Коли я договорила Нік почав сміятись.І я не розуміла ,чому він сміється.Потім він престав сміятись і сказав
-Соня ти 6 разів сказала "не хвилюйся".
-Серйозно?-
я навіть не помітила цього,а потім я побачила що Нікове обличя  набуло уже знайомого мені виразу обличчя,він задумався над чимось,і зараз щось запитає.
-Соню,а чому ти так багато раз казала не хвилюйся і  казала 3 рази щось про"тільки не кажи татові"чому?
- Я, незнаю.-
я нехотіла йому такого розповісти
-Ні я гадаю цьому є якесь пояснення!-
По його голосу я  розуміла що він так просто не відчепиться
-Ні це..-
-Поясни!-
я незнала що йому сказати тому відповіла так
-Я немаю бажання це розповідати тобі!
-Софі,я важаю це не справедливо що ти мені цього не розповідаєш .
-Ти мені друг?
-Ну так ,а яке це має значення до, того що я питаю?
-Ти як мій друг маєш розуміти, що це тема на яку я не хочу розмовляти.
-Пробач,Соню!Я трішки перегнув!
-Нічого, ти ж просто хочеш,про мене знати більше,ну принамні я це так сприйму-
І Нік посміхнувся...
Нік посміхався.Як раптом увійшла Медсестра.
-Софія Трінчер,зараз я вас обстежу
-Гаразд
-Будь-ласка,вийди-звернулася вона до Ніка
-Удачі Софі!-
сказав Нік та вийшов з палати
-Софіє будь-ласка скажіть чесно що у вас болить
-Якщо чесно то усе-
І я поміхнулась та спробувала підвестись, але це завдало багато болю так, що я сказала"Ой" І ледве не впала.
-Софіє будьте обережнішою, хоча ваші ребре не зламані, але я знаю що болять вони надзвичайно сильно.
-Так але, мамі скажіть, що нічого серйозного просто буде краще, якщо я побуду у лікарні, у мами слабке серце і хвилюватися її не можна.Гаразд?-
Я дуже преживала за маму
-Гаразд,я розумію.Але скажи шо тобі болить,якщо я знатиму, що саме потрібно лікувати,лікування пройде щвидче.
-У мене болять ребра,у очах темніє і голова кружиться,але найбільше саме бік, ніби тисячу ножів впинається у мене,просто не можливо терпіти.
-Гаразд я зрозуміла,я припишу декілька мазей та уколів ,а поки що потрібно просто відпочивати-
і вона посміхнулась
-А до речі Софіє ви не хочете,щось поїсти?
-Ні дякую,та щей як я буду їсти лівою рукою?
-Ну так,але як щось потрібно натисни ось цей дзвінок .
Гаразд?
-Так,усе зрозуміло!Дякую!-
потім коли вона виходила сказала до Ніка що може заходити...
Нік
Ця медестра виперла мене за двері, але я чув усе що вони там говорять(От що значить наша лікарня)
Те що говорила Софі престо мене дивувало..
Вона посміхалася,не нервувалася,я навіть неміг уявити що її може бути настільки боляче.
Я мусив кудись сісти, та подумати інакше я упав від того що мої руки почали дрібно трястися,мені стало страшно від самої думки про силу волі Софі.Як  вона узагалі могла таке терпіти.Вона преживала за батьків,та щей за мене(Я розумію чому її не хотілось розповідати про маму це напевно не приємно)...
Але я теж мушу бути сильним, аби допомогти Соні,мушу допомогти хоч її...
Нік був поруч зі мною цілий день.Ми говорили з ним, на різні теми я слухала його, як завжди веселі та смішні історій від яких я сміялась так що потім у мене болів живіт від сміху(Надіюсь що дехто може мене зрозуміти, це був якийсь навіть приємний біль,від якого ти розумієш що ти жива і є той хто може тебе розвеселити до нестями просто будучи поряд)..
Та раптом у двері тихо постукали та увійшла..Мама!
-Донечко, як ти тут?Лікарі сказали що у тебе нічого серйозного.
-Мамо!Привіт!
-Ой, а ти тут не сама?-
і мама посміхнулася,лише моя мама може посміхнутись,так що усі навколо стають накапильку добрішими.
-Добрий день!Мене звати Нік!Сідайте!-
і Нік також посміхнувся та встав з крісла
-Приємно познайомитись Ніку..

•                           Нік

Мама Соні була невесока за зростом,років 30. Жінка з блакитними, як і у Соні очима, та такою ж прекрасно помішкою від якой спочатку з'являються мурашки, та потім зсередини ніби щось зігріває,інколи це лякає.
  Видно що вона схвильована, та що вона дуже спішила до Соні.
-Мам!..-Софія про щось задумалась, а потім виновато подивилась на мене і я вирішив що,
-Соф, я напевно вийду,-
я посміхнувся і підморгнув,на що Софія вдячно поміхнулася.
-Скоро повернусь...