Однокласники, відреагували максимально спокійно. Про стосунки між цими двома було відомо всім, та й секретом це ніколи не було. Ділан у цей час майже не впав зі стільця. Хлопець неочікував такого, а від здивування вилупив свої очі й глянув на дівчину так, ніби побачив Джулію Робертс, котра змагалась проти інопланетян. Звучить трішки дивно, але бачили б ви його вираз обличчя зараз, придумали б асоціацію куди краще.

- Чого балухи вилупив? – мовила Нельсон

Після цих слів вона забрала свої речі та вийшла з класу.

«І чому це відбувається зі мною? Крім мене є ще 18 людей – не можна було вибрати когось з них? Контролювати? Вона серйозно?! Він не маленький трирічний хлопчик, за яким потрібно слідкувати. Не збираюсь я йому допомагати, у печінках сидить вже!» – думала вона.

- Міс Верні вибачте нас будь ласка – мовила Емілі та побігла слід за подругою, адже розуміла, чому її так обурило все те, що відбулось.

Жінка просто кивнула у відповідь, вона не злилась на учениць.

- Лі, ти як?

- Усе добре, не хвилюйся за мене, я погарячкувала. Й вела себе як істеричка, якщо чесно. Ще й перед вчителькою треба вибачитись. Неприємно це все якось. Але все ж мене дратують слова вчительки.

- Перед вчителькою я вибачилась, а на рахунок тих слів – Емілі витримала паузу – схоже обурили вони не лише тебе. Коли Венрі сказала про контроль, я бачила реакцію наших однокласників., вони були спокійні, окрім… сама розумієш. Новенька взагалі була шокована.

Раптово продзвенів дзвоник, який оголошував перерву. З кабінетів повибігали учні. Звичайно, вони чекали відпочинку.

- Слухай, я скоро повернусь до тебе. Мені треба поговорити зі старостою на рахунок екзаменаційного підручника. – сказала Серпен.

- Так, звичайно. Я буду на задньому дворі школи.

Після цього вони розійшлись. У голові Лії було багато думок, які не давали їй спокою. Та вийшовши на вулицю вона почувала себе краще. Сонячні промені відбивались від браслета який був на зап’ясті красуні. Діти з початкових класів вибігли на вулицю, аби побігати, поки перерва не закінчилась. Дівчина, своєю чергою, почувала себе вільно, адже випустила пар стосовно ситуації, котра сталась кілка хвилин тому в класі. Та цей стан тривав не довго. Позаду себе чула кроки, і звук лише наближався до неї. Якась невеличка тривожність перервала все, що до того відчувала дівчина. Лія в моменті повернула голову та побачила Ділана – людину, ставлення до якої було не найкращим. Та й насправді між ними була часткова ворожнеча. Ще з початкових класів їх спілкування пішло не в те річище, іншими словами – не задалось.

Ділан Уокер був справжнім красенем, у нього дійсно була приваблива зовнішність. Білява, проте здорова без висипань шкіра, гострі риси обличчя, темне коричневе волосся та неймовірні карі очі, в яких тонуло багато дівчат школи від молодших до старших класів та не лише вони. Його часто обирали королем школи, відповідно вся увага була прикована саме до його особи. Постійні погляди зі сторони жіночої статі, здавались чимось звичайним і на це вже ніхто не звертав особливої уваги. І нікого не хвилював той факт його «біографії» про те, що хлопець змінював дівчат зі швидкістю світла, як рукавички, та не все так погано, як може здаватись на перший погляд. В Ділана ніколи не було стосунків, єдине: флірт та якісь недо-відносини. Він обжимався з дівчатами, але обіймами це не назвати. До поцілунків чи іншої, навіть легкої фізичної близькості не доходило. Хоча зізнатися чесно, на нього складно було не повестися, його зовнішність, спортивне підкачане тіло та руки не залишили байдужою не одну дівчину, колись навіть і Лію, але цю історію дізнаємось згодом…

Ділан взяв дівчину за зап'ястя і стиснув його настільки сильно, що її рука трохи почервоніла.

- Відпусти, мені ж боляче! – викрикнула дівчина - придурок!

- Ей Нельсон, нам потрібно поговорити – сказав Діл, на щастя трохи послабивши хватку. - не хочеш мені пояснити, що за бунт ти влаштувала у класі, досі ображена на мене?

- Ні, не хочу, до того ж я просто висловила свою думку. Та й я не зобов’язана, щось тобі пояснювати. А тепер відпусти мене. Негайно. – дівчина, на обличчі якої змішались роздратування та смуток дивилась йому в очі.

- Навіть не подумаю - з усмішкою промовив він.

Але перерва закінчилась і необхідно було йти до класу, тому вони побігли на урок. Інша частина дня пройшла неймовірно швидко, ніби по клацанню пальців. Подруги спілкувалися, але більшу частину дня Лія була занурена в себе. Її все ще турбувала ця ситуація з метеликом. Вона обшукала, здавалося, весь інтернет, залучила всі способи та пошуковики, але про метелика не було ні слова. "На ваш запит інформації не знайдено" - ця фраза постійно висвічувалася на екрані смартфона юної леді. Але віра не покидала Лію, хтозна, можливо завтра всі таємниці відкриються та все стане на свої місця. Того дня після уроків дівчата не пішли до бібліотеки, настрою на це зовсім не було. Натомість весь вечір Лія намагалась знайти хоча б якусь дрібничку про метелика, та все марно. Звичайно вона читала багато статей про фіолетових метеликів та лускокрилих загалом, та нічого не задовільняло її. Навіть фото на які вона натрапляла в інтернеті і ті не підходили.

- Дурня якась – мовила дівчина й пішла відпочивати.

З того моменту пройшов тиждень. За цей час не відбулось чогось нового, усю рутину по принципу школа – дім – школа і знову дім розвіювали друзі. Лія лежала на ліжку й відпочивала після тяжкого дня, вона дивилась на стелю, обдумуючи деякі ситуації – події минулого тижня: метелик, Ділан…