Темрява. Навколо тільки одна пітьма. Ну і що ти наробила дурна дівчинко? А чим ви думали фрау Розенбург, коли відправляли свою дочку до безжалісних лап тих монстрів? Намагаючись врятувати свою дитину від вогнища, ви кинули в саме пекло. Тепер бідолашній ніщо не допоможе, тому моліться... Моліться, щоб смерть швидко прийняла її в свої холодні обійми, бо тут відбуваються набагато пострашніші речі.
- Професоре Глікман, - склавши руки за спину, чітко звернулася до чоловіка, молода медсестра. Той сидів за столом, на якому майже не залишилося вільного місця від папків для паперу та книг, - Піддослідні по одному розміщені у палатах відповідно до своїх номерів. Потенційно небезпечних було переведено до нижнього поверху. Приблизно, через дві години випробовувані прокинуться і можна буде починати досліди.
Фарфове обличча було беземоційне. Коротке до підборіддя каштанове волосся досить мило поєднувалося з карими очима. Так, у свої двадцять чотири Надія Беркутова встигла з відзнакою закінчити медичний університ, отримати непогану роботу в сільській лікарні, знайти нареченого... Якого суд заслав на довічне перебування у виправних таборах Сибіру. Чим міг завинити молодий письменник перед соціалістичною країною не знав ніхто та Надя знаходила собі місця. Вона за будь-яку ціну хотіла врятувати свого коханого. Тож, коли до неї підійшли двоє незнайомців в чорному вбранні, які запропонували невелику допомогу по її нещастю - повернути поета через якихось двадцять років виправних робіт, то дівчина незадумуючись погодилась на всі їхні майбутні умови плати. Плата полягала в тому, що медсестрі потрібно було стати асистентом для якогось вченого. Та цей божевільний не підпускав свою тимчасову помічницю до документів і нотатків ближче кульового вистрілу ( кабінет був зачинений на три замки, і якщо ти зайдеш без дозволу то можеш собою поповнити список "лабораторних щурів"). Тому, до обов'язків Надії входили контроль за станом "пацієнтів", прибирання операційної від крові та залишків внутрощів( хоча та робота для прибиральниці чи санітарів, та професор ясно натякнув, що товариш медсестра і сама впорається), й догляд за медичними інструментами.
В перші хвилини перебування в цій закинутій лікарні, медсестра не проливала сльози стару чи що таке інше, ні. Їй було абсолютно байдуже. Дівчину не цікавила майбутня доля  людей, у які мають стати звичайним матеріалом для експериментів. Вона просто буде виконувати свої завдання, а все інше її не стосується.
- Добре Надя. А... Як почуваєся фрау? - медсестра помітила, що при вимові цього "фрау" у Еліаса Глікмана мимоволі розширюються зіниці.
- Піддослідна А134РМ ще під дією сильного снодійного перебуває в глубокому сні в своїй палаті. Усі необхідні аналізи будуть зроблені після пробудження.
- Чудово. Можете йти.
Повіки здавалися важчими за п'ятидесяти кілограмові гирі, але Амелія все ж розплющила їх. Очі не могли відразу сфокусувати зображення, а голова нещадно боліла. Та цей біль був дрібницею порівняно з гіркими спогадами: чорна машина, мертве тіло Ольги, вистріл, який забрав майже останню близьку людину та той голос в провулку.... "Але ж, де я тепер?"- дівчина,одягнута в одну сорочку для пацієнтів, оглянулася довкола. Кімната була майже пустою і нікого в ній більше не було, окрім холодних, блідих стін, лікарняного ліжка з постільною білизною від якої несло хлором, та одного  вікна з металевими ґратами. Розенбург підійшла до нього ближче. Була ніч, але там за горизонтом почало виходити сонце. Світловолоса підійшла до дверей палати - і вони звичайно ж були зачинені. Вона в пастці. І нічого не може зараз зробити,доведеться чекати ранку і знайти спосіб вийти з цієї клініки. Амелія тут не залишиться, бо внутрішній голос казав - ти в небезпеці. Несамовитий крик з-за кімнати підтвердив цю думку.