Гірський хребет тягнувся через половину континенту. І саме там, де була середина цього скелястого масиву - знаходилось гігантське місто, яке було оточеними високими мурами та оборонними вежами. За два кілометра від крайньої стіни знаходився чималий скелястий пагорб, а між ними протікала річка над якою було чимало кам'яних мостів різноманітних розмірів для зручного сполучення з цим містом.

Вночі на пагорбі, поруч із невеличкими деревами та кущами стояло дві особи. Навіть якщо б хтось й уважно спостерігав з охоронних веж - їх б все одно не помітили. Вони були одягнені в темну броню. Незважаючи не те, що місячне світло й було не надто яскраве, але його мало б бути достатньо для того щоб відбиватись від їх металічного захисту. Проте, броня немов сама глибока ніч, поглинала це мінімальне світло і ні трошки не показувала жодного відблиску.

- Вони добре розвинулись.

Промовивши це, перший з них поглянув на іншого, але той не звернув увагу, а лишень похитав головою не схвалюючи це.

- У них було чимало можливостей, але їх розвиток обмежений. Перенести сюди столицю було вірним рішенням, але це також їх й обмежує.

- Це через те, що одна сторона повністю заблокована й вони не зможуть розвиватись у напрямку гір?

- Це добре що ти розумієш. Але з іншої сторони захищати таку територію стало значно простіше.

- Тут бувають війни?

Його співрозмовник повернувся спиною до міста й вказав витягнутою рукою у протилежному напрямку:

- Там знаходиться князівство Адимир. Це старе князівство й на початкову воно справді було хорошим. Хоча з кожними поколінням правління переходить до більш жорстоких та холоднокровних нащадків.

- Чому б просто не позбавитись всіх з роду Адимирів?

- Відповідь криється у словах "старе" та у тому хто заснував це князівство.

- Добре що ми не "старі" й маємо цю броню..

Вони засміялись й одночасно легенько доторкнулись до шоломів на своїх головах.

- Але це твоя помилка! - було помітно що це було сказано суворим й холодним тоном, але наступні слова знову звучали уже спокійно:

- Ти повинен знати хто є хто! Мене не буде близько тридцяти днів й за цей період не повинно відбутись значних змін.

- Вас зрозумів! Жаль що ви не можете позбавитись князівства.

- На жаль не можу їх знищити. Це неправильно і, вважаю, людям потрібно шанс.

Він вказав на невеличке дерево, яке недавно засохло, але все ще мало силу міцно стояти в землі та протистояти вітрами й диким тваринам й продовжив:

- Хоча це в моїх силах...

Й махнувши недбало правою рукою в сторону деревця він поглянув на свого нічного компаньйона, який стояв нерухомо й дивився на місце де раніше було деревце. Там було пусто. Не було, ні гілочки, ні трісочки. Немов там не було нічого, а деревце було лишень ілюзією.