Лія та Ділан – жили поряд, їх оселі були побудовані одна біля одної, між ними стояв лише один будинок. Час наблизився до ночі, телефон показував чверть по дев’ятій вечора. Трохи подумавши, дівчина наважилась піти туди, лише задля того аби подивитись, що відбувається. Вона тихенько прокралась на вечірку. Тусовка проходила біля басейну на задньому дворі, там всі і зібрались. Серед натовпу вона розгледіла Генрі – свого найкращого друга, вони товаришували вже кілька років поспіль. Він також навчався у її класі. Зовнішньо не вирізнявся серед інших: сірі очі, русе волосся, зріст вище середнього та злегка підкачане тіло. Він ходив у зал, але займався лише тому, що йому подобалось, але загалом гарне тіло йому дала природа – мати.

- Добрий вечір, Генрі!

- А-а-а – крикнув він від не очікування- Лія?! Що ти тут робиш? – запитав парубок.

- Тс-с-с. Не притягуй увагу, я просто зайшла подивитись.

- О, Нельсон і ти тут – привітався хлопець, стоявший неподалік.

- І тобі привіт Лукасе.

На задньому дворі було багато людей, через кожні 5 метрів стояли невеликі столики, на них знаходились склянки з різноманітними напоями та закусками.

- Будеш? – запитав хлопець у неї, при цьому простягнувши руку зі склянкою якогось напою.

- Ні, ти ж знаєш, що я не п’ю.

- Ну, як знаєш.

Зробивши ковток Лукас запищав.

- Боже, що це і чому таке міцне?

- Дай но подивитись – відповіла Лія.

Через кілька секунд вона відповіла.

- Так це соджу. І звідки він взагалі тут? – зі здивованим виразом виразом обличчя мовила Лія.

- Його здається Лі Чжи Он приніс. – відповів Генрі.

- Зрозуміла, добре тоді я піду далі.

«Господи, і навіщо їм стільки алкоголю? Тут і пиво, і пунш, і вино яке захочеш – червоне, світле. А, ну і соджу. Маю відмітити, що тут реально багато людей, а точніше вся старша школа і дев’яті класи. Цікаво, і де є засидівся винуватець цього дійства?» - думала Лія.

Думки дівчини перервав голос позаду:

- Нельсон, мені здається тебе сюди не запрошували. – виявилось це була Крісті.

- Яка ти доброзичлива – відповіла Лія.

- Мг, гарного запливу!

- Що…

Не встигнувши договорити Лі вже опинилась у басейні, вона не вміла плавати та фактично боялася води. Дівчина задихалась. Від такої кількості стресу та нестачі кисню вона втратила свідомість прямо у воді, здавалось, її вже нічого не врятує….

Вона прокинулася у незнайомому їй місці. Це була гарна кімната, але дім не її і навіть не Емілі. Праворуч від неї стояв електронний годинник, на ньому вона ледь розгледіла числа. 7:20 ранку. Сама ж кімната була велика та простора, інтер'єр давав зрозуміти, що вона точно не належить дівчині. Лія сиділа у кріслі, закутана у теплу ковдру, бо через її наскрізь промокший одяг, мені було холодно.

- Як же голова болить – сказала дівчина тримаючись за неї – що взагалі вчора сталось?

В цей момент в кімнату зайшов хлопець. В його руках було дві чашки.

- О-о-о, ти нарешті прокинулась. Як себе почуваєш?

- Все добре, а де я?

- В мене вдома. Доречі, тримай свій чай – він віддав мені одну кружку.

- Ем…дякую, ти ж Лі Чжи….. ?

- Он, Лі Чжи Он. А ти Лія Нельсон наскільки я пам'ятаю, так?

- Так. Чжи Он, ем…. Що відбулось вчора і чому я тут? – з острахом запитала Лія.

Вона нічого не пам’ятала, останній спогад це голос Крісті позаду, але що вона казала і подальші події дівчина не пам’ятала.

- Учора ти прийшла на вечірку, котра була в Ділана дома, а хтось – хлопець задумався – начебто Кріс кинула тебе в басейн.

- Це я пам'ятаю. А що було далі?

- Я в цей час саме виходив з оселі. Побачив тебе в воді, але ж пам’ятаю що ти маєш страх воді, саме в ній ти знепритомніла, але я вчасно витягнув тебе з води і приніс до себе додому. Сподіваюсь ти добре себе почуваєш.

- Дякую, але чому ти це зробив? Ти ж кращий друг Ділана, я думала ви всі мене ненавидите.

- Це зовсім не так: по-перше всі окрім Діла відносяться до тебе нормально, по-друге не покидати ж людину у біді.

- Дякую, - Лія випила трохи чаю – звідки ти дізнався, що я люблю чай з молоком?

- Ти постійно замовляєш його у столовій, думаю це всі знають .

У відповідь дівчина лише посміхнулась. Вони з хлопцем поговорили ще деякий час.

- Слухай а чому саме ти врятував мене, а не хтось інший?

- Я побачив що тебе кинули в воду, а інші не могли хаха – засміявся він- напевно через те, що всі дуже сильно напились вчора.

- Стоп, це ти приніс вчора соджу?

- Так, мене Тео та Ділан попросили. А що таке?

- Нічого, просто поцікавилась.

- Зрозумів. – відповів він

- Добре, я піду додому.

Дівчина встала з місця й пішла до виходу.

- Ліє…

- Що? – запитала вона.

- Ти вчора ледь не загубила книгу, з якою прийшла – він подав їй підручник – ось, тримай!

- Дякую тобі велике.- мовила вона

- Чи можу я тебе провести? – занепокоєно запитав він

Лія задумалась раніше, таких ситуацій в неї в житті не було.

- Так, чому б і ні. – відповіла вона й підлітки попрямували до дому Нельсон.

Наступна частина дня пройшла, як завжди - у справах: домашнє завдання, саморозвиток, тренування

- Я так втомилась сьогодні – позіхаючи говорила юна леді - тепер можна трохи почитати.

Та треба було тільки їй дійти до кімнати і відкрити книгу як у двері хтось постукав.

- І кого до мене у гості занесло о восьмій вечора?