Весна.
Фото на пам'ять .
Вихідні продовжуються.
Маленький бум в великім місті.
Несподіванка для Рижика
Дві роботи .
Сюрпризи .
Погуляти і напитись .
Нікчемна теорія змови.
Відпочинок
Наслідки
Самообман .
Хаос почуттів .
Втратити
Там де тонко - рветься ..
Женя .
Фото на електронку .
Фото на електронку .

 Ранком мене розбудив телефонний дзвінок , на екрані не визначений номер . Від такого мій настрій не покращився , та всеж я відповіла .

- Катя Романова ?- чую я в телефоні незнайомий мені чоловічий голос .

- Так , - відповідаю я , та голос звучить мляво і хриплувато з просоння .

- Ви напевне не впізнали мене , це Давид Броніславович .

Почувши це і'мя я миттю сіла в ліжку , а сон безслідно зник . 

В мене широко відкрились  очі , серце швидко – швидко забилось , проганяючи кров до мозку , тож  думки завирували із гіпер швидкістю , перебираючи варіанти причин дзвінка в таку рань .

- Ви надіслали мені свої роботи , я проглянув їх і… - пауза , серце завмерло «І ?  Що ? Давай  продовжуй  !» - так от багато ваших робіт заслуговують уваги . Ви б не могли під’їхати до мене в редакцію . Як ви дивитись на таку перспективу . Тут ми обговоримо усі нюанси моєї пропозиції.

- Коли мені до вас  під’їхати ?

- Чим раніше тим краще , я скинув вам адресу на електрону  , тож до побачення Катерино

- До побачення  Давид Броніславович .

Я підхопилась з ліжка і чкурнула до ванної приводити себе в порядок . Відкладати це не було потреби , чим раніше я дізнаюсь що він мені вирішив запропонувати -  тим краще.

- Кать , ти чого в таку рань підхопилась ?  Ще спи ?  Ти нещодавно тільки прийшла ! – гукає до мене в слід Марина готуючи , як завжди каву . Це її фішка , адже каву вона готує шикарну .

- Дівчата ! Я на співбесіду ! На роботу мрії ! Якщо  нічого не вийде я помру ! Реально помру!

- І на яку посаду ? – запитує завжди цікава Галка .

-  Не скажу , все вийде , тоді скажу .- я усміхаюсь , що здається моя посмішка сягає від вуха до вуха .

Швидко приймаю душ , одягаюсь  в класичний діловий костюм , макіяж , вкладаю волосся і я вже майже готова .

- Ну як?

- Ти ким влаштовуватись зібралась ? – оксидує мене  критичним поглядом Галка

- Що ?   Щось не так Галино ?

- Та ні все так , ти ким будеш , юристом ? Може офіс-менеджером ? Секретаркою ?

- Ні просто фотографом …, можливо , та це ще не точно .

- Як на мене якщо на фотографа підійшли класичні штани і біла блуза , а цей дрескод  як на мене перебір .  Особливо ця твоя спідниця – тягне на секретутку , а не а фотографа .

- Марина ти теж так думаєш ?

Марина якось зніяковіло завагалась із відповіддю , а тоді відповіла  :

- На секретутку більш підходить , це виглядає  так немов ти кажеш  : « я готова на все і навіть більше заради цієї роботи»

- Ну дякую ! – обурилась я та все ж повернулась і послухала поради подруг .

Повернулась знову на кухню передягшись .

- Як  ?- питаю покрутившись демонструючи  свій новий образ .

- Це вже краще .- впевнено заявила Галина.

- Так , я також так думаю , а тепер присідай слід тобі підкріпитись  і дорогу .

- Я хвилююсь настільки , що кусок в горло не пролізе .

- Тоді можливо валяночки ? Літр – два ?

- Не знущайся Галко над мною  , а може дійсно валер’янки ?

- Не психуй , все буде гаразд . Якщо тебе запросили на співбесіду , значить ти варта уваги . Тож розслабся , голову по вище і в перед ! – діловим тоном дала пораду Марина . В тому вся вона більш ділова , більш логічна , коли Галина весела , прямолінійна інколи навіть за багато , та веселий темперамент перемагає .- Давай випий каву і в перед .

Тож послухавши поради я присіла поруч з подругами  і скільки змогла випила кави і з’їла канапку .

  Прибула я по вказані адресі доволі скоро , адже викликала таксі , щоб не тягтись маршрутками . Раніше я не уявляла як насправді виглядає редакція журналу , будь –якого , а не тільки «Гламуру» .  Редакція являла собою  високу  скляну будівлю . Я глянула з низу вгору і на мить завмерла шокована цим . Напевне все ж я ще  не звикла до таких масштабів  , дається в знаки провінція .

Піднялась на двадцятий поверх, вийшла із ліфту вся так ділова, повна рішучості і лиш ступила на площадку, як моя рішучість і самовпевненість випарувалася. Стою і дивлюсь навкруг а це не офіс а акваріум, люди немов риби кожен в своїм склянім акваріумі, кожен в кожного на виду. Таке я бачила у американських кіно, та щоб в нас таке було я навіть не замислювалась. 

-- Доброго дня, - приввталась зі мною блондинка модельної зовнішності і модельного зросту . В неї ідеальна фігура ідеальне обличчя. Раніше я не підозрювала що такі бувають. Десь в глибині відчула укол. Укол заздрощів, хоча раніше за собою такого не помічала. Відчуття нікчемності посилелось - Ви Катерина Романова? 

-- Так - ледь чутно відповідаю 

-- Давид Броніславович вас очікує, пройдіть за мною. 

І я як ягня іду за красунею і оцінюю її зовнішність ззаду. 

Мене привели до одного із скляних акваріумів, за яким сидів сам Литвин і проглядав щось, примружуючи очі і прискіпливо придвляється до кожної деталі. Він настільки зосережений що не зразу помічає.

-- Давид Броніславович, до вас Романова. 

-- Добре, - кинув він автоматично не відриваючи погляду . - присідай Катерино, а ти можеш бути вільна. 

Я  присіла, а  красуня вийшла, я бачу як вона сідає за робочий стіл за стіню, якщо стіною можна це назвати. 

-- Катерино, підійди сюди, - не дивлячись на мене сказав він, я покірно підійшла, - ближче, ось сюди, - він вказав місце по праву руку з собою. - глянь на це фото, що вньому не так. 

Я глянула , на фото була модель що стлячи немов на обриві здійняла руки немов в спробі летіти. 

-- Ніби гарно виглядає, та якось штучно не природньо, не знаю... Не знаю, що автор хотів цим сказати, та це йому явно невдалось. І ракурс ненадто вдалий, як б... 

Литвин відірвав свій погляд від фото і глянув на мене з таким же поглядом, як до того на фото. "щось не те ляпнула, краще б я мовчала". - почала лаяти себе подумки. 

-- Слухаю, що б ти змінила? 

Дивлюсь на фото і в голові безліч думок, а висловити не можу. 

-- Освітлення, повиино, як на мою думку політ на захід сонцю, світло приглушити. Додати відтінок червоного і знімати на градусів десять нижче, приблизно ось з цього ракурсу. 

Литвин дивився на фото безслівно, немов уявляючи як би це було. 

-- Мені подобається хід твоїх думок. - коротко відповів він і відклав фото. - мені подобаються багато твоїх робіт. Особливий шарм мають чорнобілі фото. Як ти досягла такого ефекту? 

-- Це не цифрові фото, вони навіть не відредаговані, це фотоплівка. 

Мої слова явно його вразили, чорні густі брови злетіли в гору. 

-- Чорнобілі роботи це роботи на фотоплівці? А де ж ти їх проявляла? - якось з недовірою дивиться  він на мене, а  я почуваюсь немов школярка. 

-- В себе в дома, в мене була там маленька комірка. Ось там реактивами під спец лампою проявляла. 

Литвин розвернувся з кріслом  і відкинувся на спинку крісла , схристивши пальці рук на животі. Він глянув на мене так немов в перше побачив. 

-- В мене для тебе пропозиціє. Незабаром в нас відкриваються трьох місячні курси для фотографів. Я хочу щоб ти пройшла їх. А за одно пропоную невисоку посаду помічника фотографа. Де ти зможеш отримати основу. 

-- А скільки ці курси коштубть, зможу я їх собі дозволити? 

-- Думаю це не висока ціна за мрію. Не хвилюйся , я зможу домовлюсь сам з собою  та з своєю совістю за тебе.  Тож я думаю хвилюватись не варто. 

Він говорить серйозно, а  мені все невтямки, до чого він веде. 

-- Я не можу прийняти таке...

-- Можеш, якщо ти цього дійсно хочеш. 

А я продовжую вивчати його і очікувати коли ж  відкриється  правдива істина його намірів. 

-- Думаю, зарплата помічника фотографа не надто висока . Та все ж я думаю ти зможеш якось ці три місяці протриматися. 

На його слова я лиш кивнула. 

-- Ось і добре через декілька тижнів посада  стане вакантною, тож ти зможеш приступити до роботи. Я прослідкую за тим щоб місце було затримане за тобою. А тепер іди залиш свох дані і резюме в цієї  як вона там... Ганни, або ж як її там.-він махнув рукою немов відмахуючись від прискіпливої мухи. 

-- Гаразд Давид Броніславович. - та стою дивлюмь на нього прискіпливим поглядом і мовчу, немов очікуючи продовження. 

-- Катерино, тебе щось хвилює, я бачу це в твоєму погляді. - він зняв окуляри і протер носовичком і знову натяг. 

-- Такого я не очікувала... - я не знаюяк правильно висловитись тому роблю паузу підшукуючи необхідні слова. - Чому ви так чинете, я не розумію. Такого не буває. 

Він усміхнувся  доволі сумною посмішкою. 

-- Ти не віриш в чистоту і чесність моїх намірів. 

-- Не те що я не вірю в чистоту намірів ваших- роблю акцент на слові "ваших", - я просто не вірю в людську доброту, безкорислевість. Я раніше з подібним  явищем не зустрічалвсь, лиш в книгах. Я знаю що за все іде розпла та і рано чи пізно за нею прийдуть і вимагатимуть. Тож хочу почути, яка ж буде плата? 

Литвин дивиться на мене таким поглядом якого я не розумію. Він сидить не ворушиться немов завмер, лиш губи стиснувши в трубочку. 

-- Мені шкода, шкода що ти не зустрвчала в своєму житті добрих і безкорислевих людей. Мені шкода що ти розчарувалась в людях. Та скжу ось так кожна людина заслуговує на шанс. Та не кожній він випадає. Мені поталанило, одного разу в життя бідного студента увійшов незнайомець, він розгледів в мені талант і дав мені шанс на здійсненнч мрії. Ось і я бачу і відчуваю що я чиню вірно. Чоловік мені казав : "я бачу вогонь  в твоїх очах, якого я не бачу в інших." Ось і я теж бачу вогонь, той якого давно не бачив в інших. Тож не гаси його,  і доведи всім і сама собі чого ти насправді варта . 

Я дивлюсь на ньог немов дитя і в мене стискується горло. 

-- Тоді, я краще піду - на ватних ногах я вийшла іщ кабінету зачинила двері і лиш тоді зрозуміла що я не подякувала і не попрощалась. 

Постукала і посмізаючись як дитя від вуха до вуха сказала : 

-- Дякую Давид Броніславович і допобачення. 

-- Іди ще нема ж за що дякувати. 

Я заченила двері і вчинила, як він і наказував підійшла до Ганни, принаймні в неї на бейджику так писало. Тож залишила усі свої контакти та резюме і відправилась на маршруткою додому. А в голові все не вкладувалось почуте. Такого не буває принаймні зімною, безкоштовний сир лиш вмишоловці - це істина життя і тому я не знаю як на цю усю ситуацію реагувати. 

Вме ж по дорозі набираю номер Вікторії, в телесеріалі звучать затяжні гудки та ось накінець шум і вана відповідає. 

-- Привіт приблудо. Ти куди зникла. Я розуиію все тв можна подзвонити і просто сказати, що з тобою все гаразд. 

-- І тобі доброго дня і усього найкращого. Щоиро перепрошую мамусю, я так більше не буду. Я ьулу слухняною дівчинкою. 

-- Можна без цього твого сарказму? 

-- Вибач Вікусь, тільки досить відчитувати мене, яй сама в курсі що вчинила невірно, на душі не дуже добре. Як ти, як мама? Чесно, мені дуже неспокійно. 

-- Не варто хвилюватись, я поруч з нею, від коли ти поїхала я ще не бачила її п'яною. Ніби ходить на роботу. Хоча на  її дружків я все ж натравила оперів, тож зараз все тихо і спокійно. 

-- Сподівюсь без фанатизму. 

-- Кать звісно, просто трішки пресадили, тож все спокійно. А ти як? 

-- В мене як завжди багато подій, а найголовніше мене запросили на роботу, хоча... Не знаю як все вірно розяснити. Почнемо з того що я зустріла Литвина Давида Броніславовича в нас в ресторані - він головний редактор журналу "Гламур" і ми домовились я скинула йому мої роботи на електронку.... - наша розмова затяглася Вікторія детально випитувала мене про все я почала почуватись як на допиті. 

-- Тоді удачі тобі, тільки будь на зв'язку щоб я за тебе не хвилюватись. 

-- Звісно,- ми розпрощались, а на душі стало легше і я пішла до дому. 

© Марія Кідс,
книга «Сучасна казка .».
Коментарі