"І пам'ятай, наш світ повний небезпек, в якому можуть зрадити будь хто"
Кет кілька разів перечитувала останню фразу зі листа про який вона забула. А, можливо, якби вона за першої можливості його прочитала, тоді б не було такої небезпеки. Якби ж вона не забула...
Вона підняла голову й задумалась. Що ж їй робити. В листі, який перед відправленням їй непомітно передала матір, не було ніяких інструкцій. Якщо спростити всю інформацію - то це просто була розповідь про чотири різних міста. Вона вирішила поділити текст листа на чотири "історії".
Четверта "історія" була повна невідомих для неї місць про які вона ніколи не чула.
Третя - історія про столицю яка знаходилась біля гірського хребта.
Друга розповідала про Біле місто. А перша - затишне портове місто. Обдумавши все, її вибір впав на Біле місто, адже в листі було чітко написано "у випадку небезпеки та непередбачуваних ситуацій". Ще одним аргументом, було те, що по сусідство з цим містом проживали її дідусь та бабуся. Правда вона там ніколи не бувала, хоча й знала, що це місце називається Світанок.
Пообідавши за кошти які у неї були, кет направилась у пошуку транспорту до свого нового місця призначення.
Якби не було коштів - вона б не уявляла що її робити, але зараз у неї виникала думка, що її батьки знали що щось мало трапитись....
Через кілька годин вона знайшла диліжанс, який тягнули червоні коні. згадуючи історії батька - це був найбезпечніший та найшвидший транспорт, адже утримання цих тварин було дорогим й власники таких екіпажів дбали за свою репутацію. Розбійники ніколи не наважувались нападати, адже за такий вчинок могли по їхню душу відправити цілу армію.
Повечерявши біля стоянки диліжансів, кет сіла на своє місце й коли небо почало покривати темрява - вони вирушили у дорогу.
Й, мабуть, внаслідок насиченого дня, вона швидко заснула у зручних сидіннях. Хоча, мабуть, була точніше сказати, що вона після кількох хвилин після виїзду з князівства Адимир - просто відключилась.