Що ж я уже йду по кладовищу.Стільки могилок"Сумно і так тяжко.Щороку йде дощ, інколи навіть злива"Сьогодні день коли вона загинула, а потім і янголятко.
Я підходжу до знайомого місця і торкаюся могилки дорогої мені людини  надпис, що видно здалику і обличчя таке рідне і знайоме таке тепле, хоч по портрету потекла дощова краплина ніби сльоза."Джоанна Маєр"а я не можу стримувати сліз, що підступили до очей і не мушу.Плачучи підходжу до меншої могилки і знову сум від того тепла, що досі гріє мою душу "Міа-Софія Маєр" дивне ім'я, але воно таке тепле і м'яке як плюшивий ведмедик "Янголятко як ти?Ти ж стала янголятком і завжди мене та взагалі, ти ж оборонієш усіх-усіх!" згадала про те, як вона не любила коли хтось плаче,вона завжди сміялась.Я витирла сльзи,але вони уперто котились,а я просто схлипувала від того, яка я слабка"Чому?Чому?Ти мусила померти ти була маленькою,але ти могла творити стільки добра і дарувати усім своє тепло!"Я почула  тихі крокі.Я повернулась з заплаканим обличчям поглянула на людина, що порушила тишу цю тишу ,що мав право порушувати лише стукіт дощу та грому.Там стояв Ніколас,а я просто розвернулась і прикусила руку аби не почати голосніше плакати, я підняла голову вверх і відчула, як дощ ударявся у моє обличчя.
-Що?Що ти тут робиш?-тихо ніби він міг щось розбудити сказав Нік
-Мені що не можна прийти на кладовище?-так само тихо відповіла я.У моєму голосі та й у думках не було злості чи ненависті,хіба що до себе.
-Ти знаєш їх?-він показав у сторону їхніх могилок
-Ну так, а що таке?-
-А звідки, якщо не секрет?-у його голосі чулися нотки страху та хвилюваня
-Джоанна стала мені другою мамою вона та хто допомогла мені вижити.А...-я заплакала
-Що це означає?-він був збентежений
-Я померала, а вона провела операцію на яку ніхто не погоджувався якби не вона..-сльози перебивали слова,я витирала їх але вони не підавались
-Соня ніколи не любила щоб хтось плакав вона завжди примушувала сміятись.Її ластовиння та її зірки що інколи замінялись на бісиків в очах.-він посвітлішав але голос був сумним,але мені стало легше.Бо вона дає мені своє тепло та силу.
-А звідки?Звідки ти усе це знаєш?-
-Джоанна моя мама, але так вийшло, що в нас різні фамілій досі нерозумію чому!А Софія це моя менша сестра.Вона любила ходити до мами на роботу.А я це ненавидів мені було нудно допомагати калікам та хворим,я був дурним і нічого нерозумів .-я була дуже здивована,а потім я посміхнулась
-Я згадала, як ти коли ми знайомились, засміявся чим мене дуже розізлив, але ти пояснив це тим, що у тебе була сестра схожа на мене...-він подивися мені у очі,потім підійшов і обійняв.
-Ти дуже схожа на неї!-
-Але ти маєш тої самий талант, що і твоя мама і сестра!Ти уміє дарувати..Тепло!-він посміхнувся-
-Джоанна урятувала моє тіло.Але наврядче хтось краще ніж Янголятко могла справитись із поправкою моєї душі я думала, що нікому не підвладна така сила, але вона була у Соні бо вона була частиною сонця,що жило на землі.Джоанна була проміням сонця через своє палаюче волосся, а Соня вона і була самим Сонцем.-Нік уважно  розглядав мене, а потім сказав
-А що ти ?-
-А як ти гадаєш?-
-Це досить складне запитання!Але ти напевно Місяць!
-А чому?Тільки якщо таки місяць тоді іще не повний, а молодий!-
-Я сказав, що ти Місяць Молодий!Тому що ти чарівна!-
-Ну тоді така відповідь мене не захоплює і не дуже подобається!Ну я думаю ти місяць тому, що ти вселяєш страх, а інколи навіюєш мрій,ти тихий і спокійний, а Місяць завжди один і зявляється лише в ночі.Інколи Місяця не видно за темних хмар та інколи його видно навіть у день!-і я посміхнулась
-То мені й справді підходить Місяць!Але чому я лякаю?-
-Повір я впевнена,що і я тебе інколи лякаю!А тепер скажи усе ж хто тоді я?-
-Я досі незнаю тобі багато що підходить і сонце і хорі і місяць і грім.Ти усе!-він поцілував мене,довгий і теплий поцілунок.Коли Нік мене цілує я незнаю, як це описувати але я точно відчуваю тепло,ні воно не тільки коли він цілує чи обіймає.Це Тепло у його голосі,кроках,думках,Нік мені здається теплий ззовні і в середині і цим теплом він ділиться зі мною
-Я люблю тебе-прошепотів мені на вухо Нік.
Я незнаю і не хочу знати,як я раніше жила до того,як у моєму житі зявився Нік.Скоро змагання з боксу і я їду в інше місто, багато тренеруюся з Ральфом.Доречі у Ніка з Ральфом відносини чомусь не склались.
   Тато почав одужувати,правда Ніколас чомусь останім часом, якийсь сумний.Ще й пояснювати він не хоче чому!Я чомусь хвилююсь, що до цього.
   Але я упевнена,що усе буде добре.А і доречі однокласникам схоже я набридла скоро літо, а я уже три місяці майже нічого у свою сторону від них нічого навіть не чула.Вони злякались Саймона чи що?Хоч мені усе одно, мені просто добре й так.
А покищо життя прекрасне чи не так?
Сьогодні  уже день змагань,трішки хвилююсь до речі Саймон  поїхав  зі  мною  та й щоб  Ральфа пітримати.
  Нік чомусь ледь не плакав коли прощався в нього, якісь справи то ж він і не поїхав, дивно те що він сказав на  прощання
-Я тебе люблю!Пробач і бувай..Хай щастить.-
  Ну але я вірю, що усе буде добре і що я просто хвилююсь дарма.
Приїхавши додому я хотіла повідомити Ніколасу про свою перемогу,але він не брав телефон після дох днів відпочинку я пішла до школи там його теж не було.
Тиждень я йду до його дому, але там нікого немає.
Іще один тиждень,його немає.
   Я багато плакала однокласники знову почали знущатися,здається я занадто звикла до того що усе може бути добре.Теперя весь час плачу через хвилювання дуже болить голова і ще й нудить.Тато знову у лікарні мама має багато проблем тож я завжди усміхнена коли вона поряд.Саймон та Ральф стараються мене підтримати, але я просто плачу зараз піду погуляти з Ральфом та Самоном у парку,уже пройшло 3 місяці а мені досі так погано.
   -Привіт принцесо!-
   -Привіт крох як справи?-
-Привіт!Нормально!-
-Ми з Самоном вирішили, що нам потрібно з тобою поговорити.Прийшло три місяці а ти досі стаждаєш через цього йолопа!-я хотіла розвернутись та піти адже я немала бажання про це говорити.Але Ральф узяв мене за руку я знову заплакала та він обійняв мене потім підійшов Саймон і обіняв нас
-Соню ти ж знаєш що ми з тобою і ми завжди поряд і щоб тобі стало легше тобі потрібно поговорити!-сказав Саймон я заспокойилась  я кивнула головою і ми пішли на наше місце у парку.
-Поясни як ми можемо тобі допомогти
-Я просто хочу щоб ви були поряд!І щоб він бу..-сльохи перебивали мене- поряд і я хочу знати, що сталось і чому він так зробив-я слипувала-Я ж просто його люблю і хочу бути поряд!-я вже кричу  було відчуття ніби мене він теж зможе почути,а потім я незнаю що це було і чому можливо..Ні я незнаю, але я знаю що Ральф мене поцілував.Довгий приємний і телий і при цьому чужий.Я перестала плакати,але він цілував мене.Мені здавалось,що він знав, що це мені не на багато допоможе бо він мені був чужим і о ні він класний, але друг можливо якби я зустріла його раніше я б його покохала але зараз..Покищо це не можливо.Колись так,але зараз наврядчк.Він зупинивжся і притиснув мене до своїх грудей я уже не плакала лише трішки схлипувала.Ральф гладив моє волося.Мені просто стало спокійно.
-Принцесо пробач!Але я з Ральфом знали, що ти наврядче просто так заспокоїшся,тому ..-далі я заснула.
  Я прокинулась у своїй кімнаті.