Вітер розкручував листя на деревах. деякі листочки не витримати сильних поривів та відривались - відлітаючи у даль, на стільки, на скільки могли.
Мілена стояла й спостерігала за цим кленом. це дерево посадили коли їй виповнилось шістнадцять років. І вже тоді, вона дізналась про те, що саме на її руках буде управляння готелем "Світанок". Хоча, тоді, вона вважала це непосильним вантажем, який був надто важким й який давав надто мало переваг, як в недалекому так і далекому майбутньому.
Проте, все змінилось, коли появились вони. Це трапилось на її двадцятиріччя. Перше враження від абсолютно темної броні, яка не відбивала й маленького промінчика - страх. Страх, що перед нею появився монстр із тих розповідей що розказували їй у дитинстві батьки, але потім вона зрозуміла що це не так.
Присівши в тіні клена на лавочку, яка була тут ідеально розміщена, Мілена подивилась на місто. Готель "Світанок" виділявся серед всіх будівель своєю унікальною формою та стінами. Перевівши погляд на станцію диліжансів вона помітила транспорт синього кольору.
- Вибач Кет, вибач, - прошепотіла вона голосом в якому відчувався смуток. Хоча її слова звісно що не досягнули людини, яка мала б їх почути...