- Тепер коли ти знаєш усю історію, можемо повернутись до реальності.

Аж ось Лія вже сиділа на підлозі у своїй кімнаті й зачаровано дивилась на фелопію. Несподівано по кімнаті розійшовся короткий, проте досить гучний звук. Лія хутко повернула голову у бік ліжка, на якому лежав її телефон.

- Схоже ти комусь дуже потрібна – промовила метелик таким тоном, ніби жартувала. При цьому казала це з добротою та певною ніжністю.

У відповідь на це дівчина лиш посміхнулась та потягнулась за гаджетом. Вона декілька хвилин не могла прийти до тями після побаченого на екрані. Серце було тим ще зрадником, тому почалось битись дещо швидше, хоч різниця була не суттєвою. Лія кілька хвилин не могла прийти до тями.

- І чому я так реагую на це? Він же мені не подобається – мовила вона, як тільки опанувала себе.

Дівчина не розуміла чим пояснюється така реакція на повідомлення Ділана та й на самого хлопця. Хоча з логічної точки все було легко: по-перше, не очікувалось таких дій у її сторону, по – друге … це вам вже може пояснити сама Нельсон

- Ого! – крикнула дівчина. Вона вже утретє, якщо не більше перечитувала повідомлення однокласника. Аж раптом телефон задзвонив, а дівчина натомість, зняла слухавку.

- Привіт. Усе добре? – занепокоєно питав Ділан

- Так – з обережністю у голосі відповіла Лія

- Я трохи хвилювався про тебе – видихаючи мовив співрозмовник. Хлопець продовжував говорити, а його голос поступово ставав спокійнішим і тихішим.

На вулиці потрохи вечоріло. Подекуди можна було розгледіти зірки, що прикрашали темне небо. У кімнаті дівчини було прохолодно, лиш тепла чорна кофтина Ділана зігрівала її поки той щось говорив у слухавку. Насправді ж Лі його навіть не слухала, так сталось завдяки її стану на той момент. Адже вдихати аромат духів хлопця й згадувати сьогоднішній день, здається, було їй куди цікавіше. Але з цього трансу її вивів голос парубка:

- Ти чуєш мене? – запитав хлопець з такою обережністю, ніби намагався не сполохати метелика.

- Так, пробач трохи відволіклась. То що ти казав?

- Я хотів передати тобі інформацію від вчительки: завтра о 8 ранку всі зустрічаються біля школи. Ми їдемо у комплекс відпочинку за містом, на 5 днів. І саме там пройдуть змагання шкіл, тому будь готова.

- Добре, дякую, що попередив.

- Радий був допомогти. Йой – скрикнув він – вже 10 40, майже 11. Лягай спати й не думай про завтра. В тебе був важкий день, віднови сили. На добраніч

- Навзаєм – з легкою усмішкою мовила Лі

На цьому розмова й завершилась. Обидвоє вони сиділи в своїх кімнатах на підлозі та розмірковували про сьогоднішній день. Теплий осад ще лишився, проте купа питань крутились у голові як і в Ділана, так і в дівчини. З цими думками вони відправились спати. Цієї ночі їх об’єднувало дещо – пережитки минулого, які жоден з них не міг відпустити. Та на ранок емоції стихнуть, а в голову прийде щось нове.

Новий день почався о 5 годині , адже необхідно було зібрати всі потрібні речі та морально підготуватись до поїздки

- Думаю, 5 днів минуть максимально весело й продуктивно. Але як же фелопія? Мені буде важко без неї – зрозумівши це дівчина почала трохи хвилюватись

- Заспокойся, насправді я завжди поряд що, де і коли б не сталось!

Після цієї розмови дівчина продовжила збирати речі. Через деякий час усі зібрались біля автобуса. Для поїздки необхідно було розділитись по парах. Найцікавіше ж полягало в тім, що пару учні обирали самі. На диво, Лія була не разом з Емілі, позаяк їх друг – Генрі сильно хвилювався через змагання, йому довелось їхати поряд біля Емі. Нельсон своєю чергою сіла на місця перед ними. І як ви думаєте хто ж примостився поряд? Звичайно, що Ділан. Хоча це й не дивно, адже завдяки ідеальним обставинам капітан та командир команд мають перед змаганнями бути поряд щоб : по – перше, слідкувати одне за одним. По – друге, узгодити якісь питання чи придумати план дій. Очі Лії не сяяли від радості. Та попри всі негаразди минулого розмова в них все ж відбулась. Надиво, її ініціювала дівчина. Вона теж мала переживання щодо турніру, тому щоб заспокоїтись вирішила обговорити дещо з Уокером. Лія легенько торкнулась його плеча, щоб він звернув на неї увагу, а коли хлопець повернувся в її сторону почала говорити:

- Ділан, я хотіла дещо запитати – дівчина витримала невелику паузу

- справді? То питай – посміхаючись відповів він

- Ми можемо влаштувати спільне тренування, коли доїдемо до заміського комплексу. Хочу аби складові команди виглядали гармонічно разом. Тим паче, що ми можемо підтримати вас

- Звучить непогано, обов’язково спробуємо це зробити

- Добре – відповіла дівчина й глянула у вікно. Погода поступово погіршувалась. Від ранкового сонця нічого не залишилось, а натомість небо затягнули хмари. Перед очима мелькали то будинки , то поля. Загалом картинка була сірою та монотонною. Більша частина осені вже пройшла, але вітер все ж нещадно скидав останнє листя з дерев. Все це придавало когось смутку. Їхати до пункту призначення було досить довго , особливо зважаючи на те, що потрібно було доволі часто зупинятись, щоб заправити автобус чи ще з якихось причин. Підлітки по різному проводили час у поїздці. Перші кілька годин галас було не спинити, всі спілкувались між собою, грали у щось, дивились фільми і так далі. Після обіду почався дощ, хоч він був не сильним, проте мряка не підіймала настрій. Багатьом стало нудно, саме тому всі окрім Лії та Ділана, які слухали музику, лягли спати. Ще через деякий час коли дощ завершився, Лі сиділа й роздивлялась свій браслет, як раптом автобус заїхав кудись й зупинився. Час потроху близився до вечора й сидіти в транспорті так довго було неможливо, тому руденька встала й вийшла на вулицю одразу за водієм. Вона потягнулась і мовила:

- Як же добре на свіжому повітрі

- Повністю згоден з тобою – почувся голос позаду. Від несподіванки дівчина аж підскочила

- Не можна так лякати людей – образливо сказала вона

- Я й не намагався, думав ти знала, що я стою за тобою. Ну – протягнув парубок - не ображайся – сказав він й поклав руку на плече дівчині

Лія повернула голову у бік хлопця й глянула на нього. Його темні карі очі були особливими ніби щось таке загадкове, а ніби до болю рідне. А ще вони нагадували солодку розтоплену карамель, яку Лія так любила. Юнак дивився на неї ніби зачарований. Та цю всю ідилію перервав дощ, який моментально полився з такою силою ніби це й не злива була зовсім, а хтось вирішив що земля великий квітник і щедро полив його. Ділан швидко зорієнтувався й накинув свою кофтину на дівчину, так що голова була трохи прикрита капюшоном.

- Пішли до автобуса, інакше змокнемо – сказав він беручи руденьку за руку. Разом вони побігли до транспорту, що стояв неподалік. Подальша дорога видалась спокійною й без пригод. По приїзду всі успішно заселились у доми. Але тиждень обіцяє бути цікавим : тренування, змагання, знайомство з дуже цікавою людиною та ще дещо. Зовсім скоро Лії , та лише їй , відкриється ще один секрет. Та чи причетна до цього фелопія?