Вони стояли посеред вулиці. Навколо бігали діти й грали у різні ігри. Дорослі були зайняті своїми справами: хтось говорив телефоном й обіцяв підготувати звіт на роботу, хтось сварився з незнайомцем, адже той заважає їх дитині, а інші просто тихенько розмовляли у куточку. Десь посеред цієї метушні знаходились і 16 - ти річний Фредді з Міллою, тоді вони вже були підлітками.

- Що тут відбувається? - поцікавилась Лія й обвела метелика поглядом. Фелопія ніяк не відповіла на питання дівчини, а просто полетіла вперед пробиваючись між людьми. Незабаром зупинилась біля опікуна і його подруги.

- Фред, мені треба з тобою поговорити - сказала дівчина, котра стояла поряд - це дуже несподівано і важливо, але моя сім'я їде в інше місто. Ми маємо розлучитись... назавжди. Дякую, що був разом зі мною весь цей час, я тебе дуже любила. Та зараз мені потрібно бігти. Прощавай!

Міла побігла у сторону свого дому, а хлопець ненадовго так і залишився серед усієї метушні. Потім, дорогою додому, він плакав. Сльози - єдине, що залишилось з ним після всіх подій у житті.

- З того часу в житті хлопця з'явилась я. Біль проїдав серце хлопчика настільки, що здавалось ніби там утворилась велика діра. В той період він і написав лист, який ви з Емілі читали:

« Фредді Мольдо 19.03.1931

Протягом останніх двох тижнів відбувається щось дивне. Мої батьки постійно пропадають на роботі, тому я один, за виключенням одного. Це і є причина написання цього листа. Вже кілька днів поспіль я помічаю фіолетового метелика, але він не схожий на інших, до того ж тільки березень, в таку пору їх ще немає. Мені здається, що це дивно. Одного разу я чув що він говорив зі мною, але тоді...» - ти читала цей початок. Кінець він на жаль не встиг дописати

- В сенсі не встиг? Що це означає? - розхвилювалась Лія.

- Зараз розповім. Річ у тім, що його батьки все більше засиджувались на роботі, та це було лиш на краще, особливо після того, як Мольдо випадково підслухав їх розмову. - мовила фелопія

- Що тоді сталось? - занепокоїлась Лія

- Одного разу Фредді повернувся додому трохи раніше ніж мав. Саме у той день він почув доволі не приємний діалог батьків:

- Амандо, я не можу стільки працювати заради твого сина.

- Мого? Він мій стільки ж, скільки твій.

- Ти ж знаєш, я ненавиджу його ще з народження!

- Вільям, як ти можеш таке казати?

- Дуже навіть легко. Особливо з того моменту, коли він став інвалідом і я зрозумів, що до кінця днів маю за ним доглядати. Невже тобі таке подобається?

Чоловік вийшов із кімнати й сильно грюкнувши дверима прокричав: « Краще б він вмер»

- Саме це почув хлопець, а потім... батьки знайшли його у кімнаті мертвим. Парубок вирішив, що немає сенсу ламати життя близьким, тому наковтався таблеток і через кілька годин помер.

- Який жах - мовила Лія зі сльозами на очах

- Так і є. Після цієї ситуації в мене була депресія, світ фамільярів розвалювався без моєї участі. А створіння розчарувавшись у людях замкнулись в собі. З того моменту як перестав існувати Фредді Мольдо мій світ розвалився в крах і з роками ми стали простими тваринами й не демонстрували свої здібності нікому. - метелик глянула на дівчину й сказала - не плач, це минуле і його ніяк не змінити.

- Але чому я? Якщо ти більше не фамільяр, то чому допомагаєш мені?

- Ти частина моєї історії. Попри все пережите, я не могла допустити смерті ще одного хазяїна.

-Як я можу стосуватись тебе і всього побаченого?

- Глянь на свою прикрасу. Невже ти досі нічого не зрозуміла?

Аж тут до Лії дійшло посилання фелопії, адже саме такий браслет багато років тому Фредді подарував своїй коханій.

- Фамільяри прив'язані до речей, які є частиною їх історії. Найчастіше ми викарбувані на цих предметах. Насправді якби не той випадок на даху, ти б ніколи не дізналась про мене. Тільки тепер твоє життя трохи зміниться.