- Ліє, і ще одне – бібліотекарка витримала паузу – ця книга дуже дивна. Вона існує в єдиному екземплярі й ніде не вказано автора. А ще кожного разу падала з полиць після того як ти виходила з бібліотеки. Та пропри це має ідеальний вигляд. У мене великий досвід у роботі з ними, повір, їм достатньо одного падіння і обкладинка буде покоцана, а сторінки порвуться. Тільки тут інший випадок, можливо їй просто щастить.

Раптом почувся голос Емілі:

- Ти там ще довго?!

- Ні, вже йду. – прокричала Лі, а потім повернулась до жіночки - Дякую вам, міс Лермінтон.

- Можете називати мене Белла.

- До побачення. Всього найкращого!

«Цікаво, чим Лію привабила ця книга серед усіх інших?» - подумки питала сама у себе жінка. Хай там як, головне робота невідомого автора схоже прийдеться комусь до душі.

Щойно дівчата вийшли із бібліотеки, Лія почала стрибати від щастя.

- Емілі, я знайшла її! Ура!

Дівчина повернулась й з подивом глянула на подругу.

- Кого чи що ти знайшла?

- Книгу, звісно. – радісно прокричала Лія. – я не впевнена сто відсотково, але зовнішньо обкладинка дуже схожа, на те, що я бачила.

– Справді?

Нельсон простягла їй книгу. Своєю чергою Емі почала роздивлятись обкладинку та гортати сторінки, на яких було доволі не багато тексту – всього лише сто п’ятдесят сторінок.

- Ти впевнена, що це вона?

- Так, адже на обкладинці таке зображення, на першому розвороті написано, що це книга про метелика. Як на мене багато співпадінь. А якщо я помилилась, то хочаб нова книга на поличці стоятиме.

-Вітаю! Сподіваюсь, що це саме вона. Лишень назва дивна, ніколи не чула такого слова, проте звучить гарно.

- Почитаю і все дізнаємось. Доречі про дивину, Міс Белла розповіла мені дещо.

Емілі з зацікавленням глянула на подругу, їй точно кортіло знати про те, що розказала Лермінгон.

- Так от, вона книга начебто існує в одному - єдиному екземплярі та ніде не вказано хто написав цей твір чи історію. Не знаю як для тебе, але мене збентежив факт про відсутність автора. А ось дійсно я зніяковіла, коли дізналась, що після кожного мого візиту до бібліотеки вона падає з поличок.

- На збіг це якось не дуже схоже, а відсутність автора – дивно. Стривай но, якщо вона постійно падала, то як зберегла первісний стан? Можливо її не читали, це я можу зрозуміти, але ж вона в ідеальному вигляді. Ані палітурна кришка, ані її корінець не ушкоджені.

- Повір, мене це питання турбує не більше.

Дівчата ще трохи поговорили про останній події життя та міркування щодо книги й розійшлись. І якщо Емілі пішла додому, то Лія вирішила прогулятись. У голові вона мала багато думок і всі вони не давали її спокою. У свою чергу, сонячне світло освітлювало дорогу, якою дівчина гуляла щовечора. Теплий осінній вітер перебирав трохи кучеряве руде волосся. Сонце сідало і дівчині відкривався неймовірний вид на захід сонця. Через деякий час вона вирішила йти додому. По дорозі, почула гучну музику. Вона лунала із сусіднього дому – дому де жив Ділан Уокер.