— Це добром не закінчиться — зітхнув лікар як тільки детектив зник за дверима, — Роб жорстока людина, він не відступить від своїх слів, навіть якщо знатиме, що неправий.

— Але ж Іскорка може подовше побути в госпіталі? У неї он знову жар.

— На жаль не зможе. Її жар уже майже повністю минув. Ми навіть не встигли його зафіксувати як слід. Два дні — максимум що в неї є.

— Так мало? — Ірен мало не заплакала.

— Я щойно від керівництва. Вони вимагають якнайшвидшої виписки. Госпіталь і так витратив на неї чималі кошти, а у міс Козак як виявилося нема ані родичів, ані страховки.

До палати зайшов Андрій.

— Що сталося? Ірен, ти плакала?

— Кріс арештують як тільки її випишуть і у неї нема грошей, щоб продовжити лікування — сльоза пробігла по щоці Ірен.

— Гроші не проблема. Мені щойно телефонував той журналіст… Ларрі. Так от він відкрив спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку міс Козак і багато хто із глядачів відгукнулися. Там вже зібралась кругленька сума, а кошти все продовжують надходити.

— Ларрі займається благодійністю? Фантастика! Легше повірити в історію Кріс.

— Запевняє, що її розповідь його вразила, він їй повірив і щиро хоче допомогти, або… — Андрій знизав плечима, — або просто намагається загладити провину та сподівається на ще одне інтерв’ю. Врешті, гроші ж не його.

— В будь-якому випадку це хороша новина для Кріс, щоправда, ненадовго — лікар підняв склянку і зробив рух рукою ніби виплескуючи воду, — Стоун нічого не забуде. Він швидко зметикує, що ми просто затягуємо час.

— Я не віддам йому Іскорку — вигукнула Ірен крізь сльози.

— Ми не віддамо її — Андрій поклав руку на плече медсестрі, — повір мені.

— У тебе є план? — поцікавився лікар.

— Є одна ідея. Якщо все вдасться, то наша астронавтка отримає захист на федеральному рівні. З вашого дозволу я візьму два-три вихідних?

— Можеш взяти навіть тиждень, якщо буде потрібно. Сподіваюсь ти знаєш, що робиш.

— А я тим часом зв’яжусь зі своїм адвокатом. Він той ще хитрюга й має давню неприязнь до сенатора, то ж візьметься за цю справу залюбки.

— А я? Що робити мені? — очі Ірен випромінювали рішучість, від недавніх сліз не залишилось і сліду.

— Оберігай свою подругу і ніколи не залишай її саму.

— Як, і вночі?

— Особливо вночі. Я накажу встановити тут ще одне ліжко.

Ірен застрибала від радості, підбігла до Кріс, обняла.

— Я нікому не дозволю забрати тебе, Іскорко, хто б то не був.

— Бачив би ти, як вона накинулась на Стоуна — шепнув лікар Андрію, — просто Давид і Голіаф…

Адвокат прийшов того ж дня. Як і казав лікар справа Кріс його дуже зацікавила.

— Бачив ваше інтерв’ю, міс Козак. Неординарна історія, але не найкраща для захисту в суді. Занадто фантастична.

— Іншої в мене нема. Все, що я розповіла тоді Ларрі — правда. І я готова повторити це ж саме і в суді.

— Присяжні не повірять…

— Я не знаю як їх змусити мені повірити. Або як вас переконати що я нічого не вигадала. Ви ж також мені не вірите?

— Чи вірю я в вашу історію не має значення. Важливо, щоб ми тримались однієї версії подій і краще коли я знатиму більше ніж суддя чи присяжні. Якщо щось новеньке пригадаєте повідомте спершу мене.

— То ви будете мене захищати?

— Якщо ви не проти, звісно.

Кріс не була проти.

— Я вже ознайомився зі справою. У звинувачення позиції дуже слабкі. Найсильніший аргумент — ваша присутність на місці пожежі. І жодних доказів навмисного підпалу. Ні свідків, ні слідів пального, ні навіть сірників чи запальнички.

Адвокат посміхнувся.

— З такими “аргументами” можна звинуватити й сенатора, Він також був там присутній тієї ночі.

— Але ж він постраждав.

— Так само як і ви, міс. Причому ви навіть сильніше.

— Але для чого це йому?

— Фелікс — політик. Скандальний політик. Завдяки тій пожежі він майже місяць не сходив з екранів, робив гучні заяви. Його рейтинг зріс, а це вже можливий мотив.

Минуло декілька днів. Постійне перебування під “домашнім” арештом гнітило. Детектив Стоун таки виставив біля палати варту. Кілька поліціянтів змінюючи один одного цілодобово чергували біля дверей та супроводжували Кріс в тих нечастих випадках, коли вона покидала палату для проходження досліджень на МРТ чи якому іншому габаритному апараті.

— Вас охороняють як президента — жартував лікар намагаючись підтримати свою пацієнтку.

Кріс посміхалась у відповідь, хоч їй зовсім не було весело. Вона не могла не помічати, як змінилось ставлення до неї з боку медперсоналу та інших хворих. Скандальне інтерв’ю та постійний нагляд поліції спричинили появу безлічі найбезглуздіших пліток, що швидко розповзались лікарнею.

В найкращому випадку дивились, як на божевільну, перешіптувались проводжаючи співчутливим, а хто й насмішкуватим  поглядом. Але траплялись і такі, що явно її побоювались вважаючи чи то найманою вбивцею, чи то вкрай небезпечною терористкою. Помітивши її наближення поспішали сховатись у свої палати, або тулились до протилежної стіни, ховали погляди та намагались якнайшвидше розминутись. 

Найгіршим же для Кріс було те, що вона не мала змоги побігати.

— Навіть на Ікарі була бігова доріжка — бурчала вона собі під ніс, крокуючи взад-вперед по палаті, — і як можна стільки лежати? - це вже стосувалось Ірен, що розвалилась на свому ліжку про щось замріявшись.

Кріс давно помітила схожість своєї палати із житловим відсіком Ікара. Окрім приблизного збігу в розмірах палата мала власний санвузол вхід в який був у дальній стіні. Місце стартових капсул займали два лікарняних ліжка. Наявність вбудованих шафок, стола перед широким вікном в умовній передній частині. Два стільці, не такі комфортні як крісла пілотів на Ікарі та все ж.

Кріс вмостилась на одному з них. Заплющила очі. Трішки фантазії, і вона вже не нидіє в тісній палаті під наглядом поліції, а несеться крізь космічну порожнечу, для виконання якоїсь надважливої місії. Не вистачає лише Арри…

— Міс Козак. Іскорко —  хтось легенько термосив її за плече, змушуючи повернутись із нескінченних космічних просторів на Землю.

Кріс озирнулась.

— Ірен? Думала ти ще не скоро прокинешся.

— Що ти знаєш про драконів? — спитала Ірен дивлячись просто в очі астронавтки, чий політ щойно так необачно перервала.

— Про драконів? — перепитала Кріс намагаючись пригадати коли це вони з Ірен говорили про драконів.

— Ну… дракони дуже небезпечні, люті та підступні. Зустріч із ними не віщує нічого хорошого.

Кріс на хвильку замислилась пригадуючи.

— А ще вони ненажерливі, бояться води й ніколи не сплять. В їх очах постійно палахкотить вогонь ненависті. Вони нападають зненацька і ніщо не врятує від їхнього вогню…

Очі Ірен були широко відкриті. Вона слухала мов заворожена. “Точнісінько як я в дитинстві” — подумала Кріс і усміхнулась. 

— Не бійся. Дракони не існують. То лиш казочки. Але чому ти про них запитала?

— Вибач… Я не знаю… Мені… Мені приснився дивний сон… з драконом. Тільки цей дракон не такий, він не лютий і зовсім не страшний — Ірен дуже хвилювалась, —  він не нападав на мене і не намагався мене спопелити. Він просто дивився на мене, ніби оцінював, а потім… усміхнувся.

У нього такі ясні блакитні очі!

— Стрічала я якось одного “блакитноокого”…

— Він і тобі приснився?

— Це було немов сон наяву. Я випадково його розбудила, але краще б він і далі спав.

— А що сталося?

— Нічого хорошого. Все життя моє після того пішло шкереберть. Я мало не загинула, втратила сестру, мене судитимуть як вбивцю, а ще й цей детектив.

— А мені здається що він друг.

— Стоун?

— Ні. Дракон. Ну, той що нам наснився… блакитноокий.

— Ніколи не довіряй дракону. Це добром не закінчиться.