Я прийшов додому зі страшенним головним болем. Цей Артур діє на мене так само, як спалахи на сонці – тиск скаче і хочеться всіх повбивати. Зі злості я стукнув ногою по вхідних дверях, від чого ті різко відчинились, а потім відскочили назад до мене. В коридорі стояла застигла на місці із чашкою сестра.

– Не бушуй.

Я подивився на неї, закрив двері і сперся на них спиною. Я був занадто втомлений, а може занадто загублений у всій цій маячні. Я подивився на Свєту напівпрозорим поглядом і тричі похитав головою зі сторони в сторону.

– Проходь, вечеря і твоя кава чекають на столі, – сестра зробила крок до мене  і показала рукою на кухню.

– Мама ще є?

– Ні, вже годину як пішла.

Ми постояли так ще хвилину (я приклеєний до дверей, а вона навпроти, посьорбуючи чай). Свєта перша обірвала тишу:

– Я ні на що не натякаю, звісно, но коли ти підеш в універ?

– Боже, блять, кицю, Свєт, давай тільки ти не починай.

Я скинув куртку з плечей прямо на підлогу, закинув її ногою на придверний пуфик, а сам пішов на кухню.

Різкий запах свіжозвареної кави вдарив у ніс, всі мої нюхові рецептори загострилися, немов у хижака на полюванні. Я пройшовся поглядом по посудинах і знайшов мою велику кавову чашку, заповнену до країв тягучою ароматною рідиною.

– Оля приходила, вона і зробила каву, – сказала Свєта, плавно підійшовши до дверей кухні, а потім добавила: – для тебе.

Я секунду помовчав, згадавши Олю, а потім взяв чашку, вмокнув в її зміст палець і облизав.

– Ну понятно, шо заварювала не ти, бо тут би пахло не кавою, а гореним.

– І я тебе люблю, - з натягнутою усмішкою відповіла сестра.

Вона підійшла до столу, взяла в руку свій ноутбук і ще раз окинула мене поглядом.

– Мене завтра не будити.

– Знов робота?

– По крайній мірі від інших - да, – Свєта єхидно усміхнулася, ступила за поріг кухні і ліктем прикрила за собою двері.

Відтягнувши з-за столу один із стільчиків, я м'яко на нього приземлився із чашкою ще теплого напою. Я пив його неквапливо, маленькими ковтками, і по венах розтікалось відчуття, ніби кожен з них по трохи заспокоював мою збуджену нервову систему.

Я обожнював цей будинок саме за його кухню, а ще за вітальню, ну і за зручні спальні, а ще за балкон на другому поверсі, але найбільше все ж таки за кухню. Вона була надзвичайно приємно зроблена, у м'яких, бежевих з переливом білого тонах, сама кімната невелика, але по-домашньому затишна. Лагідне світло люстри, особливо ввечері, обвивало усю кімнату якоюсь живою енергією і теплом. Я провів кінчиком пальця по краю чашки, а потім знову вмокнув його в каву і поклав до себе в рот, задоволено посміхаючись.

Телефон завібрував у джинсах, і я ліниво відкрив повідомлення.

Оля: "Зустрінемось завтра в Жарі ближче до 8. Цілую, надобраніч)".

– Їбанутись... – прошепотів я собі під ніс і підрвався з місця.

Кімната Свєти знаходилась в кінці другого поверху, і саме туди я направився швидким темпом. Навіть не стукаючи, я розпахнув двері в кімнату: вона доволі маленька, на відміну від моєї, але майже вся була залита темрявою, лиш в кутку кімнати, де стояло ліжко, екран ноутбука випромінював яскраве світло, яке відбивалося від лінз окулярів Свєти. Я ввірвався, а на мене різко світануло дві яскраві плями, від чого я аж трохи сіпанувся назад.
Згодом десь нижче від цих плям почувся звук:

– Ну, чого пригнався?

– Боже, а я ше удівлявся, чого в тебе хлопця нема. Тепер понятно.

Десь із глибини темряви у мене прилетіла подушка в формі кота. Я швидко спіймав її і зажав у себе під пахвою.

– Признавайся, де в тебе вмикач, – я вже актино проводив рукою по стіні в його пошуках.

– Не смій, – відчеканила Свєта.

– Ага, – в цей момент я вже натрапив на вмикач і хлопнув по ньому.

Яскраве денне світло залило невеликий простір, а згодом його залили і крики сестри.

– Ааа, в мене зараз очі висохнуть, – верещала вона, відкинувши ноутбук в сторону і заривши лице в постіль.

– Сліпаєш ночами, а потім дивуєшся, чого ж в тебе зір такий хєровий.

– Не "хєровий", а мінус три, – зауважила сестра.

– Хєровий. Називай речі своїми іменами, – перекривив її я.

Вона спокійно видихнула і в очікуванні на мене подивилась. Я пройшовся по її кімнаті, сперся на робочий стіл і, схрестивши руки на грудях, втупився поглядом на неї.

– Розказуй, ти мене знов з Ольою звести хочеш?

– Ооой, – Свєта перевернулася на інший бік ліжка. – Розумієш, жіноча дружба це така річ...

– Яка дружба, ви ще пів року назад готові були одна одній патли повиривати.

– Буває, – просто відповіла вона, – це життя.

– Чого я?

– Ну, тебе не жалко.

– Якщо ти не забула, я якби твій рідний брат.

– Таке забудеш, – пробубнила вона собі під ніс і піднялась з ліжка.

– Шо? – Перепитав я.

– Нічого. Просто зустрінся з нею, поговори, а потім скажи, шо не судьба, і гордо йди додому пити какао.

– Ти ніби її не знаєш, вона ж як кліщ! В неї на кожну мою відмазку є контрвідмазка.

– Ну, – вона на секунду задумалась, – скажи, що ти в нас мальчик-зайчик.

– Шо?

– Та не "шокай", скажи, що ти гей.
Я просто безмовно на неї подивився.

– Ну а шо, тупа відмазка також відмазка.

***

На ранок я всерйоз задумався над словами Свєти, і чогось в мене раптом в голові почали виникати фотографії Арсєньєва. Впевнений, якби він про це дізнався, то моє бездиханне тіло вже би давно валялося десь в канаві або під мостом. Від цієї думки мене аж перетрусило. Весь день я ходив наче примара – сновигав по кімнатах і ліниво валявся на дивані, дивлячись телевізор, але дивився я якось мимо нього. Кава і чай закінчились, а в магазин йти було дуже важко, тому вливав в себе літри води. Впринципі, як я їх вливав, так вони і виходили, тому пів дня я провів в туалеті в глибоких роздумах. Коли я вкотрий раз стояв перед дзеркалом та умивальником, хтось постукав в двері.

Я легенько відчинив двері туалету і виглянув:

– Хто таам?

– Ти бо-бо, чи шо? Пів години вже сидиш, заснув? – Свєта спідлоба подивилась на мене.

– Не заснув, а задумався.

– Батюшки, тобі скоро виходити, а ти ще не зібрався! – Сестра сплеснула в долоні, схопила мене за рукав і потягнула мою персону до мене ж в кімнату.

Вона урочисто посадила мене на ліжко, а сама почала ритись в шафі, шукаючи щось "попрілічнєй".

– Чуєш, Свєт, я шо, реально на гея схожий? – задав я хвилююче мене питання.

Вона повільно повернула голову до мене і відкинула своє волосся назад.

– Ти дурний чи да?

– Всмислі?

– Дитино, не грузись, це просто запасна відмазка для Олі. Розумієш? Окей? Олрайт? – Сестра почала сильно жестикулювати і питатись, чи я все зрозумів.

– Окей, май діар френд, – відповів я, і вона нарешті заспокоїлась, і з ентузіазмом продовжила вибирати мені одяг.

Мої речі фонтаном вилітали з шафи, а я просто сидів і думав, хто це все потім буде прибирати, бо не я точно.

– Як тобі цей гольф? – Свєта накінець зробила свій вибір.

– Для чого питатись в мене, якщо ти вже все вибрала.

– Ха, ти правий, – задоволено фиркнула сестра і кинула в мене гольф з джинсами.

***

Я стояв перед новою кав'ярньою нашого містечка - "Le'Jarm", або просто Жар, як його всі називають. Фасад його був оздоблений незвичайно красиво – вигляд він мав старого європейського магазинчика. Кам'яні стіни, покриті зверху поодиноким плющем, великі широкі вікна і черепичний дах надавали цьому місцю унікальний шарм серед усього буденного навколо.
Стояв я до тих пір, аж поки з вікна мене не помітила блондинка. Вона яскраво заусміхалась і почала мені махати рукою, запрошуючи всередину. Видихнувши, я поправив своє пальто і зайшов у кав'ярню.

Всередині майже не було людей: все та ж блондинка з наївною посмішкою, двоє клієнток, офіціант та баріста. Я одразу ж підсів до Олі, з надією швидко від неї позбавитись.

– Ти прийшов! – Радісно вигукнула дівчина, так що всі на нас різко подивились.

– Як же я міг тобі відмовити,– я намагався говорити якомога виразніше та емоційніше.

Вона обдарувала мене посмішкою на всі тридцять два і продовжила тупо витріщатись на мене.

– Я так рада, що ти на кінець звернув на мене увагу... – Вона опустила голову і продовжувала посміхатися.

– Послухай, нам треба розібратись в дечому...

Не встиг я договорити, як вона підізвала офіціанта і замовила два стандартних американо.

– Я його не люблю якби, – ніби до стінки сказав я.

– А Світланка давно помітила, що ми підходимо один одному.

– Так, Оль, стоп. Я тобі давно хотів сказати..

Вона на хвилинку засоромилась:

– Я ще занадто юна, щоб виходити заміж.

– О Боже, вгомонись, – до нас як раз підійшов офіціант і приніс нам нашу каву; я перейняв каву з його рук і поставив на столик. – Я якраз про це хотів сказати. Розумієш, ми не можемо бути разом.

– Я розумію, що я не ідеальна, – почала виправдовуватись Оля, – але я змінюсь. Точно, я можу змінитись.

В залі заграла приємна ненав'язлива мелодія, яка приглушувала навколишні звуки метушні, якщо їх можна було так назвати. Я відчував на собі чийсь постійний погляд, але коли я озирався, то нікого підозрілого не знаходив, лише офіціант, що бігав туди сюди у чепчику, а потім довго стояв позаду мене і приймав замовлення за сусіднім столиком.

– Оль, не в цьому справа, просто повір, що нам краще бути з різними людьми.

– Такого не може бути, – твердо відмовила блондинка.

– Просто... – затягнув я драматичну паузу, – Мені подобаються хлопці.

Я відчув якийсь дивний рух за спиною, та ситуація була напружена, і я не хотів відволікатись на інше.

– Шо? – Перепитала Оля.

Дивно, але її усмішка "барбі" в один момент зникла, і я зрозумів, що хід Свєтки був як ніколи правильним.

– Я гей, – спокійно відповів я їй.

Вона пильно подивилася на мене, на мій одяг, дістала свою сумочку і почала там щось шукати, а потім різко відкинула її в сторону:

– Ти жартуєш?!

– А ми в цирку?

Я взяв чашечку кави в руки і акуратно подмухав над нею.

– Тоді, – піднесено заговорила Оля, – я буду з тобою до тих пір, поки ти не знайдеш собі хлопця. Буду тебе підтримувати чисто жіночо.

– В мене вже є, – спересердя випалив я і сам від цього був шокований.

– І хто ж?

– Я, – почулось позаду мене.

Оля подивилась кудись квадратними очима, після чого я розвернувся і офігів не менше.

– Артур, дуже приємно, – незрозуміло звідки взявшись, Арсєньєв підійшов і поцілував руку Олі.

Я зрозумів, що потрібно грати ва-банк: або я проколююсь з цьою темою і до кінця мучатимусь з цією чудо-блондинкою, або ідеально відіграю роль і швидко змиюсь в надії більше ніколи не зустрітись з Артуром.

– Тьом? – Оля з інтересом подивилась на мене.

Сука, чого це саме він.

Артур, як ніби почув мої думки, подивився на мене і натякаючи підмигнув. Сидячи на диванчику, я поклав йому руку в районі талії і притягнув ближче до себе, і він, в свою чергу, закинув руку мені на плече.

– Ми з Артуром щасливі вже два місяці, і я надіюсь, ти не станеш нам на заваді.

– А..а...– Її щелепа була десь приблизно на підлозі. – Пф, якщо ви пара, то поцілуйтесь.

Аврал!

– Чого це ми... – я не встиг навіть закінчити фразу, як мій рот був нахабно закритий.

Артур різко нахилився до мене, розвернув моє обличчя і м'яко прижав мої губи до своїх. Доки я старався роздуплитись, що відбувається, він приклав свою долоню до моєї щоки і ніжно продовжив цілувати мої губи. Він робив це так, ніби ми цим займаємось кожного дня, а я просто онімів і не міг пошевелити ні одним м'язом тіла. Він знову поцілував мою нижню губу, а потім опустив свою руку вниз. Наші обличчя віддалились на декілька сантиметрів, поцілунок закінчився, чудова гра, але ми ніяк не могли припинити дивитись один на одного. Я дивився в його такі привабливі, металеві очі, які пашіли вогнем, на його ідеальні риси обличчя, та чим довше я дивився, тим більше хотілось повторити все заново.

Я розвернувся подивитись, яка ж реакція в Олі.

– Смилась твоя дівчушка, – констатував факт Артур, на що я лише кивнув головою.

Олі і справді тут вже не було, навіть духу її.

– Надіюсь, я надовго від неї збавлюсь, – сказав я і простягнув гроші Артуру.

– Це за поцілунок? – усміхнувся той.

– Не мрій, заплатиш за каву, – я легенько відштовхнув його, щоб пройти, і помітив, як всі, хто був в залі, палять нас поглядами.

Ця скотина, яку ще день назад я був ладен прибити, тільки що поцілувала мене. Але зараз я не відчував навіть відрази до нього, десь глибоко в мені ще був гнів, але перш за все я був йому вдячний. Думаю, що вдячний.

Легенько кашлянувши, я похлопав Артура по плечу, і відкрив двері, над якими задзвенів дзвоник.

– Дякую за візит, приходьте ще, – Артур крикнув мені на останок.

Я обернувся і лише тоді помітив, що він в робочому чорному фартуху, а в руці в нього косинка такого ж кольору. Його волосся трохи розтріпане, але блін, таке привабливе. Я швидко захлопнув двері і в паніці відправився додому.

***

– Чого не подзвонив? Як пройшло?

– З порогу сестра відразу закидала питаннями.

Я швидко роззувся, скинув верхній одяг і побіг на верх, в кімнату.

– Свєт, так з планом ти ще ніколи не пройобувалась.

– Тобто?

Я зайшов в кімнату, розвернувся до Свєти і сказав:

– Олю побачив, поговорив, відшив.

– Так в чому проблєма?

– А проблєма в тому, шо мене хлопець засосав.

Свєта втупилась на мене, навіть не здивувавшись, але мовчала.
Я хлопнув дверима кімнати і запригнув на ліжко.

Святі макарони, ну за що це зі мною?