Два місяці тренеровок пройшли швидко і непомітно.Та й мене тренер назначив другою учаснецою  дуже важливих змагань.
Я почала готуватися до балу.З мамою купила нове вбрання та зробила зачіску.Чесно я хвилююсь чи нормально буду виглядати,навіть дуже хвилююсь "А раптом Нікові не сподобається..Тьху і чому мене це має хвилювати?"  думаю я.Скоро буду йти."Удачі,Соня"боже я так хвилююсь,ну чесно.
   Я уже підходжу до дверей актового залу.Поки я іще нікого з наших не зустріла.І я захожу"Тато з мамою та й у салоні сказали купу разів, що я дуже гарна.Так чому я маю не сподобатись Нікові?Не переживати!"думкі ,хвилюваня навіть така собі паніка.Але я йду, ловлю здивовані погляди.І ось бачу Ніка разом з Саймоном.Саймон помітив мене і його щелепа просто відвисає.Нік сміється з Саймона і штурхає його, а я підходжу ближче і ближче.Нік повертається аби привітатися, але його реакція ще здивованіша і зачарована ніж у Саймона.Я усміхаюся і стаю поряд Ніка.
Ми танцювали і веселились,я часто ловила на собі погляди, різні:захвату,зачарованості,злості,ревності і інші.Але коли я бачила, що на мене дивиться Нік,я просто..Незнаю,як передати те відчуття ніби всередині усе стискається і перевертається,коли тобі здається, що ти зараз  провалишся крізь землю або почнеш літати.Це прекрасне  водночас болюче  і різке, непостійне відчуття крилатості.
Все ж мені усе це мені  подобалось.
Зазвучала повільна музика,а я хвилююче сіла.І раптом  до мене підходить...
-Можна запросити тебе на танець?-з хвилючим виразом, але посміхаючись сказав Нік,я також посміхнувшись встала.І ми танцювали я прижалась до його грудей,я відчувала,як б'ється його серце.Я не хотіла, щоб це колись закінчувалась.Але розуміла, що скоро кінець.
-Ти просто чарівна сьогодні!-зашепотів на вухо підкінець Нік
-Дякую!-я тихо сказала думаю він навіть не почув,після танцю.Мені стало погано;у голові паморочилось,і в очах почало темніти.Я вирішила піти на двір. І я сіла на лавку.
У нас на шкільному подвірі під великим деревом була лавочка.Мені стало погано після танцю у голові темніло та паморочилось.Та небо сьогодні просто всіяне зорями, ще й місяць сьогодні був повним.Я замилувалася небом і навіть не помітила, як хтось сів поруч.
-Соню чому не танцюєш?-я повернула голову там сидів Нік і він дивився на мене.
-Сьогодні дуже гарні зорі!-сказала. я й знову дивилась у небо
-І не тільки..-він поглянув у мої очі від чого моє серце почало битись у тисячу разів частіше.-а ще ти.-
-Ну..-"Ну і чому він змушує мене червоніти?Це не справедливо!Так!"як добре, що темно не видно, як я почервоніла.
-Знаєш Соню я давно хотів сказати, що люблю тебе!-від таких слів моє серце просто вилетіло з грудей.
-Софі,чи не хочеш стати ти моєю дівчиною?-я дивилась на зорі,я посміхнулась.
-"Сьогодні прекрасна ніч.Але ти прекрасніша."-ніби розжовуючи повільно сказала я-Ту ніч я ніколи не забуду,всієне зорями небо іще молодий місяць,шарудіня листя від вітру,запах трави.Ти мені теж дуже подобаєшся!-я нарешті вирішила подивитись у його очі.Він дивився на мене.І посміхався,він узяв мене за руку ,а через декілька хвилин тиші, він став так близько,а його теплі вуста гріли усе моє тіло.Він зупинив передачу тепла тепер він просто обіймав мене.А я його.Та раптом..
У мене запаморочилось у голові і потемніло в очах.Я ледве не падаю.Нік сміється і продовжує обіймати.І ось знову напад мігреней і я відштовхую Ніка  пробую підвестись, але я нічого не бачу, знову якийсь троль рубає мою голову не залишаючи слідів від ран, лише біль.Я проходжу декілька кроків і пробую це робити, так аби Нік не помітив, але знову колючий біль і я знову ледь не падаю та мене ловить Нік,який підбіг учасно .У нього був страшено схвильований вираз обличчя і я дивлюсь, але бачу лише силует потрібно зараз же, використати моїх маленьких білих друзів.Я швидко йду до лавки сідаю  якимось чином розтібаю свою сумку і дістаю пігулки ковтаю одну потім другу.Біль зтишується,але мої друзі забирають собі лише частину болю, тому потрібно бігти додому.І незагубити туфельку, як попелюшка у мене ж немає карети аби доїхати до дому.
-Соню, що це було?Що,з тобою?І ,що за пігулки ти прийняла?-я й забула про Ніка я уже чіткіше бачу його,та я бачу головне,те що він стойть дуже схвильованим.
-Усе гаразд це пігулки від головного болю трохи голова розболілась!-мій голос був дуже болючим,хворобливим та слабким і він відображав усе те, що було зараз у мені,те чого я так сильно не хочу показувати.-Я напевно краще піду до дому-
-Принцесо,Нік, ви куди зникли?-до нас підходить і ще один розмитий силует Саймона-Ой пробачте,що завадив!-і він засміявся,я не зрозуміла у чому річ
-Я не розумію про що?- ти сказав за мене Нік
-Соню ну і що ти наробила подивись на його лице?-він знову сміється
-Що просто  Нік,  причому тут я?-боже, поверни мені мій голос я старась говорити звично.
-Пандочко, що з тобою?У Ніка ж на -тикає в обличчя-вустах слід від помади!-чути хвилюваня,він підходить до мене.
-Усе гаразд,просто голова чомусь розболілась,а так усе нормально!-
-Соню?-
-Пробач що?-ну от тепер я почала ще й чути погано я тру очі,але всеодно усе розмито бачу, що Нік починає витирати обличчя
-Соню ти взагалі, як себе почуваєш?-
-Я просто йду додому!-
я намагаюсь підвестись і піти, але ноги просто важкі, а я така втомлена,ніби хтось висмоктав усі мої сили,не можу йти і я стою спираючись об дерево.
-Саймон вона тільки, що ледь не упала, а після того випила якісь пігулки!-Нік уже кричить,потім Саймон розуміє і затикає йому рот
-Непереживай усе добре я заведу її додому, а ти йди скажи вчителю, що Соню трохи стало зле!Гаразд?-
-Я теж хочу допомогти!-сказав уже тихіше Нік
-Пробач,але це мій обовязок в таких випадках її допомагати!Мені довірився дядько Сергій тому пробач,але зараз краще скажи вчителю!-Саймон підійшов узяв підруку і повів мене, але я обернулась
-Пробач Нік я завтра усе поясню..-я кашляю а на траві залишається кров,Саймон знає що робити,тому бере мене на руку і пришвидчує крок.
-Принцесо усе буде добре!Не у перше!-він посміхається я це просто відчуваю, але більше нічого не чую потім він мене трусить
-Соню ти ж знаєш що спати зараз не можна!Ти мусиш слухати мене дихати,відкрити очі і головне просто дихай!Дихай глибоко!Блін твої батьки у лікарні!Гаразд я все одно знаю, що робити та й ти маєш знати!Чуєш!-
-Та я чую просто очі болять не можу див..-я перестаю говорити бо відчуваю, що стає усе гірше і я прижимаюсь більше до Саймона і стараюсь Дихати хоча це кожної секунди усе складніше робити.
-Дихай Слонику дихай!-
-Пробач,а дім близько!-питаюсь я захрипшим голосом...