– Ну, вітаю тебе.

– З чим? – Свєта тільки встигла закрити вхідні двері і тут же здивовано застигла на місці з беретом червоного кольору в руці.

– З новим татком.

– Пфф, – сестра пафосно скинула з себе верхній одяг і відкинула волосся назад, – ми ще не очухались від нашого "старічка", то мама нам уже нового знайшла.

Я підійшов ближче до стіни і оперся на неї ліктем, готуюючись до доволі серйозної розмови.

– Та не мама.

– Поясни, – погляд світло-карих очей буквально впився в мене.

– Ти ж знаєш, що наш папанька одружується?

– Ну? - не могла вже втерпіти сестра.

– Баранки гну! - не втерпів я, – Бачився  з мамою сьогодні, вона це й розповіла.

Сестра швидко відкинула ногою спочатку один черевик, а потім і другий полетів вслід. І зробила вона це, не дивлячись на те, що зазвичай ставила їх максимально обережно, бо вони ж коштують більше, ніж весь я.

– Прикольно.

– І ти більше нічого не скажеш? – кинув я їй в спину по дорозі на кухню.

– Ну, надіюсь, його наречений не робить меліровку, бо я це ненавиджу, - на цьому глибокі думки закінчились, і далі було чути тільки незрозуміле бормотіння з холодильника і смачне плямкання.

– Ясно. Ще б знати, що таке меліровка.

***
– Чого ти боїшся? Я ж зовсім не кусаюсь..

І знову залита мінливим сонцем, краплинами пилу і його ароматом до болю знайома аудиторія. Він кладе свої тонкі, що аж пашать теплом, пальці поверх моїх і ніжно-грубо їх огортає. Зовсім тут, поруч, я відчуваю його тіло своїм, кожним нервом. Збите дихання і обірване повітря між нами, ще сантиметр і...

Я різко прокинувся від звуку скрипіння дверей і очі шалено забігали по кімнаті.

– Артьоооом, – Свєтка визирала з відкритої щілини і незрозуміло скалилась, – вставааай.

Різко видихнувши, я вдарив руками по постілі і піднявся на лікті, краєм ока помітивши, що на годиннику красувалась тільки дев'ята година ранку.

– Ну, вже, блять, не дочекаюсь пояснень, якого чорта ти мене розбудила?

– А до тебе тут гості.

Сестра відійшла трохи в сторону, відчиняючи двері все більше, і пропускаючи тим самим так званого гостя. Тільки гострий, виточений і обрамлений прямим білявим волоссям профіль показався перед моїм ще мутним, сонним поглядом, мене вже  всього втигло тричі стріпонути, і після сна я мимовільно зжав простиню в кулаці.

– І чого ти мені не казав, що в тебе є такі гарні друзі? – по дурній посмішці на лиці Свєтки я зрозумів, що якщо її зараз не спровадити, то в мене в кімнаті розлиється другий Дніпро.

– І я не знав, що тут є такі милі дівчата, – підхопив і улесливо посміхнувся Артур, опершись плечем об стіну. – Бачте, як нас двох дезінформували.

– Тепер, братик, я цілком тебе зрозуміла, я б і сама...

– Так, – якомога швидше я підскочив з ліжка, навіть забувши, що зазвичай сплю майже голий, – Свєтка, там "Вінкс" почалися, пропустиш серію - знов нічого не зрозумієш, так що давай-давай, топай.

Тут мене опанувало дивне відчуття, яке часто бувало в останні дні. Я перевів очі на гостя, і мені враз стало ніяково від того, що той безцеремонно витріщався своїм найеротичнішим (на мою скромну, недосвідчену думку) поглядом на мій, можливо не такий накачений, але все ж таки голий торс. Свєтка теж відразу помітила незатійливі натяки очима в цій кімнаті, від чого посміхнулась, ніби благословляючи, і плавно закрила за собою двері.

Жарко тут якось стало.

– Тут в тебе якось так жарко, – тихо промовив Артур, розстібаючи верхні гудзики, мені здається, його улюбленої чорної сорочки.

– Не повіриш, сам тільки про це подумав, – так само тихо відказав я, і швидко стягнув з ліжка ковдру, щоб хоч трохи якось прикритися.

– Та чого ти, – Арсєньєв взявся за край ковдри, яка вже була надійно обмотана навколо мого тазу, і легенько  потягнув до низу, – невже ти мене соромишся?

Мені аж стало душно від тієї усмішки, що стала виповзати на його рівне, трохи бліде обличчя. О Боже, ви б тільки бачили ту усмішку! Вмієш ж він пускати бісиків такими незатійливими методами.

– А ну, забрав своїх рагуликів, – я ляснув долонею його по руці, щоб той не чіпав мій єдиний захист, а сам пішов до шафи у пошуках чогось надійнішого.

З-за дверець я почув лише легкий смішок і скрип ліжка, ніби там на нього не сів хлопець ну максимум сімдесяти кілограм, а хтось скинув цілу тушу слона, бо я таки точно почув  удар об дно ліжка. Через цікавість я тільки трохи нахилився назад, щоб глянути, що там відбувається, з надією, що сам предмет мого інтересу мене не помітить.

– Чого так дивишся з острахом? – весело кинув Артур все з тою ж усмішкою, лежачи на ліктях поперек мого ліжка, – Ґвалтувати я тебе не збираюсь, ну, поки сам не попросиш.

– То я ще маю просити? – якось на автоматі вилетіло в мене, і його либа розтягнулась ще ширше.

– А ти хочеш, щоб я зробив все сам?

– Боже збав, – пробубнів я десь з-під світера. – А ти взагалі чого так рано приперся?

– Не приперся, а прийшов, – гість вже піднявся з ліжка і, прихлопуючи трохи руками, почав повільно підступати в сторону мого гардеробу, ну і власне мене, – в універі тебе хєр самого зловиш, а взагалі то, нам би не завадило трохи поговорити наодинці.

– Більшість наших таких розмов закінчуються вкрай... – я тільки но встиг закрити дверці  шафи, як переді мною відразу осяяло нахабне лице Артура з його вкрай дивним проявом міміки.

– Приємно? – він підступив ще на крок ближче, майже впритул до мене, та відступити назад в мене не було ніякого бажання, я ж не якийсь там боягуз.

– Не без того, – що вже тут гріха таїти, але...

На весь будинок пролунав надокучливий звук вхідного дзвінка дверей, і за секунду я ще тричі подумки подякував міцному сну сестри і тому, що вона зробила дзвінок таким гучними.

– Ой, здається, Жека прийшов, – я швидко обійшов перепону на шляху у вигляді молодого високого чоловічого тіла, яке врешті решт попрямувало за мною відчиняти двері.

– А твоя сестра не могла відчинити?

– Вона швидше всього вже спить о цій годині.

– Спить? – з недовірою перепитав Артур.

Як тільки ми спустились у вітальню, всі питання відпали самі собою. На диванчику спокійно собі розкинулась невеличка туша Свєтки зі звисаючим вниз закудлаченим русявим волоссям. Біля неї навколо творився невеликий, такий собі міні-хаос з журналів, купи рукописів, трьох пустих чашок кави і ноутбука. Вже уявляю, як вона буде потім ходити і нити, щоб я прибрав за нею увесь всесвітній срач.

Як тільки я відчинив двері, Женька відразу почав з обережністю оглядатись і визирати за мою спину, потираючи при цьому руки від холоду.

– Здоров! А Артур вже тут як тут, – ледь не криком почав Рацький, як тільки зайшов в дім, від чого я готовий був його прибити.

– Та шо ти кричиш, як різаний, глухих тут немає, – почав я шикати на нього, проводячи крізь вітальню.

Рацький повільно зупинився біля дивану зі сплячою Свєткою і намагався придивитися в ретельно сховані риси обличчя під шаром волосся.

– О, а це хто? Це ота "бєшана"?

– Знайомся, це Світлана. – Ми з Артуром підійшли ближче до сходів, і я, все ще трохи потіпуючись від його присутності, здалека показував рукою на лежачий екземпляр, і старався все якомога доступніше роз'яснити Женці. – Світлана втомилась після нічної роботи, тому ми зараз тихо, навшпиньках йдемо до мене в кімнату.

Рацький зробив декілька кроків у нашу сторону, оглядаючи усе навколо, а потім перелякано подивився на мене і показав пальцем на сплячу.

– Вона в тебе шо... цей, ну як його... Того? "Ночная бабочка" ?

Таке прізвисько для Свєтки я чую, чесне піонерське, перший раз. Я і Артур дружно пирснули смішком від цього геніального розумового висновку, і я вже готовий був заржати, як русява копа на дивані зашевелилась. Свєта різко підірвалась на руки і втупилась спочатку на нас трьох, а потім з чистою ненавистю лише на Рацького.

– Нда, як казала бабуся, не всіх придурків війна побила, – і знову відключилась.

***

– ...а в вітальні буде стояти великий алкогольний фотнан, – Женька вже биту годину ніяк не міг втихомиритись зі своїми планами, а ми Арсєньєвим тільки сиділи і дружно кивали головами. – Ну, як вам?

– В тебе то грошей на це вистачить? – Артур підсунувся на ліжку трохи ближче і поклав свою руку позаду мене.

–  Бюджет мене не зупинить, – продовжував затирати Рацький, р'яно при цьому розмахуючи руками на всі сторони, – ну дев'ятнадцять буває ж тільки раз в житті!

– Страшно уявити, що буде на твої двадцять, – подумав я в голос.

– Ооо, а на двадцять таке буде, слухайте...

– Стоп. – Підскочив білявий, не витримуючи другого кола вкрай цікавої тиради, – Давайте поки з цим розберемося. План вже ніби то готовий, лишилось тільки скупити все потрібне і доробити реквізити.

Він потер вказівним пальцем носа, перебивши себе на секунду, поправив волосся і продовжив:

– Пропоную так, ми з Артьомом беремо на себе реквізити, а ти всю провізію, і завтра вже їдемо на глобальний шопінг.

Я якось упустив саму суть його пропозиції і просто погоджуючись кивнув. А Рацький тупим поглядом дивився то на Артура, то на мене, і так по декілька разів, аж поки я не второпав в чому тут справа.

– Провізія, то типу як запаси. Їжа там, алкоголь.

– А, – багатозначно видав наш інтелектуал, – я не тупий, я поняв.

– Так ми і не сумнівались.

Я вже почав шукати листок і ручку, щоб записувати все, що потрібно буде завтра купити, як Рацького почало на місці конозити, і він старався забратися рукою під куртку і одяг.

– Ай, мене там шось кусає, Артьом, а ну-ка, подивись, бо я зараз помру.

Женька розвернувся до мене спиною, підняв весь свій одяг догори і трохи нагнувся вперед, притрушуючи при цьому своєю п'ятою точкою. Артур нарешті підняв на мене свій погляд і з цікавістю дивився, що я буду робити, хоча в нього на лобі так і читалось: "Тільки попробуй щось зробити".

– Нічого там немає, не загризе, – я похлопав його по поясниці, щоб той заспокоївся.

– Нє, ну ти добре подивись, там точно шось було.

Ми всі, як один, розвернули голови в сторону дверей, які різко відчинились навстіж. Свєтка, стоячи на порозі кімнати уже при параді, навіть із зібраним волоссям, скинула тонкими брівками в знак здивування від напів голого, стоячого ледь не раком Рацького, і закинула декілька карамельок собі в рот.

– Артьом, от скажи, як ти пускаєш в дім цього бабуїна?

Відразу опустивши весь одяг, Женя почав поправляти волосся і джинси, помітно трохи чи то нервуючи, чи то злившись.

– Сама така! – нічого краще вигадати він не міг, – А ти шо, дитина мала, шоб цукерки тріскати?

– А тобі шо, по "хлєбальніку" дати?

Знаючи можливості своєї старшої сестри, я, довго незабарившись, юркнув між ними і показово витягнув руки.

– Панове, брейк, розійшлись.

– Та шо мені може зробити цей пуголовок? – Женька ніяк не міг вгомонитись, а я просто стояв і молився, щоб він закрив рот. Хоча признаюсь, я в душі дико посміявся над ще одним прізвиськом.

– Пуголовок? – очі Свєтки починали розгорятись, як в раненої дикої рисі,  навіть колір підходив, – Ти хочеш побачити, що я можу зробити?

Нарешті інстинкт самозбереження прокинувся в цьому мужчині в спортивному костюмі, і він просто відійшов назад, показуючи руками, що він здається.

– От і прекрасно, – сестра переможно хмикнула, а потім подивилась на мене. – Я хотіла сказати, що їду в редакцію, так що до ранку мене не буде. Поїсти збігаєш купити.

Мені залишалось тільки погодитись. Я  провів поглядом червоний пуховик сестри, і  двері в кімнату зачинились з іншої сторони. Артур лежав на ліжку і витухав з усієї навколишньої ситуації, почергово то закриваючи очі, то обточуючи мене поглядом, а Рацький тут же за два кроки підскочив до мене.

– То вона не цей... Не хранительниця облавтодору?

– Нда, ти таки тупий.