Після дивного сну вона згадала, де бачила вже цього рицаря в темній броні. Не тільки бачила, але й чула той самий голос. Виходить це була її друга зустріч з цією незнайомою особою покритою повною бронею. Це була їхня друга зустріч після князівства Адимир. І, здається, він кожного разу приходив на порятунок людям, які потрапили у неприємні ситуації із надто сильними противниками.

Шум на вулиці заставив її швидше піднятись та підійти до вікна.

Там йшла невеличка колона довжиною в п'ять вершників й шириною в три. Всі вони були одягнуті у повну білу броню, яка відблискувала на сонечку, як ідеально натерта металічна. Вони йшли так, немов були одним цілим.  На спині у першого за спиною була хоругва зі одним символом "VI".

Кет одягнулась й відправилась до бабусі, але тої не було в кімнаті (або вона вдавала, що її там нема) й вона відправилась до Мілени за поясненнями.

Повільно спускаючись вона помітила, що панувала якась тиша. Хоча у готелі завжди було тихо, але зараз їй здавалось зловісним. Немов відчуваючи наближення чогось негативного її тривога била на сполох, пробуджуючи бажання бігти скоріш, але здоровий глузд все ж таки вирішив спокійно іти вперед. Правда уже пришвидшеною ходьбою. 

Діставшись рецепції, першою що побачила Кет - була Мілена, яка була на своєму робочому місці. Це зігрівало душу, адже означало що нічого незвичного не трапилось. А вона ще й, скоріш за все, знає де знаходиться її бабуся.

- Пливіт. Ось ти і плоснулась.
Немов відчуваючи гостя, Мілена повернулась до Кет й першою почала з нею спілкуватись. Й не даючи їй часу на відповідь, одразу продовжила:
- Твоїй бабусі потрібно було терміново покинути готель "Світанок".

- А як давно вона вийшла?

- Ну...... уночі.

І Мілена підозріло опустила голову униз. Але при цьому її голос лунав з такою ж інтонацією:

- Вона плосила передати тлохи коштів. Ну або не зовсім тлошки. Вона сказала що ви повинні зустлітись у місті Хантолон. Воно знаходиться в одному дні дологи від Світанку, якщо їхати челвоним диліжансом. Він яклаз відплавляється пелед обідом.

- Але...

- Не хвилюйся твої батьки теж вже там. Це одна із пличин чому бабуся так швидко туди відплавилась. Ну і ще є одна, але це таке.

Ці слова Мілени заспокоїли Кет, але все таки у неї були сумніви про причину, яка заставила посеред ночі бабусю покинути свою онучку.

- О точно! - згадала дівчина, - а що це солдати на вулиці? На них намальовано два символа, один з яких нагадує букву "І", а інший ніби дві "І" впали одні на одні.

- А. Це всього лиш алмія Білого міста. Вона інколи виходи за оболонні сполуди на патлуль або по інших пличинах. Хоча це й лідкісне явище, але нічого незвичного в цьому немає.
- Зрозуміло. А що означає символ?

На це питання Мілена не одразу відповіла. Вона задумалась й потім відповіла. Хоча в її голосі немов відчувалось небажання розказувати:
- Це плосто символіка сталовинного письма. І оно всього лишень означає номел. Номел "шість" якщо бути точнішим.