Ранком мене розбудив телефонний дзвінок , на екрані не визначений номер . Від такого мій настрій не покращився , та всеж я відповіла .
- Катя Романова ?- чую я в телефоні незнайомий мені чоловічий голос .
- Так , - відповідаю я , та голос звучить мляво і хриплувато з просоння .
- Ви напевне не впізнали мене , це Давид Броніславович .
Почувши це і'мя я миттю сіла в ліжку , а сон безслідно зник .
В мене широко відкрились очі , серце швидко – швидко забилось , проганяючи кров до мозку , тож думки завирували із гіпер швидкістю , перебираючи варіанти причин дзвінка в таку рань .
- Ви надіслали мені свої роботи , я проглянув їх і… - пауза , серце завмерло «І ? Що ? Давай продовжуй !» - так от багато ваших робіт заслуговують уваги . Ви б не могли під’їхати до мене в редакцію . Як ви дивитись на таку перспективу . Тут ми обговоримо усі нюанси моєї пропозиції.
- Коли мені до вас під’їхати ?
- Чим раніше тим краще , я скинув вам адресу на електрону , тож до побачення Катерино
- До побачення Давид Броніславович .
Я підхопилась з ліжка і чкурнула до ванної приводити себе в порядок . Відкладати це не було потреби , чим раніше я дізнаюсь що він мені вирішив запропонувати - тим краще.
- Кать , ти чого в таку рань підхопилась ? Ще спи ? Ти нещодавно тільки прийшла ! – гукає до мене в слід Марина готуючи , як завжди каву . Це її фішка , адже каву вона готує шикарну .
- Дівчата ! Я на співбесіду ! На роботу мрії ! Якщо нічого не вийде я помру ! Реально помру!
- І на яку посаду ? – запитує завжди цікава Галка .
- Не скажу , все вийде , тоді скажу .- я усміхаюсь , що здається моя посмішка сягає від вуха до вуха .
Швидко приймаю душ , одягаюсь в класичний діловий костюм , макіяж , вкладаю волосся і я вже майже готова .
- Ну як?
- Ти ким влаштовуватись зібралась ? – оксидує мене критичним поглядом Галка
- Що ? Щось не так Галино ?
- Та ні все так , ти ким будеш , юристом ? Може офіс-менеджером ? Секретаркою ?
- Ні просто фотографом …, можливо , та це ще не точно .
- Як на мене якщо на фотографа підійшли класичні штани і біла блуза , а цей дрескод як на мене перебір . Особливо ця твоя спідниця – тягне на секретутку , а не а фотографа .
- Марина ти теж так думаєш ?
Марина якось зніяковіло завагалась із відповіддю , а тоді відповіла :
- На секретутку більш підходить , це виглядає так немов ти кажеш : « я готова на все і навіть більше заради цієї роботи»
- Ну дякую ! – обурилась я та все ж повернулась і послухала поради подруг .
Повернулась знову на кухню передягшись .
- Як ?- питаю покрутившись демонструючи свій новий образ .
- Це вже краще .- впевнено заявила Галина.
- Так , я також так думаю , а тепер присідай слід тобі підкріпитись і дорогу .
- Я хвилююсь настільки , що кусок в горло не пролізе .
- Тоді можливо валяночки ? Літр – два ?
- Не знущайся Галко над мною , а може дійсно валер’янки ?
- Не психуй , все буде гаразд . Якщо тебе запросили на співбесіду , значить ти варта уваги . Тож розслабся , голову по вище і в перед ! – діловим тоном дала пораду Марина . В тому вся вона більш ділова , більш логічна , коли Галина весела , прямолінійна інколи навіть за багато , та веселий темперамент перемагає .- Давай випий каву і в перед .
Тож послухавши поради я присіла поруч з подругами і скільки змогла випила кави і з’їла канапку .
Прибула я по вказані адресі доволі скоро , адже викликала таксі , щоб не тягтись маршрутками . Раніше я не уявляла як насправді виглядає редакція журналу , будь –якого , а не тільки «Гламуру» . Редакція являла собою високу скляну будівлю . Я глянула з низу вгору і на мить завмерла шокована цим . Напевне все ж я ще не звикла до таких масштабів , дається в знаки провінція .
Піднялась на двадцятий поверх, вийшла із ліфту вся так ділова, повна рішучості і лиш ступила на площадку, як моя рішучість і самовпевненість випарувалася. Стою і дивлюсь навкруг а це не офіс а акваріум, люди немов риби кожен в своїм склянім акваріумі, кожен в кожного на виду. Таке я бачила у американських кіно, та щоб в нас таке було я навіть не замислювалась.
-- Доброго дня, - приввталась зі мною блондинка модельної зовнішності і модельного зросту . В неї ідеальна фігура ідеальне обличчя. Раніше я не підозрювала що такі бувають. Десь в глибині відчула укол. Укол заздрощів, хоча раніше за собою такого не помічала. Відчуття нікчемності посилелось - Ви Катерина Романова?
-- Так - ледь чутно відповідаю
-- Давид Броніславович вас очікує, пройдіть за мною.
І я як ягня іду за красунею і оцінюю її зовнішність ззаду.
Мене привели до одного із скляних акваріумів, за яким сидів сам Литвин і проглядав щось, примружуючи очі і прискіпливо придвляється до кожної деталі. Він настільки зосережений що не зразу помічає.
-- Давид Броніславович, до вас Романова.
-- Добре, - кинув він автоматично не відриваючи погляду . - присідай Катерино, а ти можеш бути вільна.
Я присіла, а красуня вийшла, я бачу як вона сідає за робочий стіл за стіню, якщо стіною можна це назвати.
-- Катерино, підійди сюди, - не дивлячись на мене сказав він, я покірно підійшла, - ближче, ось сюди, - він вказав місце по праву руку з собою. - глянь на це фото, що вньому не так.
Я глянула , на фото була модель що стлячи немов на обриві здійняла руки немов в спробі летіти.
-- Ніби гарно виглядає, та якось штучно не природньо, не знаю... Не знаю, що автор хотів цим сказати, та це йому явно невдалось. І ракурс ненадто вдалий, як б...
Литвин відірвав свій погляд від фото і глянув на мене з таким же поглядом, як до того на фото. "щось не те ляпнула, краще б я мовчала". - почала лаяти себе подумки.
-- Слухаю, що б ти змінила?
Дивлюсь на фото і в голові безліч думок, а висловити не можу.
-- Освітлення, повиино, як на мою думку політ на захід сонцю, світло приглушити. Додати відтінок червоного і знімати на градусів десять нижче, приблизно ось з цього ракурсу.
Литвин дивився на фото безслівно, немов уявляючи як би це було.
-- Мені подобається хід твоїх думок. - коротко відповів він і відклав фото. - мені подобаються багато твоїх робіт. Особливий шарм мають чорнобілі фото. Як ти досягла такого ефекту?
-- Це не цифрові фото, вони навіть не відредаговані, це фотоплівка.
Мої слова явно його вразили, чорні густі брови злетіли в гору.
-- Чорнобілі роботи це роботи на фотоплівці? А де ж ти їх проявляла? - якось з недовірою дивиться він на мене, а я почуваюсь немов школярка.
-- В себе в дома, в мене була там маленька комірка. Ось там реактивами під спец лампою проявляла.
Литвин розвернувся з кріслом і відкинувся на спинку крісла , схристивши пальці рук на животі. Він глянув на мене так немов в перше побачив.
-- В мене для тебе пропозиціє. Незабаром в нас відкриваються трьох місячні курси для фотографів. Я хочу щоб ти пройшла їх. А за одно пропоную невисоку посаду помічника фотографа. Де ти зможеш отримати основу.
-- А скільки ці курси коштубть, зможу я їх собі дозволити?
-- Думаю це не висока ціна за мрію. Не хвилюйся , я зможу домовлюсь сам з собою та з своєю совістю за тебе. Тож я думаю хвилюватись не варто.
Він говорить серйозно, а мені все невтямки, до чого він веде.
-- Я не можу прийняти таке...
-- Можеш, якщо ти цього дійсно хочеш.
А я продовжую вивчати його і очікувати коли ж відкриється правдива істина його намірів.
-- Думаю, зарплата помічника фотографа не надто висока . Та все ж я думаю ти зможеш якось ці три місяці протриматися.
На його слова я лиш кивнула.
-- Ось і добре через декілька тижнів посада стане вакантною, тож ти зможеш приступити до роботи. Я прослідкую за тим щоб місце було затримане за тобою. А тепер іди залиш свох дані і резюме в цієї як вона там... Ганни, або ж як її там.-він махнув рукою немов відмахуючись від прискіпливої мухи.
-- Гаразд Давид Броніславович. - та стою дивлюмь на нього прискіпливим поглядом і мовчу, немов очікуючи продовження.
-- Катерино, тебе щось хвилює, я бачу це в твоєму погляді. - він зняв окуляри і протер носовичком і знову натяг.
-- Такого я не очікувала... - я не знаюяк правильно висловитись тому роблю паузу підшукуючи необхідні слова. - Чому ви так чинете, я не розумію. Такого не буває.
Він усміхнувся доволі сумною посмішкою.
-- Ти не віриш в чистоту і чесність моїх намірів.
-- Не те що я не вірю в чистоту намірів ваших- роблю акцент на слові "ваших", - я просто не вірю в людську доброту, безкорислевість. Я раніше з подібним явищем не зустрічалвсь, лиш в книгах. Я знаю що за все іде розпла та і рано чи пізно за нею прийдуть і вимагатимуть. Тож хочу почути, яка ж буде плата?
Литвин дивиться на мене таким поглядом якого я не розумію. Він сидить не ворушиться немов завмер, лиш губи стиснувши в трубочку.
-- Мені шкода, шкода що ти не зустрвчала в своєму житті добрих і безкорислевих людей. Мені шкода що ти розчарувалась в людях. Та скжу ось так кожна людина заслуговує на шанс. Та не кожній він випадає. Мені поталанило, одного разу в життя бідного студента увійшов незнайомець, він розгледів в мені талант і дав мені шанс на здійсненнч мрії. Ось і я бачу і відчуваю що я чиню вірно. Чоловік мені казав : "я бачу вогонь в твоїх очах, якого я не бачу в інших." Ось і я теж бачу вогонь, той якого давно не бачив в інших. Тож не гаси його, і доведи всім і сама собі чого ти насправді варта .
Я дивлюсь на ньог немов дитя і в мене стискується горло.
-- Тоді, я краще піду - на ватних ногах я вийшла іщ кабінету зачинила двері і лиш тоді зрозуміла що я не подякувала і не попрощалась.
Постукала і посмізаючись як дитя від вуха до вуха сказала :
-- Дякую Давид Броніславович і допобачення.
-- Іди ще нема ж за що дякувати.
Я заченила двері і вчинила, як він і наказував підійшла до Ганни, принаймні в неї на бейджику так писало. Тож залишила усі свої контакти та резюме і відправилась на маршруткою додому. А в голові все не вкладувалось почуте. Такого не буває принаймні зімною, безкоштовний сир лиш вмишоловці - це істина життя і тому я не знаю як на цю усю ситуацію реагувати.
Вме ж по дорозі набираю номер Вікторії, в телесеріалі звучать затяжні гудки та ось накінець шум і вана відповідає.
-- Привіт приблудо. Ти куди зникла. Я розуиію все тв можна подзвонити і просто сказати, що з тобою все гаразд.
-- І тобі доброго дня і усього найкращого. Щоиро перепрошую мамусю, я так більше не буду. Я ьулу слухняною дівчинкою.
-- Можна без цього твого сарказму?
-- Вибач Вікусь, тільки досить відчитувати мене, яй сама в курсі що вчинила невірно, на душі не дуже добре. Як ти, як мама? Чесно, мені дуже неспокійно.
-- Не варто хвилюватись, я поруч з нею, від коли ти поїхала я ще не бачила її п'яною. Ніби ходить на роботу. Хоча на її дружків я все ж натравила оперів, тож зараз все тихо і спокійно.
-- Сподівюсь без фанатизму.
-- Кать звісно, просто трішки пресадили, тож все спокійно. А ти як?
-- В мене як завжди багато подій, а найголовніше мене запросили на роботу, хоча... Не знаю як все вірно розяснити. Почнемо з того що я зустріла Литвина Давида Броніславовича в нас в ресторані - він головний редактор журналу "Гламур" і ми домовились я скинула йому мої роботи на електронку.... - наша розмова затяглася Вікторія детально випитувала мене про все я почала почуватись як на допиті.
-- Тоді удачі тобі, тільки будь на зв'язку щоб я за тебе не хвилюватись.
-- Звісно,- ми розпрощались, а на душі стало легше і я пішла до дому.