Не судилось мені зробити віднедавна намічений візит. В якийсь певний момент дороги мені в голову стукнула ідея, що прийти серед ночі в незнайомий будинок і вимагати побачити когось, хто ще не факт чи там проживає, буде трішечки, зовсім трішечки дивно. Тому покрутившись трохи на місці, я швидким темпом погнав до рідного дому.

В університет зранку я прийшов чисто на оглядини, так сказати, розвідати обстановку. Побродивши биту годину по аудиторіях і коридорах, що кишіли різномастними персонажами, я зрозумів лише дві речі: перша, що Арсєньєвим тут навіть і не пахне, а друга – я занадто швидко почав прив'язуватись до людей, бо по-іншому я свої дії пояснити ніяк не міг. Плавно випливаючи з першого пункту, я зробив висновок, що залишатись сьогодні в різко виблідлих стінах інституту я більше не маю жодного бажання та й власне причини.

Вдома мене вже чекала сестра, яка, судячи з її стану, тільки нещодавно розтулила свої баньки і сиділа на дивані з пакетом льоду та чітко вираженими ознаками похмілля. Її волосся збилось в один незрозумілий клубок за спиною, а обличчя прийняло вкрай страждальницький вираз.

– Як же ж мені погано, – Свєтка підтягнула холодний пакет вище до лоба.

– Та ну, а вчора було дуже навіть добре, – я скинув кофту через голову, здіймаючи торчми волосся, і впав на крісло поруч.

– Не починай, а краще скажи, чи я дуже багато говорила всякої дурні? – в її очах блиснула надія, що все таки вона не встигла тотально осоромитися.

Згадавши вчорашній вечір і Свєткину п'яну балаканину, я впевнено промовив:

– Рот не закривався.

Вона відкинулась повністю на диван і видала протяжний стогін змішаних емоцій, перерваний неочікуваним вхідним сигналом.

– Відчинено, – крикнув я з місця і глянув на сестру, яка через підвищений голос тільки більше скривилась.

В очікуванні я все ніяк не відводив погляд від дверей, перебираючи подумки варіанти, кого тут можна побачити о такій доволі ранній годині. І на диво, білий спортивний костюм повільно почав показуватись із-за привідчинених дверей.

– Тьомич, ти тут? – з якимись острахом Рацький спочатку запитав, а потім тільки ступив у кімнату.

– Тут.

Побачивши мене, він враз перемінився в обличчі, і якась легкість відобразилась в його рисах, але побачивши поруч Свєтку, фізіономія Казанови прийняла свій попередній вигляд.

– Матір рідна, – сестра злегка піднялась, щоб побачити гостя, а потім, жалібно забурмотала, – мені ще тільки його зараз не вистачає.

– Тьомич, – Женька ступив декілька кроків вперед, струшуючи з себе уявний пил, і зупинився перед диваном, оглядаючи доходяжний стан Свєтки, – от як ти тільки з нею живеш?

– Я ж не питаю тебе, як ти живеш з інтелектом золотої рибки, – Свєтка різко перехопила мою відповідь.

– Ха, я б на твоєму місці такими фразами не розкидався, одного разу мені навіть сказали, що в мене думки майже як в цього... ну як його... Конф...  Конфе... Конфусція, от.

– Тримайте мене семеро, – сестра відкинула в сторону охолоджуючий пакетик і схопилася рукою за серце, – в мене зараз трапиться філологічний шок.

– Я щось не так сказав? – Рацький своїм чесним виглядом показував, що він дійсно навіть не здогадується про причину такої різкої реакції.

Дивлячись на цих двох клоунів, я дозволив собі розсміятись, похитуючись на кріслі в різні сторони. Втім, я вже звик до високого інтелекту і широкого словникового запасу свого друга.

– Конфуцій з таким телепнем як ти навіть близько не стояв, ти би не спромігся навіть дихати з ним одним повітрям, – тут же відповіла йому ще трохи хмільна русявка.

– Ти кого тут телепнем назвала?

Рацький ступив декілька швидких кроків, розганяючи повітря в кімнаті, і поміж невеличкого простору розкинувся їдкий цитрусовий аромат, який не помітити було абсолютно неможливо. Свєтка майже відразу відчула концентрований запах, широко розпахнула свої сліпці, злякано глянувши на мене, і чимдуж рванула в сторону вбиральні.

– Це вона через мене так? – Женька знову щиро не здогадувався в чому ж причина такої поведінки, але втім це було не дивно, адже любовні фантазії сестри я сам дізнався тільки вчора.

– Сумніваюсь. – чесно зізнався я, – Ти краще скажи, ти шо, апельсинів обжерся?

– Ооо, – Рацький присів на місце недавнього спочивання Свєтки, – ти про мій новий парфюм?

– Так ось де собака зарита, – я зловив на собі заплутаний погляд друга і просто пояснив йому: – краще викинь їх і забудь.

– Та ну, вони з феромонами, чи як там, і коштують, на хвилинку, дорожче, ніж ти сам.

– Ну, як знаєш, – я лише усміхнувся, не маючи ніякого бажання сперечатися, і відкинувся на спинку крісла.

Рацький на хвилинку зам'явся і якось дивно почав крутитись своєю п'ятою точкою на місці. Навіть неозброєним оком було помітно, що його аж розпирає.

– І довго ще будеш мовчати? – не витримав я.

– Артьом, скажи чесно, ти в щось вляпався? – Женька глянув з помітною невеликою підозрою.

– В плані?

– Що тебе зв'язує з нашим Тєрорістом?

– З цим підстаркуватим занудою? – перепитався я, чи правильно все зрозумів, на що отримав кивок. – Те саме, що й тебе: два роки в універі і цей пальнутий проект.

М'язи на обличчі Женьки трохи розслабились, але легке напруження все ще не спадало, та врешті-решт він глибоко видихнув і, підводячись з місця, засіяв на усі тридцять два.

– Ну от і добренько.

– Ти куди? – тепер настала черга моїх питань, – Може поясниш до чого були ці дикі питання? Сонця вже ніби немає, щоб тобі в голову напекло.

– Просто, – вже якось неохоче почав Рацький, – ти ж сьогодні прийшов в універ тільки на кілька хвилин і змився.  Спочатку я подумав, що нічого дивного, і сам потроху планував вже валити, як побачив, що через головний вхід декілька копів виводять нашого улюбленого Тєроріста та ще в наручниках із закладеними за спину руками, короче, прямо як в американських кіношках. Кажу зразу, ніхто нічого не знає щодо цього, але декілька дівчат чули, як цей тип говорив твоє ім'я, коли його виводили.

Я сидів і повільно офігівав від подій буквально годинної давності, які я умудрився успішно профукати. І чорт забирай, цікаво ж, через що я так заслужив сумнівну і раптову популярнісь. Потерши вказівним пальцем підборіддя, я нарешті відірвався від роздумів.

– От я і прийшов до тебе, бо знаючи тебе, ти міг бути запросто в чомусь такому замішаний.

– Ага, ну дякую на доброму слові.

***


– Артьом, останній раз тебе про щось прошу, – Паша вже ледве не стояв навколішки.

– Ага, щось подібне ти мені вже говорив, коли вирішив мене на свої пари заперти, – я лише високо закотив очі і присів на кухонний стілець.

– Артьом, – друг все ніяк не вгавав, – питання життя і смерті.

– Від пропущеної нав'язаної свіданки ще ніхто, знаєш, не вмирав.

Паша гучно видихнув і молитовно завив:

– Якщо я і цього разу не піду, то тоді буду першим прикладом в історії.

Хвилину помовчавши, я нарешті вимовив:

– Я не збираюсь сидіти з твоїм кримінальним братиком.

– Все, що завгодно, Тьомич, прошý. Бо інакше мама мене уриє.

– Так тітка ж повинна знати причину, чого ти не можеш прийти.

– Ой, ти ніби не знаєш блядський характер моєї мами. – Паша відмахнувся рукою від чогось уявного і невдоволено скривився. – Я серйозно, все, що завгодно.

Знаючи Пашу вже енну кількість років, я точно міг сказати, що яким би він роздовбаєм інколи не був, але це не відміняло того, що все ж таки він людина слова. І якщо ж він сказав, все що завгодно, значить все. Такого рідкісного і потрібного шансу я втратити не міг, того трохи потерши долонями об джинси, я нарешті підвівся з місця.

– Мені треба, щоб ти допоміг мені знайти одну людину.

– О, – Пашка явно трохи здивувався, – що дівчина від тебе втекла?

– Ну, не хочеш, так не хочеш.

Зробивши максимально байдужий вираз обличчя, я вже готовий був відійти подалі, як мій компаньйон різко заметушився на місці і швидко замахав руками.

– Стій, стій, стій. Добре, згоден на все.

– Тю, – задоволена посмішка вилізла на моє до того понуре обличчя, – то чого ми чекаєм з моря погоди? По конях.

***

Ми ступили за поріг вже знайомого заміського будинку Пашиних батьків, і якесь дивне відчуття тривоги почало повільно закрадатись всередину. З незнайомими людьми я і так не ахті який в спілкуванні, а тут ще й з кимось цілий день потрібно провести. І тут я згадав, що навіть не знаю імені того, з ким мав би сидіти.

– То як ти кажеш твого брата звати?

– А? Я тобі хіба не казав? – Паша здивовано кинув через плече, а потім додав: – Артур.

Нехороші підозри потроху закрадались в мою підсвідомість, а пальці зрадницьки починали тремтіти. Завдяки надзвичайним зусиллям я взяв себе в руки і відігнав надокучливі думки.

– Він всього на два роки старший, того мову спільну ви з ним знайдете, тим паче ви з одного інституту.

Всередині все почало скручуватись, і я застиг на місці з одним кросівком на нозі, втупившись пустим поглядом на Пашу. Внутрішній голос так і кортів дізнатися спеціальність, на яку навчається цей злощасний брат, але я не наважився більше допитуватись.

– Ти чого? – Пашка провів рукою перед моїми очима і перейняв одяг з рук, – Не бійся, він не кусається. Битися може, але не кусається. 

О, я і сам це прекрасно знаю.

– Та нічого не боюсь я, просто холодно в тебе тут, – я майже непомітно перевів розмову на іншу хвилюючу тему, адже в будинку і справді стояла ще та холодрига.

– А ти правий. Швидше всього Танюшка знов навоняла своїми ароматичними паличками, а тепер десь вікно відчинила.

Позбувшись останнього кросівка, я стояв посеред просторої вітальні з нестерпним бажанням або удостовіритись в своїх здогадках, або спростувати їх, і оглядався на всі сторони, краєм ока заглядаючи на кухню.

– До речі, а де сам мій підопічний?

– Він в гостьовій сидить, бо сказав, що йому не треба нянька двадцять чотири на сім.

Раптом його обличчя перемінилось посеред речення, і він просто зірвався з місця в сторону згаданої кімнати. Благо, будинок друга я знав вже давно як свої п'ять пальців, тому спокійною ходою, майже не нервуючи, послідував туди ж. Паша стояв в кімнаті з відчиненими навстіж дверима, на дивно, він був єдиним, хто знаходився в ній. Велике вікно було широко відчинене, впускаючи в дім холодне зимнє повітря.

– Бляяять. – Паша швидко розвернувся і кинувся в іншу сторону, майже наказавши мені, щоб я лишався чекати на місці.

Тепер єдиним живим в цій кімнаті опинився я, від чого мені зробилось якось не по собі. Нестерпне відчуття очікування знову повернулось в моє тіло, віддаючи мандражем в кінцівки. Повільно розходжуючи по кімнаті, я нарешті підійшов до столу, що стояв праворуч від вікна. На стільниці темно-каштанового кольору спокійно стояла ще тепла чашка з напоєм, від якого розходився приємний знайомий аромат. Я прекрасно знав, чий це був напій, довго гадати тут більше не потребувалось. Злегка нахилившись, я підніс чашку до губ і втягнув трохи пересолоджений кавовий напій, який поволі зігрівав моє нутро.

– І шо по адекватності? – здалеку я почув роздратований голос друга, – Я вже по твоїй милості на свіданку запізнююсь.

Відповіді не послідувало, або я її не розчув. Швидко поставивши напій на його законне місце, я відійшов до вікна і, причинивши його, сперся на підвіконня.

– А якби дядько прийшов, а тебе не було? Ти знаєш, які б звіздюлі я хапав? Не думаєш за себе, то хоть за мою дупу подумай.

Холодний піт вкрив мої долоні, а губи привідчинились на півслові, коли злегка занижений голос з ледь помітною хрипотою вже майже в дверях сказав:

– А можна спитатись, якого хєра ви за мною по п'ятах ходите, а ти навіть якусь няньку свою приволік?

Чорний одяг на стрункому, манливому тілі різко контрастував з білявим розпущеним волоссям, що ніжно обрамлювало гострі вилиці та й бліде лице загалом. Піднявши очі, я зустрівся з палаючими металевими очима навпроти і яскравим виразом розгубленості на тонко виточених рисах обличчя.

Паша, стоячи трохи позаду, нервово провів рукою по волоссю і глянув на наручний годинник. 

– Рібят, тут…

– Можеш йти, я знайду чим зайнятись, – Артур заговорив тихішим, ніж до того голосом, впиваючись своїм поглядом в мене ще більше, немов тисячами голок одночасно.

Перевівши погляд спочатку з мене, як виявляється, на брата, а потім навпаки, Паша дійшов до заключення:

– Ви знайомі?

– Ага, – так само тихо сказав я, глибоко вдихнувши.

– Агонь! Все, значить лишаю вас один на одного. Тільки, Артьом, не давай йому заговорити зуби, – Пашка відразу повеселішав і, хлопнувши Арсєньєва по плечу, почав віддалятись, – ключі я лишив на тумбі, адьйос.

Після роздався лише синхронний стук двох дверей – вхідних і кімнатних. Різко захлопнувши за собою двері, Арсєньєв поволі почав скорочувати між нами дистанцію, попутно вивчаючи мене своїм пильним фірмовим поглядом, наче вперше. Тільки в голові мелькнули слова, що вже так давно хотіли звалитись на цього пройдисвіта, а думки, що зараз він буде благати про пощаду довго і нудно, щойно з'явилися, як відстань між нами різко скоротилася до нуля, а видих разом з легким стогіном вирвася уже в такі м'які, солодкі і трохи вологі губи. Сильне тіло щоразу більше притискалось до мого, охоплюючи кожен фібр неймовірним полум'ям, проворні і водночас ніжні руки легко приобіймали мене, погладжуючи чутливу шкіру на шиї та вже злегка оголеній поясниці. 

В роті ще відчувався смак пересолодженої кави, проте знову солодко ставало зовсім від іншого. Його губи і язик з натиском володіли наді мною, витіснюючи останні осередки свідомості. Я лише запустив свої гарячі пальці в його білі під світлом пасма, і дозволив собі насолоджуватися ним, його тілом і вустами, нашою солодкою і водночас пристрасною таємницею. Прикусивши мою нижню губу, Артур врешті зламав бар'єр, розсунувши мої коліна, і на якийсь час я опинився повністю в його руках, його владі, ледве ловлячи повітря і підставляючи оголену шию під жадібні поцілунки і укуси.

– А Паша казав, шо ти не кусаєшся, – злегка усміхнувшись, я видавив з себе декілька хриплих слів.

У відповідь мені послідувала черга дрібних укусів на шиї, що залишали після себе палаючі сліди і розливались дивним відчуттям по всьому тілі, пробираючи ніби електрошоком і обпалюючи нервові закінчення, залишаючи лише тягучу незрозумілість десь внизу живота. Обхопивши струнке тіло Артура своїми ногами, я відчув різкий поштовх, і опинився впечатаний спиною в холодну шибку вікна, яка віддавала осіннім холодом, додаючи ще більше фарб в гамму відчуттів. Арсєньєв, відірвавшись від мене своїми припухлими губами, повільно взяв спочатку одну мою руку, а потім іншу, і одним рухом підняв їх догори і прижав до холодного віконного скла, проникаючи між моїх пальців своїми. 

– Давай підем, – Артур залишив на куточку моїх губ слід своїх, і обдарував мене потемнілим і таким звабливим поглядом.

– Куди?

– Давай втечемо.

– Куди? – я і так знав, що погоджусь, але надіявся дізнатися хоч якусь інформацію.

– Куди-небудь, бо якщо не підем зараз, то скоро я знову опинюсь в СІЗО, тільки на цей раз через згвалтування, – Артур випростався, показуючи свою ідеальну осанку, і тонкими пальцями провів по внутрішній стороні моїх бедер, від чого я ледь не задихнувся повітрям у власних легенях. 

Останні слова довго доходили до мене, але коли нарешті дійшли, то я широко розпахнув очі і майже впевнено тремтячими кінцівками відпихнув від себе Арсєньєва. Як не як, а за останні дні назбиралось занадто багато речей, які потрібно пояснити.

– Я ні на що не натякаю, але яке в біса СІЗО? – задав я перше питання на порядку денному.

Артур лише дзвінко розсміявся своїм глибоким голосом (і чого я раніше не звертав уваги на його еротичний голос?) і плюхнувся всім тілом на ліжко, що стояло поруч.

– Ну, поки що наше місцеве, до міжнародного рівня я ще не доріс.

– Тобі смішно? – я шикнув на нього, зістрибуючи з підвіконня.

– Та ні, просто після тебе настрій хороший.

Артур абсолютно безсовісно розвалився поперек ліжка, заклавши руки собі під голову, від чого коротка чорна футболка піднялась догори, виділяючи світлу смужку шкіри над контуром темних джинсів. Я відвів погляд вбік і випадково наткнувся на чашку, яка вже остаточно охолола, і язик сам непримусово облизав губи.

– Сподобалась кава? – поцікавився Артур з вкрай задоволено-нахабним виразом обличчя.

– Занадто солодка.

– А я?

Я схопив перше, що трапилось під руки, цим виявилась дивна м'яка іграшка, що до цього спокійно стояла на настінній поличці, а тепер знаходилась в лапах весело заливаючогося пройдисвіта. 

– То ти мені збираєшся розказати?

– Іди сюди, – Арсєньєв показово похлопав долонею по вільній частині ліжка біля себе і розтягнув задоволену усмішку, облизнувшись при цьому, – розкажу, що захочеш.

І що там по заговорюванню зубів?