Він був загадкою яку Лії дуже хотілося розгадати, питанням яке був її власною мукою. Адже вона та прикраса були ідентичні. А ви б змогли повірити в такий збіг? Лія глянула на годинник, у неї залишилося небагато часу, щоб дістатися до школи. Дівчина встигла швиденько зачинити будинок та побігла на навчання, запізнюватись у перший день – недобре. Починався новий шкільний рік, який і був останнім для неї. Вона перейшла до одинадцятого класу, тобто попереду її чекали нові ситуації, які готували до дорослого життя.

Школа була розташована недалеко від дому юної леді, що дійти пішки потрібно приблизно 7-10 хвилин. Підійшовши до школи, вона зустріла шотенку. Це була її найкраща подруга – Емілі. Вона ровесниця Лії, а ще це дівчина з гарним характером. Одночасно може постояти за себе та за своїх друзів, але при цьому була доброю й завжди допомагала близьким. Емілі Серпен родом з хорошої, посередньої, але достатньо впливової родини, втім як і більшість учнів цієї школи. Зростом приблизно метр шістдесят сім сантиметрів. Обличчям і фігурою дещо схожа на свою подругу, у початковій школі їх навіть вважали сестрами. Дівчата познайомились ще в дитячому садочку тоді й почалась їх дружба.

-Привіт, Ліє – сказала Серпен, а згодом схвильовано запитала: – що з тобою сталось? Чому не відповідала вчора? Я хвилювалась.

Нельсон була занурена в думки, настільки, що спершу навіть не зрозуміла питання. У голові була каша зі спогадів, котрі змішались між собою.

-Привіт – відповіла руда, легенько обійняла її та сказала - поговорімо після уроків у бібліотеці. Мені потрібно там дещо дізнатися, і відразу кажу - це важливо!

Емілі прищурила очі, її брови автоматично опустились. Вона дивилась на подругу так, наче намагалась побачити відповідь на її обличчі.

- Гаразд, що це за інтрига? Мені аж цікаво стало.

Дівчині кортіло дізнатись усе, що так чи інакше сталося. Учора ввечері вона кілька разів телефонувала та писала Лії, але та не відповідала.

- Всі питання згодом - відповіла Лія – зараз нам потрібно спішити, інакше запізнимось на урок.

Через кілька хвилин подруги вже сиділи на своїх місцях у кабінеті, де проходив урок. Одразу після того, як коридорами школи пронісся дзвінок у кабінет зайшла Міс Верні – класний керівник одинадцятого - В , тобто класу де дівчата навчались.

- Усім доброго ранку! – з усмішкою на обличчі вимовила вчитель, говорила вона так голосно, що здавалось її чуло усе місто – Вітаю з початком навчального року!

Жінка виглядала досить щасливою, на її обличчі сяяла усмішка. За літо вона не змінилась зовнішньо, але посмішка на її обличчі виглядала неперевершено та значно більше пасувала ніж « кам’яне» обличчя. Учні почали аплодувати, щойно вона завершила говорити – це був своєрідний знак пошани у сторону викладача.

- Я так рада вас бачити! – жінка казала це щиро, що подекуди здивувало підлітків.

Десь на останніх партах почувся шепіт, один хлопець – Лукас щось доповідав своєму сусіду по парті:

- Щось мені аж не віриться. Або вона дійсно змінила ставлення до нас, або це дійсно гарний спектакль.

Відповіді він не почув, лиш побачив ствердний кивок головою від товариша, а далі хлопець перевів погляд на вчительку, яка готувалась почати промову.

- Ваш останній шкільний рік починається, але перед тим як обговорити з вами організаційні питання та все інше, що вас якось стосується хочу представили вам новеньку. Це ваша нова однокласниця. – сказала жінка й елегантно показала рукою в ліву сторону. Погляди усього класу прикувало до дверей, там вже стояла учениця. Зовнішністю вона не вирізнялась, була така як усі. Світле, біляве волосся трохи довше лопаток, овальне лице з невеликою кількістю ледь помітних веснянок на носі, невеликі сірі очі. Аж раптом пролунав майже не чутний шепіт у сторону Лії.

- Мені здається, що цей шкільний рік буде надзвичайно веселим для нашого класу – шепотіла Емілі. – особливо, якщо зважати на поповнення.

Після цих слів Емі поглядом обвела дівчину, котра стояла у вході в клас.

- А вона доволі симпатична. – мовила дівчина, а згодом додала: Думаю ми подружимось, вона виглядає доброю.

- Повністю згодна з тобо…

Аж раптом Лію перебив голос учительки :

- Міс Нельсон та Міс Серпен поговорите після уроку. – спокійно сказала класний керівник.

Дівчата глянули одна на одну, а потім перевели погляд на жінку.

- Вибачте Міс Верні, таке більше не повториться. – в один голос промовили подруги.

- А тепер наша новенька представиться, підійди до мене та розкажи про себе.

Дівча вбране у чорний спортивний костюм швидко промайнуло до центру класу і згодом почало промову.

- Усім привіт. Мене звати Ванесса Мінрі і я нещодавно переїхала сюди з Шарлотту.

- Добре – мовила Верні, - а тепер сідай за вільне місце – третя парта другого ряду. Одразу за Лією та Емілі.

- Дякую! – посміхаючись відповіла Мінрі та сіла на своє місце.

- А тепер коли всі на місці можемо обговорити організаційні питання. Ви вже дорослі діти й знаєте про шкоду паління та алкоголю, тому на цьому пункті наголошувати я не стану, але сподіваюсь що у ваших голівоньках є хоч крапля адекватності. І що на вечірках багато алкоголю не буде. Так Тео?

Вона зиркнула на смуглого хлопця, котрий сидів за останньою партою третього ряду та дивився у вікно, думаючи коли вже закінчиться цей дурний монолог Верні. «І чому ж кожний рік ми починаємо з однієї й тієї розмови? Мене це вже потроху дістає!» – подумки промовляв хлопець.

Через декілька секунд брюнет все ж таки зібрався з силами та відповів:

- Так, але гарантувати вам нічого не можу. Як буде, так і буде, нічого не вкоїш. – казав він це з дивакуватою усмішкою на обличчі.

- Дякую за відповідь Тео – розлючено звернулась учителька до хлопця – сподіваюсь, що не прийдеться викликати швидку після кожної тусовки.

У цей час з того ж кінця класу почувся сміх хлопців. Він був настільки гучний, що здавалось, ніби їх зараз розірве від сміху. В принципі це було й не дивно, адже реготіла саме компанія красенів. Насправді, це були просто дуже симпатичні хлопці, які мали багато прихильниць по всьому Келлерну. У цю компанію входило чотири людини: вже відомий вам Тео Кріен – любитель добре відпочити з сигаретами та випивкою, Лі Чжи Он – звичайний хлопець, який просто вирізняється зовнішністю серед інших, бо його батько родом із Кореї, Лукас Ковел – права рука капітана шкільної баскетбольної команди, а також людина, чиї жарти нікого не залишать байдужими. Ну і найголовніший красунчик міста та хлопець якого з року в рік обрають королем школи, хоч він себе таким не вважає – Ділан Уокер.

- Хлопці, я звичайно все розумію, але заспокойтесь трохи.

Після цих слів увесь клас замовк. У повітрі

- Нарешті я дочекалась тиші, а тепер до головного. Як ви знаєте кожного року ми обираємо президента школи та його замісника, тобто одного хлопця та одну дівчину. На плечах цих людей триматиметься репутація нашої школи у цьому році. Ваша паралель відмовились, тому зараз ми проведемо голосування.

Міс Верні неквапливо підійшла до дошки та крейдою розділила її на дві частини.

- Обираймо. І так кого ви пропонуєте на посаду президента?

- Ділан – вимовила якась учениця, а згодом додала: - Мені здається він краще інших може захистити цю посаду.

- Повністю згодна з Кріс – сказала леді в темно синьому платтячку сидяча на сусідньому місці.

- Чудово. Ділане, що ти скажеш?

Хлопець трохи задумався. Подивившись на нього можна було сказати, що він дійсно обмірковує всілякі моменти стосовно « посади». Згодом Уокер відповів:

- Загалом перспектива не погана, я згоден.

Вчителька посміхнулась, підійшла до свого журналу та щось занотувала в ньому.

- Навіть не можу уявити його на посаді президента школи – прошепотіла Лія своїй подрузі.

- Якщо чесно, то я з тобою повністю згодна – відповіла та.

- Дорогі мої, ви ж знаєте, що я повністю з вами солідарна, отож президент школи в нас є. Але хочу запропонувати свою кандидатуру на рахунок замісника. І це Лія Нельсон. – тепер жінка звернулась персонально до дівчинки – На мою думку ти ідеально справишся з обов’язками своєї посади.

Всі присутні повернули голову, щоб глянути на дівчину яка сиділа і не могла вимовити ні слова. Хвилювалась вона надто сильно й на обличчі це буквально читалось.

- Я? – запитала дівчина.

- Так сонечко, саме ти. Бути замісником важко, а ти дуже відповідальна. До того ж потрібно контролювали Ділана, аби він не натворив нам нічого поганого.

Хлопець глянув на руденьку, яка своєю чергою ще сиділа зі здивованим виразом обличчя. За декілька секунд вона все-таки наважилась висловити свою думку.

- Я з цим індиком кострубатим?! Та ні за що у світі! – прокричала Лія на увесь клас.