Ніч була тихою і спокійною. На небі так само яскраво світився місяць, хоч поступово час приближався до ранку. Близько п'ятої години нічними вулицями під ліхтарями, які вже закінчували працювати, де-не-де проходили люди, більшість з них спішили на роботу, так як працювали у ранкову зміну, а дістатись до потрібного місця було не легко. Ранкові затори - це вже щось звичне, вони були за межами міста, адже деякі люди працюють у сусідніх містечках. В свою чергу людей працюючих в Келлерні також не оминула ця проблемка, тому вже о п’ятій – шостій ранку можна побачити їх на вулиці. Зазвичай в такий час і прокидається Лія. Ще минулого року, дівчині могли докучати голосні звуки машин, та зараз ситуація змінилась: багато хто добирався до місця роботи на велосипеді. До того ж як варіант можна було пройтись пішки й теж зекономити грошей. Тепер ранковою тишою можна було насолодитись.

Брррр- брррр-брррр.

У кімнаті Лії роздався голосний звук. Це був будильник, який підіймав її з ліжка кожен божий день. Дівчина потягнулась рукою до свого, так названого друга, який кожен ранок змушував її прокидатись.

-Ну, добрий ранок. - сонним голосом мовила дівчина й вимкнула будильник. Раптово вона відчула пронизливий біль у скроневій зоні - Чому ж голова так розколюється?

Після цього питання, яке вона поставила сама собі, Лія згадала про вчорашній вечір. Думки були різні, : «Що це було? Чому це сталось? Може я просто зійшла з розуму? Чи мені це лише здалося?» Але прийшлось відкласти їх якомога далі, оскільки почати день потрібно було з хорошої ноти.

Сонце уже прокинулось і яскраво освітлювало кімнату. Прохолодно дихнув вітерець. Дівчина підійшла до вікна, аби закрити його, але раптово змінила свою думку й пішла на терасу. Її погляд припав на випадкових людей, які ходили по вулиці.

- І куди ж ви спішите у таку рань? Краще б спокійно прогулялись, роздивились прекрасні краєвиди нашого міста. – вголос розмірковувала вона поглядом проводжаючи силуети які мелькали вдалині.

- Доброго ранку! – мовив до Лії чоловік з вулиці – це був батько Ділана. Він відкривав ворота, аби виїхати своїм чорним мерседесом з двору.

- Добрий ранок! – посміхаючись прокричала вона йому.

Після не довгих ранкових роздумів Лія прийнялась виконувати рутину. Наприклад, мала гарну звичку: кожен ранок ходила на пробіжку, та не мала цілі схуднути. Від природи вона мала красиве дівоче тіло - була стрункою та тендітною, хоч і мала високий зріст. Метою дівчини було дисциплінувати себе. Особливо, це розуміють люди, котрі хоч раз в житті казали собі, що підуть на пробіжку зранку, але так і не дійшли. Своєю чергою Лі знала про користь цієї звички, інформаційним джерелом, як на диво, слугували не статті у Google, а різноманітні подкасти. До речі, вони також мали значну роль у її житті. Для тих хто не знає, подкасти – це мотиваційні фрагменти з інтерв'ю відомих та успішних людей, володіють більшою популярністю ніж книги та посібники з якихось певних що цікавить суспільство тем. Ранковий душ, сніданок, медитація – те, з чого й починався її день. Збираючись до школи, вона підійшла до дзеркала, аби подивитись як виглядає та зробити макіяж. Хоч обличчя і було гарним, та підфарбувати його було необхідно. Очі опухли після вчорашньої невеличкої істерики, а синці під ними, так би мовити, «видавали» малу кількість сну цієї ночі.

Дівчина подивилась на своє відображення у дзеркалі та відчула, як її опанували дивні відчуття вільності та свободи. Навіть найменший натяк на депресію зник, просто розтворився у повітрі. Подивившись на Лію не можна було сказати, що ще учора вона стояла на краю даху дев’ятиповерхівки та думала стрибнути вниз, звівши рахунок із життям.

- Метелик…- вимовила тихим та тоненьким голосом дівчина – я повинна дізнатись щось про нього.

Дівчинка кинула туш , котра до того була в її руках, на маленький столик поряд й побігла до кімнати, на другий поверх. Вона схопила телефон та рюкзак, який ще вчора зранку зібрала, й побігла сходами до низу.

Лія нічого не знала про фіолетового метелика, якого бачила вчора ввечері, а точніше вночі.