З рештою два довгих і виснажливих дні минули . Я не думала що все тек виснажливо . Ці усі клопоти із похоронами просто забирає остані сили , спустошуючи , та вичерпуючи бдь-яку життєву енергію . Та на кінець усе закінчилось. Тож я видихнула з полегшенням коли зачинила двері після усіх рідних , знайомих і не дуже людей , що вирішили попрощатись із померлим .
Мені здалось що їх було так багато , що я просто половини з них просто не знаю . Та на кінець усе закінчилось , численні незнайомці що висловлюють свої співчуття , до яких мені байдуже . Тож видихнувши із полегшенням я відправилась в душ . Щоб освіжитись і привести усі свої думки до ладу . Все закінчилось , та повертатись на зад не виникало жодного бажання . Потрібно віддихнути , лиш тоді повернусь у столицю . Вирішила я підставляючи теплим струменям води своє обличчя .
- Катя ти де ?- почула я мамин голос із коридору .
- В душі !- відповідаю , так щоб було чутно .
- Добре Катрусь , я тоді вечерю на кухні приготую .
- Я не голодна .
Вона ще щось відповіла та шум води приглушив слова . Тож я продовжила освіжатись . Вийшовши із душу , обтерлась на сухо одягла махровий халат . Просушила волосся і ще деякий час стою і розглядаю своє відображення у дзеркалі без косметики .
«Віка права , я схудла і темні круги під очима . Сумна та жалюгідна картина.» Натягши свої тапочки відправляюсь на кухню з видки доноситься смачний запах . Ось стою в дверях і спостерігаю , як мама готує мені мої улюблені деруни . Вона пам’ятає . І це не може мене не тішити . Як давно такого не було . Як давно я не бачила щоб мама готувала , а ще для мене . Це так приємно що сльози навертаються на очі . Можливо щось зміниться в моєму і в її житті .
- Катрусю ти вже . А я готую тобі поїсти .
- Не варто було мамо .- відповідаю і йду сідаю за стіл .
- Як це не варто ? Ти мені так схудла , залишились лиш шкіра та кості . Багато працюєш ?
- Звісно . Щоб прожити в столиці і забезпечити себе доводиться .
Мама подала мені їсти і присіла навпроти . Я роздивляюсь її втомлене обличчя . Вона ще доволі молода , та сліди алкоголізму відобразились на ньому .
- Навіщо тобі ця столиця , повертайся назад . В тебе була хороша робота .
- Ні, які тут перспективи . Працювати в маркеті за нікчемні копійки . Завестись чоловіком неробою і купою діточок . Ні дякую .
- Ой яка ти вибаглива купа дівчат лиш мріють про таке .
- Тільки не я .До такого я не готова , принаймні ще .
- І ти мене залишиш одну ?
- Мамо , як це одну ? Хочеш переїжджай до мене в столицю . в даний час я винаймаю квартиру разом ще з двома дівчатами . Та якщо ти хочеш . Ми знайдемо собі квартиру в двох . З найдемо тобі роботу …
- Ні Катю це не для мене . Життя в великім місті не для мене . Я вже пройшла це один раз .
Я слухаю і не розумію про що це мама говорить .
- Я колись як і ти мріяла про кар’єру в великім місті . Та зустріла твого батька , закохалась . Завагітніла , та ми з тобою виявились не потрібними йому . В нього вже була сім’я і діти . Тож народивши тебе я повернулась в рідне місто .- дивлюсь на маму з недовірою , це чергова п"яна вигадка , чи що ?
- Стоп це я вперше чую таку історію . А як же … а хто тоді Ярослав Романов ?
- Ми одружились коли ти не мала й двох місяців . Він мене кохав ще зі школи , тож прийняв разом із тобою . Закінчення ти знаєш .Рак не дав шансу нам на щастя .- мама опустила сумний погляд .
- А тоді хто мій справжній батько ?
- Сергій Смоляк . Тоді він торгував автомобілями , де зараз він не знаю .
Я дивлюсь і не вірю почутому . Це схоже на безглуздий жарт , або на маячню в білій гарячці . Та цього не стану говорити мамі , хоча чомусь мені в це не віриться . Та в думках декілька раз повторюю Сергій Смоляк .
- Чому раніше ти мені цієї історії не розповідала?
- Навіщо , та тепер хочу попередити щоб історія не повторювалась .
- Ти це всерйоз?
Я вдивляюсь в її обличчя і не знаю що сказати . Повідав би мені цю історію хтось інший нізащо не повірила . Та схоже на правду . Вихор думок проноситься в мене в голові , це немов історія з якогось кінофільму , це все не про мене .
- Ти його не шукала ? Він знав про мене ? Ви ще колись зустрічались ?
- Він знав що я вагітна і дав гроші на аборт . Він знав мою адресу , тож би хотів мене або тебе побачити знайшов . Та схоже я і ти йому не були потрібні . Я його не шукала також . Живий він ще не знаю .
Пізніше лежачи в ліжку я не могла заснути, почуте прокручувалось знову й знову . Виявляється я могла носити прізвище Смоляк Катерина Сергіївна . Так це тобі історія , просто роман бери і пиши .
Ранок в рідному місті і в ріднім домі зустрів мене яскравими літніми барвами . Теплі сонячні промені проникали крізь не зашторені вікна , торкаючись мене , немов пробуючи розбудити від сну . Я відкрила очі і потягшись встала . Заглянула на вулицю де ще майже не було перехожих і чудова погода . Тож одягшись я схопила нещодавній подарунок і побігла робити фото . Погода і настрій цьому сприяли .
Я побігла в центральний парк – це моє улюблене місце для роботи , а в таку рань тут як ніколи безлюдно . Просто не люблю усіляких зівак що цікавляться що я роблю , для чого і так дальше . Це особисто моє , моя відрада . Тож занурившись в роботу з головою я й не помітила як пролетів час . Сьогодні недільним ранком багато пар прогулювались парком . Ось і старі мої знайомі вирішили прогулятись разом із дітьми .
- Доброго ранку. – почула за спиною знайомий противний голос.
- О Наталя . Не думала тебе тут побачити в таку рань .
- Ми з сім’єю ведемо здоровий спосіб життя . Тож щоденні ранкові прогулянки обов’язкові . – говорить вона коли діти і чоловік відходить на доволі велику відстань .- А ти яким вітром , що в Києві не поталанило , повернулась назад . Зауваж назад в маркет ми тебе не візьмем , вакантних місць немає .
- Ні ти що , просто відчим помер , приїжджала на похорон . В понеділок повертаюсь назад . Так що дякую за хвилювання .
- А ти ще досі граєшся в фотографа?- в її голосі звучить зверхність , це мене просто бісить .
- Так я тепер вчусь на курсах , ось потрібно залік здати – обманюю і оком не повівши .
- Ти серйозно ?
- Так , працюю і вчусь .
- Я рада за тебе – обманює вона , радощів в голосі і в виразі обличчя не відчувається . Просто заздрить .
- А ти як ? Як чоловік , як діти ? Ти ще сидиш на дієті ?
- Не те що на дієті , просто здоровий спосіб життя і здорове харчування .
- Я рада за тебе хоч в когось із нас все без змін . До побачення усім нашим великий привіт ! - майже щиро посміхаюсь і іду геть . Потрібно ще проглянути фото і найкращі скинути на електрону адресу Давиду Броніславовичу . Можливо пощастить .
Ось з такими позитивними мріями і думками я увійшла до себе в квартиру .
- Мамо я в дома , що є їсти ? А то я голодна немов звір – гукаю до мами з коридору . Та увійшовши в кухню застигла шокована . За столом разом із ще двома колегами сиділа мама і тримала повний гранчак оковитої в намірі випити .
- Мамо ! – я не знаю що зі мною трапилось, та я просто втратила контроль .- Геть ! Геть ! – закричала я за два кроки подолала відстань від дверей до столу .- Геть , забирайтесь , щоб вашого духу більше тут не було .
- Кать , та ми просто хотіли випити за упокій душі …- спробував виправдатись один із присутніх .
- Геть забирайтесь ! Щоб вашої ноги тут не було ! – одним рухом я просто замела усе зі столу .Посуд разом із пляшкою полетів на плитку розбиваючись на друзки з дзвінким ехом що немов провис в повітрі , наповнюючи все собою . А з цим і моя душа ось точно так же .
- Катерино ! – спробувала обурюватись мама , та я цього не дозволила .
- Заткнись ! А ви геть Не то я в міліцію заяву напишу , думаю Віка мене пойме . З найде причину щоб на довше вас закрити ! – після моїх слів вони просто вилетіли з квартири не озираючись .
- Я думала , що коли він зникне ти станеш як раніше . Ти припнеш пиячити ! Я думала що це він такий , а це все ти !Ти забрала в мене все . З восьми років я готувала сама собі і тобі їсти , а ти кинула мене ! Мої друзі гуляли вечорами , а я мішками пляшки виносила , щоб сусіди не бачили . Та скільки це може ще продовжуватись ?!
- Мені просто важко , я хотіла розслабитись …
- Та куди дальше ?! Ти останніх п'ятнадцять років розслаблюєшся в спробах забутись .Та все марно , про твою помилку я нагадую ! Потрібно було зробити аборт і все !
- Що ти таке кажеш ?
- Правду . Все досить ! Хочеш пиячити , будь –ласка скільки завгодно , тільки мене більше ти не побачиш . Сюди я більше не повернусь .
- Не говори нісенітниць …
- Краще б ти здохла разом із ним.Забудь про моє існування , більше ти мене не побачиш .Більше в тебе немає доньки . Дістала !!! – прошипіла я і вийшла з кухні . Увійшла до себе в кімнату і не думаючи , не відчуваючи , якось механічно склала речі і вийшла в коридор з квартири не прощаючись . Підійшла до дверей Вікторії натисла на дверний дзвінок , раз, тоді знову. Та ніхто не відчинив . Подруги не було напевне заступила на зміну . Тож набравши номер таксі я вийшла на вулицю сіла на лавочку і чекала приїзду автомобіля .
Таксі не довелось чекати довго , тож незабаром добралась на вокзал і сиділа в рейсовому автобусі . Сиділа і дивилась у вікно на краєвид, а в голові і в душі пусто , що навіть сліз не було.
Дзвінок Вікторії привів мене до тями .
- Привіт , чого дзвонила ?
- Хотіла попрощатись .
- Не зрозуміла , ти що вже відїзджаєш ?
- Так , я в дорозі . Я з мамою поскандалила , склала речі і ось я вже на пів дорозі в Київ .
- Що трапилось?
Наша розмова затяглась на довго я все розповіла в деталях , все що наболіло.
- Ти не повернешся назад ?
- Ні , не має докого .
Розпрощавшись я дивилась в вікно не бачучим поглядом , тож прибуття до столиці не зразу помітила . Сонце знаходилось ще високо , день хоч і наближався до завершення , та дуже повільно. Поспішати до себе на квартиру не хотілось як і спілкуватись також. Тож зупенившись біля набережної Дніпра вирішила прогулятись і розслабитись.
Я спустилась до самої води, зняла взуття, занурила ноги вов воду. Я стояла так може п'ять хвилин насолоджуючись приємною прохолодою, що розносилась всім тілом. Обличчя підставила останнім променням сонця і кудись відлетіла думками, відкинувши усе зайве.
До тями мене привів мерехтливий вогник, що відблискував від води і сліпив мене. Він немов кликав мене тож я вийшла з води, дістала з сумки фотоапарат і почала робити фото, ловлячи найцікавіші моменти. Як чарівно вода переливається у відблисках заходящого сонця, якбабки легко порхають над водою ледь торкаючись її крилами.
Лиш з повним заходом сонця я взяла свою дорожню сумку і направилась на маршрутку до дому.