Тихий та ритмічний стукіт коліс було найперше, що почув її слух. Відкривши очі, вона побачила кілька рядів сидінь з синьою обшивкою. Пройшла мить й Кет зрозуміла, де вона опинилась. Це все нагадувало мандрівний диліжанс. Правда з незвичним кольором сидінь.
Вона сиділа на кутовому сидінні й тому, навіть коли була без свідомості - не падала на підлогу.
Диліжанс їхав із постійною швидкістю немов дорога була ідеально рівною та без жодного повороту.
Повністю прийшовши до тями вона почала намагалась згадати що з нею трапилось до цього.
Вона прокинулась й побачила на вулиці вершників у білій блискучі броні. Відчуваючи тривогу побігла до бабусі, але її не було у себе в кімнаті. Спустившись униз помітила Мілену. Після того, як керуюча готелем трохи пояснила ситуацію та направила її у кімнату позаду. Але тільки, як тільки вона переступила поріг, то одразу відключилась. Правда перед цим відчула щось на своїй шиї.