Лія стояла й дивилась у низ, а простір між землею та дев’ятим поверхом здавався величезною прірвою, яка одночасно манила до себе й лякала. Але одне було зрозуміло точно: в голові проносились тисячі думок про себе, родину, друзів та одного хлопця, що був її однокласником. Навіть у такий важкий момент він був у її голові, що було не дуже дивним, якщо зважати на їхні відносини. Якоюсь мірою він також був причетний до такого різкого рішення Лії. В голові спливали моменти, як парубок принизив її колись, ситуація була не надто вагома, але залишила свій неприємний відбиток.
- Між нами було багато поганого та я ніколи не забуду день коли ми зустрілися з тобою. Дві такі різні людини, постійно конфліктуючі між собою. Стільки разів намагалась розгледіти у тобі хорошу людину, але чому твоє ставлення до мене таке жахливе?
Краплі сліз скочувалися по щоках юної шістнадцяти річної дівчини. Страх, відчай та емоційна тяжкість - ці та інші емоції переповнювали Лію.
- Чому в житті все так важко та несправедливо? У той момент поки всі насолоджуються життям, я розв'язую проблеми яких у мене по горло. Як же я втомилась від всього цього. Легше завершити все це прямо тут і зараз.
Прийняти таке рішення було дуже складно, та всередині накипіло багато. Завжди легше втекти від складнощів залишивши їх самих по собі. Але зараз Лі розуміла, що є дещо важче… Один крок. Вирішальний. Лише один – останній крок, і дівчина полетить вниз з даху дев’ятиповерхівки. Зведе рахунок із життям та залишиться лише в чиїхось спогадах… Та чи хотіла вона цього насправді?