

 — Дивно, що я про це нічого не знала, — вже спокійніше сказала Арра.

 — Нічого дивного. Тато не згадував цього імені у жодному із виданих коміксів. Він казав, що принцесі треба спершу підрости, бо час її пригод іще не настав.

Кріс замовкла розглядаючи дивний, явно старовинний прилад у тьмяному бронзовому корпусі,  що лежав у шкатулці. На його передній панелі розміщувалось декілька циферблатів, ряд кнопок та перемикачів. Все це здавалось дівчині дуже знайомим. Раптом на її очах заблищали сльози.

 — Тату! — вигукнула вона і заплакала…

Вже декілька годин Кріс сиділа мовчки, підібгавши ноги та притискаючи до себе подарунок. Вона зовсім не схожа була на астронавта-пілота, що виконує надважливу місію. Нагадувала швидше маленьку дівчинку, що знайшла давно загублену іграшку.

— Розповідай! — нарешті порушила мовчанку Арра.

— Про що? — не зрозуміла Кріс.

— Слухай. Я вже вдруге сьогодні відчуваю себе дурепою. Я завжди впевнена була, що знаю про тебе все, а тут спершу твоє “казкове ім’я“, тепер же ще й оцей… е-е… антикваріат! Ми ж сестри, а я ще стільки важливого про тебе не знаю.

— Насправді все це не так вже і важливо, — Кріс спустила ноги на підлогу, — просто казочки і просто... згадка про тата.

— Я обіцяла нашій мамі приглядати за тобою, а для цього мені потрібна всяка інформація, навіть і неважлива! .. Ну будь-ла-аска-а-а.

Остання фраза була сказана таким благальним тоном, що Кріс засміялась.

— Гаразд. Але це тільки між нами. Як сестра сестрі, — по змовницьки напівжартома сказала Кріс і поставила таємничий прилад на стіл.

— Цей, як ти там казала, антикваріат — всього лиш настільний календар мого тата. Дивись, — вона почала натискати кнопочки під циферблатами, від чого коліщатка з цифрами стали обертатися і швидко виставила дату 11.11.2059. 

— А як його завести? — з цікавістю запитала Арра.

— Ніяк. Завтра просто натиснемо кнопочку і змінимо день — найпростіша механіка. Ніякої магії. Хоча… — Кріс раптом замовкла, щось пригадуючи, вхопила прилад і  розвернула його. На зворотному боці ледь помітними лініями був вигравіюваний сплячий дракон.

— Хоча, — продовжила Кріс, — за словами тата, цей календар — робота найкращих майстрів Іридії. В цьому механізмі поєднана майстерність гномів з магією ельфів. Але запрацює він лише після пробудження дракона. В пророцтві сказано:

“Коли проллється королівська кров

прокинеться дракон і гляне в вічі

безумцю, що насмілився збудити,

і вкаже шлях йому через вогонь”

— Гадаєш це може бути правдою? — запитала вона в Арри.

— Казочки! — впевнено відповіла Арра, — По перше — дракони не сплять! По друге — хто посміє будити дракона? Це ж вірна смерть!

— Згодна. Не хотіла б я бути на місці того безумця, — Кріс здригнулась згадавши свою недавню пробіжку коридорами Колеса, — нізащо! 

— Я такого точно не допущу, — запевнила Арра, — я ж обіцяла мамі.

Кріс усміхнулась.

— То мені нічого боятись. До речі, а звідки ти дізналась, що дракони не сплять? Я про таке взагалі вперше чую.

— Я не знаю… Я не знаю звідки я це знаю, але впевнена, що то правда. Хоч це і не логічно.

Арра помовчала.

— А ще іноді я бачу сни…

— Що ти верзеш, Арро? Які ще сни можуть бути у комп’ютера?

— Сни про Іридію. Тільки нікому не кажи, не хочу, щоб мене перепрограмовували, або списали, як дефектну.

Несподівані признання Арри були для Кріс повною несподіванкою. Що це — дефект алгоритму? Чи, можливо, хтось спеціально вніс всю цю інформацію прямо в ядро Арри? Але хто? Мама, — здогадалась Кріс, хто ж іще. Це ж вона створила Арру, сформувала її першоядро — найглибиннішу частину штучного інтелекту. Але навіщо?

— Ти ж не скажеш? — перебила її роздуми Арра.

— Не скажу. Хай це буде нашою таємницею, сестричко.

— До речі, здається, що цей дракон, — Кріс кивнула головою в бік календаря, — не знає, що він ніколи не спить, та й  вигляд його не такий вже й страшний.

Вона кілька разів провела пальцем по спині сплячого дракона від голови до хвоста,  ніби гладячи його.

— Обережно! — скрикнула Арра, — дракони дуже небезпечні! Краще їх не турбувати.

— Облиш. Драконів не існує. Це лише малюнок, — заперечила Кріс і  провела пальцем у зворотному напрямку від хвоста до голови.

Раптом один із шипів на спині дракона вп’явся їй в палець. Дівчина, скрикнувши від несподіванки, відсмикнула руку. Капля крові, що залишилась на тілі дракона раптом спалахнула яскравим жовтим полум’ям, яке швидко наповнило всі канавки цієї незвичайної гравюри, освітивши кожну лусочку, кожну складочку на шкірі від голови аж до кінчика хвоста. Дракон ворухнувся, підвів голову, позіхнув і відкрив очі — ясні невимовно-глибокі блакитні очі. Декілька секунд він уважно вдивлявся в Кріс, що сиділа, мов заворожена не сміючи ворухнутись чи відвести погляд. Нарешті ледь помітно кивнув. В цей час вогонь, що оповив тіло блакитноокого спалахнув востаннє, розсипався безліччю яскравих іскор і погас залишивши на металі вирізьблене зображення вже не сплячого дракона.

— Що ти думаєш про все це, Арро? — тихо спитала Кріс.

— Я повна дурепа, що нічого не знає і не розуміє.

— Здається, я теж.