- Розважаєшся?
Кет не зойкнула, але різко обернулась. Проте поруч нікого не було, а двері в середину готелю були замкненні. Поглянувши у низ вона помітила там чоловіка. Він був одягнути у розкішний одяг, а за допомогою спеціального кріплення на лівому плечі був плащ яскраво червоного кольору із незрозумілими символами.
- Ти все такий же. Добле що ми тут тільки двоє й ти нікому не зашкодиш.
Ці слова заставили дівчину задуматись. Адже це сказала Мілена, немов натякаючи, щоб вона сиділа тихенько і не показувала що вона тут знаходиться.
Цей блонди повільно підійшов до неї й витягнувши меч промовив:
- Може зробимо тренувальний бій?
- Ти знущаєшся? В мене хібббань в мене є якісь шанси.
- Ти себе недооцінюєш, - але посмішка на його обличчі говорила про інше:
- Ти ж навчалась у самого Дениса Сонячного!
- Він був таким, як ти! Але ж я не така!
- Звісно - звісно. Вибач, забув.
Блондин схилив голову у вибаченні. Але потім покивавши промовив:
- Ну тоді давай з ним...
Тишу після цих слів порушили кроки наближення ще одної людини. Це був молодий парубок у білосніжному одязі зі золотими прикрасами.
- Це....
Але Мілені не дали договорити.
- Це всього лишень знайомий Данієля.
- Не називай мене так! - слова блондина жорстоко відхилив парубок, прибираючи свої чорні кучері з очей.
- Ну добре - добре. Дуель між Міленою та Рутом. Тепер покажіть мечами символ дуелі й розпочнемо.
Мілена відступила на крок назад й кивала головою у незгоді. Між нею й компанію біло- та чорноволосого вже була відстань більше п'яти метрів. І ось відповідаючи на цю провокацію вона нарешті сказала:
- Це не чесно й проти правил!
Блондин посміхнувся й раптово зник. Кет у паніці почала його шукати й помітила позаду. Мілена теж його помітила, але меч її не рухався, адже біля її шиї було лезо.
- О! Ти встигла? Інтуїція?
- Я б сказала ... така ж схема, як у тебе, але таким не володію.
Блондин гучно розсміявся. Здавалось сміх на цей раз був щирим.
- З тобою цікаво. Справді. Радий що зустрівся з то...
Він не договорив. Він спохмурнів поглянувши вбік. Перевівши погляд на Мілену він промовив надзвичайно холодним тоном:
- Це ти його покликала?
Кет сиділа й не розуміла, кого саме покликали? Адже керуюча готелем весь час знаходилась перед ним й ні разу не підносила голос. І ось, завдяки тому, що вона уважно спостерігала, то помітила, на її думку, мабуть першою. Це йшла особа у чорній броні від якої не лунало жодного звуку.
- Для чого Ви створюєте мені додаткову роботу? А. Можете не відповідати. Це не так важливо. Не потрібно ухилятись від своєї роботи.
Закінчуючи цей маленький монолог особа в броні нахилила голову у роздумах, а потім похитала немов заперечуючи все це.
- Ну міг би хоч раз пропусти нас - нічого не трапилось б, - здавалось блондин говорив серйозно, але в його словах відчувалась насмішка.
У наступну мить перед ним, особа з якої намагались насміхатись витягнула меч.
Чорний.
Абсолютно чорний, який поглинав світло, або це була просто ілюзія.
Чорний лицар провів своєю зброєю по кам'яній арені готелю висікаючи чимало іскор.
Блондин, а з ним і Рут зробили крок назад, а Мілена здається ще більше стиснула меч. Кет здавалось забула, як дихати й надіялась на те, що все таки закінчиться добре. Або хоча б без значних пошкоджень.
- Аполлон! Не забувай хто ти! І хто я, - слова звучали плавно, але в них звучала влада, при цьому ніхто більше не рухався.
- Називати....
- Твоє ім'я можу як мені заманеться, - не дали договорити блондину:
- Ти втрутився куди не слід і покарання це..... хоча ні. Будем рахувати твоїм покаранням афішування твого імені.
- Що тут такого? Я РУТ! І цим пишаюсь.
Але на його слова, блондин лише заскрипів зубами, в цей самий час Мілена не схвально похитала головою.
- Отже, Рут всього лиш сміття, яке планують викинути? Тоді хто ж головний?
- Ти не правий. Ти, й такі як ти лише заставляють деградувати цей світ. Ті хто мають владу тут розважаються, а прості люди тут живуть у стражданнях. Цей малий шкет був шансом на відновлення балансу, та позбавити чорних бездушних демонів тої влади, яку вони тримають у своїх руках. І тільки ми цього доб'ємося, тоді й ті хто за вами впадуть униз. Усі опиняться в болоті яке ж самі створили. Ми позбавимося монстрів. Всіх монстрів!
Аполлон розійшовся. Він говорив не зупиняючись. З щирою вірою в свої слова. Здавалось йому потрібно було виговоритись.
Піднявши руку, немов всіх зупиняючи від коментарів, чорний рицар промовив:
- Ми не демони! Здається ти не розумієш значення своїх слів. Слів які тобі вбили в твою голову. Хочеш чесну дуель? Ти знаєш, як її провести, тобі доступна ця інформація. Арена "Північ" буде чекати тебе.
Повисла тиша, яку ж знову порушила особа в темній броні.
- Думаю час відпочити. Хочеш дуель зі мною чи Міленою або ще із кимось приходь туди.
Кет відчула що починає падати. Вона засинала на ходу не розуміючи чому. Останнє, що вона почула було словами воїна в повній броні:
"Оу. Дуель буде швидше".