Довкола були підняті мечі. Кет озирнулись не розуміючи як вона тут опинилась. Й у наступну мить вся зброя, яка була перед її полем зором почала різко опускатись.
- З вами все в порядку?
Вона кліпнула. Перед нею була дерев'яна стеля. Ще мить і наступну мить спогади про те, що вона подорожує у диліжансі до Білого міста повернулись до неї.
- Так, просто приснився кошмар.
- Добре, - молодий чоловік задумався й одразу продовжив:
- Точніше кошмари це погано, але у вас було бліде лице й це могла бути якась хвороба. Тому добре, що це просто поганий сон.
- Дякую за увагу. Ми зупинились через це?
- Ні, що ви. ми уже прибули у форт Білого міста.
- У форт?
- Ви тут вперше? В Біле місто неможливо потрапити без запрошення. Тому всі спочатку попадають у форт, а вже потім у саме місто.
Кет задумалась, як їй потрапити у місто, не маючи запрошення.
Немов читаючи її думки, молодий чоловік промовив:
- Тут є готель "Світанок". якщо вас сюди запросили, але не передали запрошення, тоді вам варто зупинитись там. Ах, хоч і сказав що це готель, це практично повноцінне містечко.
Вона мовчки подивилась на нього й спитала:
- Еммм, а ви хто?
У думках Кет вже розуміла, що вона надто легко розговорилась з цією незнайомою людиною, але у неї було відчуття, що десь її уже бачила.
- Перепрошую, не представився. я візник цього диліжансу Стефан й почухавши потилицю продовжив ніяково посміхнувшись:
- А ви останній пасажир який ще його не покинув.
- Ой!
- Не хвилюйтесь. пройшло не так багато часу й завжди кілька пасажирів засинають під час поїздки й вчасно не прокидаються.
Тепер Кет ніяково посміхнулась. Вставши вона ще раз подякувала молодому кучеру й за його порадою відправилась до готелю.