Весна.
Фото на пам'ять .
Вихідні продовжуються.
Маленький бум в великім місті.
Несподіванка для Рижика
Дві роботи .
Сюрпризи .
Погуляти і напитись .
Нікчемна теорія змови.
Відпочинок
Наслідки
Самообман .
Хаос почуттів .
Втратити
Там де тонко - рветься ..
Женя .
Фото на електронку .
Там де тонко - рветься ..

 З рештою два довгих і виснажливих дні минули  . Я не думала що все тек виснажливо . Ці усі клопоти із похоронами  просто забирає остані сили , спустошуючи , та вичерпуючи бдь-яку життєву енергію . Та на кінець усе закінчилось. Тож я видихнула з полегшенням коли зачинила двері після усіх рідних , знайомих і не дуже людей , що вирішили попрощатись із померлим .

 Мені здалось що їх було так багато , що я просто половини з них просто не знаю  . Та на кінець усе закінчилось , численні незнайомці що висловлюють свої співчуття , до яких мені байдуже . Тож видихнувши із полегшенням я відправилась в душ . Щоб освіжитись і привести усі свої думки до ладу .  Все закінчилось , та повертатись на зад не виникало жодного бажання . Потрібно віддихнути , лиш тоді повернусь у столицю . Вирішила я підставляючи теплим струменям води  своє обличчя .

- Катя ти де ?- почула я мамин голос із коридору .

- В душі !- відповідаю , так щоб було чутно .

- Добре Катрусь , я тоді вечерю на кухні приготую .

- Я не голодна .

Вона ще щось відповіла та шум води приглушив слова . Тож я продовжила освіжатись . Вийшовши із душу , обтерлась на сухо одягла махровий халат . Просушила волосся і ще деякий час стою і розглядаю своє відображення у дзеркалі без косметики .

«Віка права , я  схудла і темні круги під очима . Сумна та жалюгідна  картина.» Натягши свої тапочки відправляюсь на кухню з видки доноситься смачний запах . Ось стою в дверях і спостерігаю , як мама  готує мені мої улюблені деруни . Вона пам’ятає . І  це не може мене не тішити . Як давно такого не було . Як давно я не бачила щоб мама готувала  , а ще для мене . Це так приємно що сльози навертаються на очі . Можливо щось зміниться в моєму і в її житті .

- Катрусю ти вже . А я готую тобі поїсти .

- Не варто було мамо .- відповідаю і йду сідаю за стіл .

- Як це не варто ? Ти мені так схудла , залишились лиш шкіра та кості . Багато працюєш ?

- Звісно . Щоб прожити в столиці і забезпечити себе  доводиться .

Мама подала мені їсти і присіла навпроти . Я роздивляюсь її втомлене обличчя . Вона ще доволі молода , та сліди алкоголізму відобразились на ньому .

- Навіщо тобі ця столиця , повертайся назад . В тебе була хороша робота .

- Ні, які тут перспективи . Працювати в маркеті за нікчемні копійки . Завестись чоловіком неробою і купою діточок . Ні дякую .

- Ой яка ти вибаглива купа дівчат лиш мріють про таке .

- Тільки не я .До такого я не готова , принаймні ще .

- І ти мене залишиш одну ?

- Мамо , як це одну ? Хочеш переїжджай до мене в столицю . в даний час я винаймаю квартиру разом ще з двома дівчатами . Та якщо ти хочеш . Ми знайдемо собі квартиру в двох . З найдемо тобі роботу …

- Ні Катю це не для мене .  Життя в великім місті не для мене  . Я вже пройшла це один раз .

Я слухаю і не розумію про що це мама говорить .

- Я колись як і ти мріяла про кар’єру в великім місті . Та зустріла твого батька , закохалась . Завагітніла , та ми з тобою виявились не потрібними йому . В нього вже була сім’я і діти . Тож народивши тебе я повернулась в рідне місто .- дивлюсь на маму з недовірою , це чергова п"яна вигадка , чи що ?

- Стоп це я вперше чую таку історію . А як же … а  хто тоді Ярослав Романов ?

- Ми одружились коли ти не мала й двох місяців . Він мене кохав ще зі школи , тож прийняв разом із тобою . Закінчення ти знаєш .Рак не дав шансу нам на щастя .- мама опустила сумний погляд .

- А тоді хто мій справжній батько ?

- Сергій Смоляк . Тоді він торгував автомобілями , де зараз він не знаю .

Я дивлюсь і не вірю почутому . Це схоже на безглуздий жарт , або на маячню в білій гарячці . Та цього не стану говорити мамі , хоча чомусь мені в це не віриться . Та в думках декілька раз повторюю Сергій Смоляк .

- Чому раніше ти мені цієї історії не розповідала?

- Навіщо , та тепер хочу  попередити щоб історія не повторювалась .

- Ти це всерйоз?

Я вдивляюсь в її обличчя і не знаю що сказати . Повідав би мені цю історію хтось інший нізащо не повірила . Та схоже на правду . Вихор думок проноситься в мене в голові , це немов історія з якогось кінофільму , це все не про мене .

- Ти його не шукала ? Він знав про мене ? Ви ще колись зустрічались ?

- Він знав що я вагітна і дав гроші на аборт . Він знав мою адресу , тож би хотів мене або тебе побачити знайшов . Та схоже я і ти йому не були потрібні . Я його не шукала також . Живий він ще не знаю .

Пізніше лежачи в ліжку я не могла заснути, почуте прокручувалось знову й знову . Виявляється я могла носити прізвище Смоляк Катерина Сергіївна . Так це  тобі історія , просто роман бери і пиши .

  

Ранок в рідному місті і в ріднім домі  зустрів мене яскравими літніми барвами . Теплі сонячні промені проникали крізь  не зашторені вікна ,  торкаючись мене ,  немов пробуючи розбудити від сну . Я відкрила очі і потягшись встала . Заглянула на вулицю  де ще майже не було перехожих  і чудова погода . Тож одягшись я схопила нещодавній подарунок і побігла робити фото . Погода і настрій  цьому сприяли .

Я побігла в центральний парк – це моє улюблене місце для роботи , а в таку рань тут як ніколи  безлюдно . Просто не люблю усіляких зівак що цікавляться що я роблю , для чого і так дальше . Це особисто моє , моя відрада . Тож занурившись в роботу з головою я й не помітила як пролетів час . Сьогодні недільним ранком багато пар прогулювались парком . Ось і старі мої знайомі вирішили прогулятись разом із дітьми .

- Доброго ранку. – почула за спиною  знайомий противний голос.

- О Наталя . Не думала тебе тут побачити в таку рань .

- Ми з сім’єю ведемо здоровий спосіб життя . Тож щоденні ранкові прогулянки обов’язкові . – говорить вона коли діти і чоловік відходить на доволі велику відстань .- А ти яким вітром , що в Києві не поталанило , повернулась назад . Зауваж назад в маркет ми тебе не візьмем , вакантних місць немає .

- Ні ти що , просто відчим помер , приїжджала на похорон . В понеділок повертаюсь назад . Так що дякую за хвилювання .

- А ти ще досі граєшся в фотографа?-  в її голосі звучить зверхність , це мене просто  бісить .

- Так я тепер вчусь на курсах , ось потрібно залік здати – обманюю і оком не повівши .

- Ти серйозно ? 

- Так , працюю і вчусь .

- Я рада за тебе – обманює вона , радощів в голосі і в виразі обличчя не відчувається . Просто заздрить .

- А ти як ? Як чоловік , як діти ? Ти ще сидиш на дієті ?

- Не те що на дієті , просто здоровий спосіб життя і здорове харчування .

- Я рада за тебе хоч в когось із нас все без змін . До побачення  усім нашим великий привіт ! -  майже щиро посміхаюсь і іду геть . Потрібно ще проглянути фото і найкращі скинути  на електрону адресу Давиду Броніславовичу . Можливо пощастить .   

Ось з такими позитивними мріями і думками я увійшла до себе в квартиру .

- Мамо я в дома , що є їсти ?  А то я голодна немов звір – гукаю до мами з коридору . Та увійшовши в  кухню застигла шокована . За столом разом із ще двома колегами сиділа мама і тримала  повний гранчак оковитої в намірі випити .

- Мамо ! – я не знаю що зі мною трапилось, та я просто втратила контроль .- Геть ! Геть ! – закричала я  за два кроки подолала відстань від дверей до столу .- Геть , забирайтесь , щоб вашого духу більше тут не було .

- Кать , та ми просто хотіли  випити за упокій душі …- спробував виправдатись один із присутніх .

- Геть забирайтесь ! Щоб вашої ноги тут не було ! – одним рухом я просто замела  усе зі столу .Посуд разом із пляшкою полетів на плитку розбиваючись на друзки з дзвінким ехом що немов провис в повітрі  , наповнюючи все собою . А з цим і моя душа ось точно так же .

- Катерино ! – спробувала обурюватись мама , та я цього не дозволила .

- Заткнись ! А ви геть Не то я в міліцію заяву напишу  , думаю Віка мене пойме . З найде причину щоб на довше вас закрити ! – після моїх слів вони просто вилетіли з квартири не озираючись .

- Я думала , що коли він зникне ти станеш як раніше . Ти припнеш пиячити ! Я думала що це він такий , а це все ти !Ти забрала в мене все . З восьми років я готувала сама собі і тобі їсти , а ти кинула мене ! Мої друзі гуляли вечорами , а я мішками пляшки виносила , щоб сусіди не бачили . Та скільки це може ще продовжуватись ?!

- Мені просто важко , я хотіла розслабитись …

- Та куди дальше ?! Ти останніх п'ятнадцять років розслаблюєшся в спробах забутись .Та все марно , про твою помилку я нагадую ! Потрібно було зробити аборт і все !

- Що ти таке кажеш ?

- Правду . Все досить ! Хочеш пиячити , будь –ласка скільки завгодно , тільки мене більше ти не побачиш . Сюди я більше не повернусь .

- Не говори нісенітниць …

- Краще б ти здохла разом із ним.Забудь про моє існування , більше ти мене не побачиш .Більше в тебе немає  доньки . Дістала !!! – прошипіла я і вийшла з кухні . Увійшла до себе в кімнату і не думаючи , не відчуваючи , якось механічно склала речі і вийшла в коридор з квартири не прощаючись . Підійшла до дверей Вікторії натисла на дверний дзвінок ,  раз, тоді знову. Та ніхто не відчинив . Подруги не було напевне заступила на зміну . Тож набравши номер таксі  я вийшла на вулицю сіла на лавочку і чекала приїзду автомобіля .

Таксі не довелось чекати довго , тож незабаром добралась на вокзал і сиділа в рейсовому автобусі . Сиділа і дивилась у вікно на краєвид, а в голові і в душі пусто , що навіть сліз не було.  

Дзвінок Вікторії привів мене до тями .

- Привіт , чого дзвонила  ?

- Хотіла попрощатись .

-  Не зрозуміла , ти що вже відїзджаєш ?

- Так , я в дорозі . Я з мамою поскандалила , склала речі і ось я вже на пів дорозі в Київ .

- Що трапилось?

Наша розмова затяглась на довго я все розповіла в деталях , все що наболіло.

- Ти не повернешся назад ?

- Ні , не має докого .

Розпрощавшись я дивилась в  вікно не бачучим поглядом , тож прибуття до столиці не зразу помітила . Сонце знаходилось ще високо , день хоч і наближався до завершення , та дуже повільно. Поспішати  до себе на квартиру не хотілось як і спілкуватись також. Тож зупенившись біля набережної Дніпра вирішила прогулятись і розслабитись. 

Я спустилась до самої води, зняла взуття, занурила  ноги вов воду. Я стояла так може п'ять хвилин насолоджуючись приємною прохолодою, що розносилась всім тілом. Обличчя підставила останнім променням сонця і кудись відлетіла думками, відкинувши усе зайве. 

До тями мене привів мерехтливий вогник, що відблискував  від води і сліпив мене. Він немов кликав мене тож я вийшла з води, дістала з сумки фотоапарат і почала робити фото, ловлячи  найцікавіші моменти. Як чарівно вода переливається у відблисках заходящого сонця, якбабки легко порхають над водою ледь торкаючись її крилами. 

Лиш з повним заходом сонця я взяла свою дорожню сумку і направилась на маршрутку до дому. 

  

© Марія Кідс,
книга «Сучасна казка .».
Коментарі