— Мене звуть Віа, точніше Віолента, представилась фея, — і я...

— Королева фей! — вигукнула Кріс, — мені тато розповідав.

— Була колись. То давня історія... Але чому ти не п'єш? — поспішила змінити тему фея, — нектар із квіток золотистої папороті найкраще смакує гарячим.

Кріс надпила.

— Це ж... кава?

— Ти як дитя, — всміхнувся фея, — звісно що ти не можеш відчути справжнього смаку цього неперевершеного напою. Ти ж іще ніколи його не куштувала.

— Я прямо зараз його п'ю.

— П'єш, але не насправді. Це сон, а тут усе залежить лише від твоєї уяви, — пояснила фея, — кава кажеш? Не знаю що це таке, але вочевидь тобі подобається. Тож просто насолоджуйся.

Кріс зробила ще декілька ковтків улюбленого напою. Відчула, ніби з неї впав тягар, думки стали легкі та ясні. Немов би все життя спала, а тепер нарешті прокинулась.

— Але що ж трапилося? Чому Ви більше не королева?

Фея незадоволено поморщилась.

— Розповім іншим разом. У нас є важливіша проблема, що потребує невідкладного вирішення, — Віа подивилась на дракона, що трохи відступивши приліг повністю перекривши прохід, — величезна проблема.

— Коли він вперше почав тебе переслідувати?

— Вперше я побачила Баардака, на Колесі під час пробіжки, коли Арра створила ілюзію...

— Хто така Арра? — перебила її Віа, — мені здається, що я колись вже чула це ім’я.

— Це штучний інтелект космічної станції, комп'ютерна програма.

— Здалось, — крутнула головою фея, — ти впевнена, що то був саме Баардак?

— Я тоді навіть не знала, що у драконів бувають імена, але хіба його з кимось сплутаєш?

— Це точно. Продовжуй.

— Потім під час польоту на Ікарі — це такий космічний катер, — поспішила уточнити Кріс випереджаючи запитання феї, — Самого дракона я тоді не бачила, але відчувала його погляд... і страх...

— Страх — улюблений прийом Баардака. Гадаю, що саме через страх він і має тепер доступ до твоїх снів.

Кріс замислилась.

— Виходить, якщо я перестану його боятись, то дракон вже не зможе мене переслідувати, не проникатиме більше в мої сни? 

— Нічого не можна стверджувати напевно. Це ж Баардак, у нього обов’язково є запасний план, — фея замовкла про щось роздумуючи, — коли ми заманили його до лабіринту і надійно запечатали єдиний вхід, то були впевнені, що цей дракон уже нікому не зможе зашкодити. А тепер він ось переслідує тебе. Хотіла б я знати чому?

— Мені б теж хотілося про це дізнатись.

— Так що ж було потім?

— Мій катер потрапив до протуберанця і, напевно, згорів, а я перемістилася на Землю, тільки в минуле, ще до мого народження.

— Як же ти змогла переміститися?

— Не знаю. Просто згадала озеро, де ми колись сім’єю відпочивали. Дуже захотіла побувати там, побачити тата. І… просто опинилась там.

— Це дуже небезпечно — такі стрибки у часі. Тобі слід якомога швидше повернутись у свій справжній час.

— Чому?

— Бо ти помреш, як тільки ти ж народишся. Одна душа не може одночасно перебувати у двох тілах.

— Я б з радістю. Однаково мені тут ніхто не вірить, вважають божевільною. Але не знаю як це зробити.

— Скористайся знову своїм чарівним кристалом, — порадила фея.

— Але у мене немає ніякого чарівного кристала та й ніколи не було.

— Без кристала такі переміщення неможливі якщо тільки ти не дракон або єдиноріг. І він мусив бути десь поруч із тобою, не далі як на віддалі витягнутої руки.

— Серце Арри! — здогадалась Кріс.

— Яке ще серце може бути у комп’ютерної програми?

— Серце Арри — це її першоядро, воно записане у кристалі й було при  мені коли я перемістилась.

— Я знала, що мав бути кристал! — зраділа фея, — покажи його.

Кріс знітилась, опустила голову.

— Не можу, я його загубила.

— Скористайся своєю уявою, — наполягала Віа, — це ж сон. Уяви, що твій кристал лежить на столику, або десь у тебе в кишені. Головне не сумнівайся, і згадай як він виглядає якомога точніше. Тільки ти володарка своїх снів, тут усе підкоряється лише твоїй фантазії.

Кріс, закрила очі, простягла руки вперед і стала робити ними паси над столиком. Через хвилину привідкрила одне око — кристал не з’являвся.

— Не виходить, — зітхнула, — яка з мене принцеса?

— Складний випадок, — бурмотіла фея сновигаючи мимо столика туди-сюди, — доведеться провести церемонію.

Вона затріпотіла крилами з яких посипався чарівний пилок що окутав фею сяючою міріадами яскравих іскринок хмаринкою.

— Так ось, що за дрібненькі світлячки наповнювали сьогодні печеру — думала Кріс спостерігаючи за всім цим дійством.

Фея тим часом почала швидко збільшуватись, аж доки не стала вищою за дівчину, її одяг перемінився, на голові засяяла відполірованим золотом корона.

— Підійди до мене та прихили коліно, — голос феї звучав піднесено та водночас владно.

Кріс опустилась на ліве коліно, фея поклала праву руку на її голову.

— Я, королева Віолента, по належному мені праву, дарую тобі титул принцеси… — фея замовкла на хвильку, та раптом голосно розсміялась.

— Ти… ти… ти в піжамі, — видавила крізь сміх, — ти прийшла на церемонію в піжамі.

— Але я не маю в що перевдягтися, — ображено пробурмотіла дівчина.

— Знаю, вибач. Просто я уявила вираз обличчя придворного церемоніймейстера, якби він це побачив, — плечі королеви фей затремтіли від беззвучного сміху, проте вона швидко опанувала себе, змахнула рукою і юну астронавтку вмить оточив чарівний пилок, який перемінив її одяг на пишне плаття всіяне самоцвітами за блиском яких ледь проглядав витончений орнамент шитий золотими та срібними нитками.

— Так набагато краще,  ти тепер схожа на справжню принцесу.

Кріс лише мовчки кивнула. Тугий корсет майже не давав змоги дихати, а від ваги вбрання підкошувались ноги.

— Продовжимо, — фея знову поклала руки на голову дівчини, — Отже, я дарую тобі титул Принцеси снів! Вітаю, а тепер покажи мені кристал.

— Я не можу сконцентруватись, у цьому платті майже не можливо дихати — прошепотіла Кріс насилу підіймаючись.

— То перевдягнись, церемонія вже закінчилась.

— І як же це зробити?

— Просто уяви себе в одязі про який ти давно мріяла, в якому відчуватимеш себе справжньою принцесою.

Кріс закрила очі. Це було легким завданням. Існував лише один вид одягу, про який вона справді мріяла, який жадала носити — білосніжний парадний костюм пілота. Дівчина посміхнулась своїй давній мрії, глибоко вдихнула — ніщо не заважає? Отже, у мене все вийшло! 

Захоплений погляд феї підтвердив здогад.

— Обов’язково собі такий же пошию, — твердила Віа, — яка краса.

Закортіло глянути на себе в дзеркало, і воно слухняно виникло  із порожнечі.

— Ти хороша учениця, схоплюєш нальоту, — похвалила фея Кріс, — але вернімось до справи. Покажи вже мені нарешті твій кристал.

Кріс задоволено посміхнулась — нові можливості припали їй до вподоби. Вона витягнула руки вперед і відразу ж в повітрі поміж її долонями почав “матеріалізовуватись“ блакитний кристал.

— Який незвичний колір, — захоплено вигукнула Віа. Вона вже набула свого звичайного розміру і тепер зависла в повітрі навпроти кристала, уважно вдивлялась то в одну то в іншу грань заставляючи його обертатись легкими помахами своєї чарівної палички.

— Рідкісний екземпляр, — промовила нарешті, — трохи схожий на Ключ короля Гороха із прадавніх легенд, але той мав золоту оправу у вигляді плюща, який обвивав його від основи аж до половини висоти.

— Я не мала часу детально розглядати кристал, але думаю таке би точно запримітила.

Раптом кристал почав пульсувати. Спочатку слабо, а потім все сильніше і сильніше. Фея запитливо глянула на Кріс, та лише розвела руками.

— Схоже твоя Арра, ким би вона не була, хоче щось нам повідомити, але я не вмію спілкуватися з кристалами.

— Я вмію, — Кріс звичним рухом дістала з кишені візуалізатор та закріпила на виску, — вуаля!

Дзеркало, що й досі стояло поруч,  від’їхало далі одночасно розтягуючись у чималий екран. З’явилось зображення довгого коридору, по обидва боки якого були рівні ряди металічних дверей з невеликими загратованими віконцями. В дальньому кінці з’явилась стара медсестра, що штовхала поперед себе столик на коліщатках, який був заставлений різноманітними баночками, колбочками, ампулами шприцами, пігулками та іншим медичним дріб’язком. Очі старої були заплющені. Йшла вона повільно, бурмочучи собі під ніс:

— Ти не проснешся, зраднице… Ніколи не проснешся… Ха-ха… Ніколи…