Я влетіла в зал а не увійшла. Напевне в мене щось на обличчі відобразилось, тому що побачивши мене Оля підбігла до мене. 

-- Що сталось? Ти бліда мов стіна. - вона тримала мене  за руку і вдивлялась в моє обличчя . А я дивлюсь кудись в простір і боюсь промовити хоч слово, що б не розплакатись. 

-- Все гаразд - відповідаю прохрипшим і здавленим голосом. А Оля незводить з мене погляду, немов вивчаючи мене. Я не повертаю голови, щоб раптом не побачити його знову, та як наперикір бажанням бачу його, як він проходить повз злий як чорт з  червоною щокою. Я звіддалю бачу як відбилися мої усі п'ять пальців. Проводжу його поглядом, а Оля слідкує за моїм. 

-- Катя, що трапилось між вами? Він тебе образив? 

-- Ні! Це просто я дурепа. - вирвала руку від Олі і нічого не пояснюючи  і просто втікаю від сторонніх поглядів у вбиральню. Зачинившись в одній з кабінок, зачинилась і сиділа  до поки не вгамувала почуття. Я не хотвла  плакала,  та сльози самі стікали по щоках. А саме образливе, що серджусь я не на нього, а на себе. Якою ж я виявилась дурою, набудуваши повітряних замків  і повіривши в них. 

"Дура! Дура! І ще раз дура, як же ти повелась на все це?! Тиж чудово знаєш такого роду чоловіків . Ти для нього лиш м'ясо і більше нічого?! Відкрий очі і глянь правді в обличчя, такі як він ніколине змінюються. Піднімись і іди не він перший і не він останній.! " - з цією думкою виходжу. Стала біля дзеркала обтерла сльози, потікшу туш і пішла на зал працювати. 

Бігаючи поміж столиків розносячи замовлення навітт не помітила ,як наступив світанок. Число відвідувачів скоротилочь і з останнім клієнтом я вийшла на вулицю через чорний хід. На сходові площадці  стояв високий, широкоплечий  чоловік у білі футболці і голубих джинсах, що гарно під креслювали його вузькі бедра і міцні ноги. Він повернувас, напевне почувши мої кроки, або відчув, як я його безсоромно розглядую, в нього в губах тримаючи  сигарету. 

-- Закурити не знайдеться, для молодої та  самотньої дівчини. - грайливо посміхнувшись спитала я. 

-- Звісно,- посміхнувся у відповідь мужчина при тому окинувши мою фігуру оцінюючим поглядом. Він трішки примружився, а в очах заблистіли вогники. Він посміхнувмя лиш губами, притримуючи в них сигарету. 

Він дістав з кишені пачку із сигаретами і протяг мені одну, я взяла, а він прикурив. Він наблизився до мене вставши навпроти. Я забралась на перила і сіла обличчям до чоловіка роблячи чергову затяжку . "як давно я не курила і до чого мне довів Хромов".

-- Ви гість Хромова? - зробивши затяжку спитала я не зводячи роглядую  незнайомця з напів опущених вій . 

Він прищурився насторожившись і оцінюючи ситуацію. 

-- З чог вирішила? 

-- Ніколи тут відвідувачів не зустрічала, - підійшла і всілась на перила, роблячи черговв затяжку і випустила дим в обличчя незнайомця . Він дивився мені просто в вічі .- і це вже рання година , останній клієнт відбув до дому . Тож красивий незнайомець може бути тут або новим охоронцем, або гостем Хромова .

- Я зрозумів хід твоїх думок .Ти мислиш правельно . - він дивився не відводячи з мого обличчя погляду.

Я йому явно подобаюсь , читала я в його погляді, в його рухах і маніпуляціях . І мене це заводить. Можливо це бажання відімстити , можливо забути , а можливо погасити бажання яке розпалив Хромов .

Незнайомець повільно поклав руки на мої коліна і розвів їх в сторони, сам підійшов в притул ставши між ними . Права рука сковзнула повільно стегном  і зупинилась спершу на ягодицях,  а тоді лягла на талію . Він притиснув  мене до себе а я сексуально вигнула спинку . За прокинула голову   вдивляючись в красиве чоловіче обличчя.  Спершу відкинув свою сигарету в сторону , тоді забрав мою і відкинув . Він нахилився і накрив мої губи в страснім поцілунку , а я відповіла на нього , обвила його міцну чоловічу шию руками притягуючи незнайомця ближче . Не знаю ,як далеко усе б зайшло, як би не телефон , що перервав нас .

Телефон у нього завібрував перервавши нас . Він повільно відсторонився не спускаючи з мене погляду , я відповідала йому тим самим .

- Їдемо  до тебе - запропонувала я  не вірячи сама собі .

Він відволікся , дістав мобільний глянув на екран і скинув виклик .

- Не можу  , чекаю друга , сьогодні ніяк .

В його погляді майнуло розчарування , мене це теж не тішило .

- І як такого молодого і красивого звати ?

Я зістрибнула із перил і відсторонилась відійшовши трішки в сторону , та він не став мені перешкоджати .

- Євген , та усі мене звуть Женя . А тебе як звати  ?

-  Мене не потрібно звати я сама приходжу . -  багатозначно посміхнулась , круто розвернулась і спустилась по сходах .

- І хто ж ти така ?

- Цього ти не дізнаєшся .

- Я сьогодні до  заходу сонця буду все про тебе знати .

- Тоді і поговоримо . Красунчик здивуй мене .- я ігриво посміхаюсь і скидую бровами , тоді підморгую 

- Як скажеш .- я помахала Жені на прощання рукою і в доволі піднятім настрої відправилась до дому на віддих . Викидаючи з голови усі неприємні моменти .

Ще не діставшись дому , як забула про Женю . Мої думки заполонив Хромов і  його слова що врізались в пам"ять.

«Це був лиш сон , такого не могло бути» - перше що промайнуло в мене в голові коли з ранку я відкрила очі . Це було немов поганий сон , в голові не вкладалось усі події . Вчинок Хромова , моя істерика . А на завершення симпатичний  незнайомець .

Щоб прийти до тями і усе осмислити доволі довго сиджу в ліжку , до того моменту  коли в поле зору попадає пакет і в пам’яті виринають чергові  спогади . Швидко зіскакую з ліжка , підбігаю до пакета , дістаю подарунок долі . Він такий великий в порівняні з моїм , відчутно важкий , міцний корпус і великий об’єктив.  Руки тремтять від перезбудження, я мушу зробити декілька фото , не важливо яких , та все ж мушу . Вмикаю фотокамеру і роблю перші знімки . Почуваюсь дитиною , розглядаю їх і правівши  себе в порядок роблю декілька своїх фото .

І що ж дальше , потрібно відправлятись на роботу , та бажання жодного немає . Та напевне хтось на небі вирішує нашу долю і події  які відбуваються з нами .

Мобільний на  нічному столику завібрував , а тоді роздався дзвінок  . Відклавши свою нову іграшку підходжу і бачу , що це Віка  .

- Привіт ,- вітаюсь я перша , - чого так рано не спиться тобі .

- Новини погані ,  твій відчим сьогодні помер .

- Як помер ? – він хоч мені не дорогий і не рідний та все ж стою в певному шоці .

- Нічого кримінального . Просто його виписали з лікарні , йому пити не потрібно було , а вони разом із компанією знову за старе взялись . Ось і печінка не витримала . До всього виявилось це не просто горілка , а денатурат , тож ще двоє , разом із твоєю мамою загриміли в лікарню . Похороном займатись нікому . Тож кидай все і приїжджай .

Я мовчу , сівши від шоку на край дивану . Такого повороту подій я явно не очікувала і не передбачала . Я старого ніколи не любила та смерті ніколи йому не бажала . І серце чомусь стислось .

- Мама як ?

- Нічого страшного жити буде , прокапають та випустять .

- Гаразд найближчим рейсом буду  .

Так Хотілось ще з подругою потеревенити , та це буде пізніше , потрібно вирішувати негайні справи . Тож першим ділом набираю номер Сергія Олеговича .

- Доброго ранку , це Романова вас турбує .

- Так слухаю Кать .- чую в динаміку хриплий сонний голос.

- Найближчі дні Сергій Олегович мене не буде на роботі , в мене відчим помер , а мати в лікарні , похоронами нікому зайнятись , тож мушу повертатись в рідне містечко на  деякий час.

- Так , звісно . Мої співчуття , дуже шкода твого вітчима .

- Дякую за співчуття .-  коротко відповівши вимикаю зв'язок  . Потрібно повідомити Сашу , та той напевне ще спав тож я вирішила не турбувати його .Прокинеться побачить від мене пропущений передзвонить .  Склала найнеобхідніші речі на певний час , взяла відкладені гроші і вийшла із невеликою дорожньою сумкою в коридор . Де мене помітила Марина .

- Ти що з’їжджаєш від нас ? – на її обличчі явно зчитувалось занепокоєння.

- Ні просто Віка подзвонила , відчим помер , тож на декілька днів я їду до дому .

- Звісно маму потрібно підтримати – Додала Галина вийшовши із кухні і почувши нашу розмову.- Він доброю людиною був ?

- Напевне , та я цього не знаю , для мене був ніким .  Та все ж мамі я потрібна .

Розпрощавшись із подругами і із столицю я  спішу до дому. Серце радісно б’ється в передчутті повернення до дому . Не віриться Та я радію поверненню  , я скучала . Мені чогось не вистачало  цього затишку в столиці .

Прибувши в рідне містечко на рейсовому автобусі рідне містечко зустріло мене доволі холодно .   Низькі сірі хмари нависли над містечком , почали падати перші краплі дощу , а я вийшовши із автобуса стою в тонкій футболці і коротких шортах .

- Катя ! – окликнула мене подруга і  я роззирнулась в пошуках Вікторії . – Я думала що спізнюсь , - підійшла із парасолькою вона .- ти не залегко одягнена .

- В Києві тепло і жодного дощу . Ти не могла попередити .

- Чесно навіть не подумала . Йдемо , а то вся промерзнеш .

Вийшовши із вокзалу ми направились на прилеглу до нього стоянку де було припарковано авто Скоропадської .

- Як справи ?

- Нічого нового , тіло відчима  в морзі , мати в лікарні .

- Віка , підкажи як і що має бути , а то я не знаю як і що робити .

- Спершу потрібно поговорити із священником , тоді в морг – коли тіло видадуть . Та спершу потрібно тебе переодягнути .