- Щ..що?- трохи запинаючись від подиву сказала вона. – Мені ж це здається? – перепитала дівчина сама у себе.

За декілька останніх хвилин дане питання стало її особистою мукою та сплело між собою тисячі думок, що тіснились у голові шістнадцятирічної дівчини-підлітка. Проте, це не єдине, що мало її здивувати. Подібність була у, майже, сто відсотковою. Ніби то фігурка з прикраси ожила та на її очах перетворилась у живе створіння. Емоції переповнювали юну леді. Це була радість, що частково змішувалася зі смутком та непорозумінням. Занадто багато дивного за один вечір. В ході таких незначних подій дівчина поступово забувала навіщо прийшла на дах, а тим часом всередині ніби щось оживало. А ось що, нам як і самій дівчині, було поки невідомо… Пройшло всього кілька секунд, допоки руденька намагалась зрозуміти, що всередині неї не дає спокою, а піднявши погляд, щоб ще раз упевнитись «магічності» яку викликало створіння, вона зрозуміла: метелика вже й сліду не лишилось.

- Що це було? – стараючись прийти до тверезої свідомості чи хоча б мислення сказала вона, а згодом додала: - невже це був знак?

Лія, ніби переповнений глечик з якого у вигляді сліз виливалась вода. Через декілька секунд по її щоці знову пробігла сльоза, на душі стало пусто від спогадів, бо цей час уже пройшов і його не повернути. Дівчина легенько притисла ліву руку до серця. Воно ж у свою чергу шалено билось, здавалось, що найважливіший орган її організму зараз розірветься на шматки. Дівчина була паралізована тривогою, але тривало це не довго, оскільки далі її переповнили різні емоції.

- Не знаю, це знак чи просто збіг обставин, але з цього моменту я хочу мати достойне життя навіть попри негаразди.

Піднявши голову вона дивилась на небо. Дівчина починала розуміти, що насправді кожного дня більше мільйона людей з усього світу стикаються з труднощами. Й деякі страждають набагато сильніше. У порівнянні з ними проблеми Лії були дрібними та незначущими , наче піщинка серед великої пустелі.

- Дякую. – плачучим голосом видавила вона з себе. Говорити було важко.

В цей час на небі ще дужче згустились хмари та почався сильний дощ. Адвективний туман тонкою пеленою укутував нічне місто починав . На вулиці не було ні душі, у домах та квартирах уже не горіло світло. Час був близько двох годин ночі. Каплі дощу, які падали до ніг Лії, ніби то вистукували ритм якоїсь пісні. Сильний вітер розтріпав її шикарне, довге волосся. Дівчина спокійною та впевненою ходою вирушила додому. Вона не могла забути те, що з нею відбулось, бо у тому, здається, звичайному метелику було щось особливе. Воно ж і змусило її згадати все хороше.

- Жаль, що не можна прожити цей момент знову.