Я стояв весь знервований на першому поверсі біля дошки оголошень і чекав, поки  хто-небудь вивішає списки партнерів по проектах. Рацький спокійно сидів на кам'яних(щось типу під мармур) східцях біля мене і залипав в екран телефону, а Кіра, перебираючи тонкими пальцями своє волосся, дивилась в одну точку на стіні. Я спробував прослідкувати за її поглядом, але він був магічним чином непорушно прикутий до одного місця. Здається, це тільки я один стояв і безупинно потів, як та проститутка в церкві.

Десь у висках я чув, як пульсує кров, час від часу відчував як  скорочується скелетна мускулатура по всьому тілу, а щелепи нервово то зжимаються, то розжимаються. Аж тут моя нога почала самовільно дригатись в такт серцебиттю, і я більше не витримав мовчазної атмосфери.

– Слухай, Жень, ти там собі нічого не простудиш?

Рацький накінець-таки відлип від екрану і розфокусованим поглядом втупився уже на мене. Декілька секунд німого гіпнотизування, і це чудо розірвалося диким сміхом прямо на підлозі холу.

– Ти чого ржеш? – Перепитався я у друга, махаючи рукою якимось дівчатам, щоб ті проходили і не дивувались картині.

– Та я просто мемчика одного згадав, – ще трішки пирхаючи заговорив Рацький.

Я гучно хляснув себе долоньою по обличчі, навіть Кіра здригнулася і подивилася на нас.

– Шо за кіпіш? – Нарешті дівчина повернулася в цей світ і підійшла до нас.

– Та він тут аж труситься весь, боїться, щоб йому Арсєньєв в групу не попався, – Женя піднявся, обтрушуючи своє прекрасне м'яке місце, і діловито став у позу лектора зі схрещеними руками.

Мене знову пересмикнуло від одного почутого прізвища, а пальці пройняв льодовий холодок, радує, що хоч нога перестала ритмічно відбивати чечітку.

– А що ви вже не поділили з цим красунчиком? – Видно, Кіру зацікавила тема цього пройдисвіта, бо її очі аж загорілися якимись дивним вогником.

– Він бісить мене, – твердо відповів їй я.

– Ааааа, – якось жалісливо протягнула бузкова, – я думала в вас там "страсті", нерозділене кохання, битва за даму серця.

На фразі "нерозділене кохання" я різко почав давитись повітрям, а Рацький, як ніби щось пронюхуючи, обточував мене поглядом.

Нарешті нас перервала одна із тітоньок з високо закладеним червоногарячим, як вогонь, пухнастим волоссям. Напевно, це була одна із наших секретарок підстаркуватого віку. Вона, у рівновипрасуваній сукні в клітинку, граційно(а може просто повільно, боячись зашпортнутись через високі підбори) підійшла до стенду оголошень і впечатала на дерев'яну дошку якийсь довжелезний список.

По тілу пробігся мандраж.
Рацький пихнув мене в одне плече, а Кіра в інше, і ми разом підійшли до списків. Студенти, як ті мурахи в сонячну погоду, швидко позлазились до купки, вишукуючи свої імена. Добре, що хоч ми тут завчасно стояли і не треба було нікому лізти на голову.
Я пробігав очима по списку в пошуках завітної букви "К".

– К..к..к.. Ковтун, є! – Тихо про себе викрикнув я.

Просковзуючи поглядом до імені навпроти, я вже ледь не молився на нашого викладача, ну не міг він же двох придурків до купи зчіпити і дивитись, що з цього вийде.

– Баланда? – Так само тихо запитав я у себе.

Тут мене аж попустило. Якась незнайома дівчина з старшого курсу, от і чудово!

Розгрібаючи натовп руками, я повільно почав просуватись до виходу, але навіть це я не зміг зробити без ексцесів. Я розідрав свого гольфа об замок чийогось рюкзака, стукнувся рукою об щось м'яке і пружне, і відразу схопив же ж смачного ляпаса, і це ще добре, що ніхто на мене уваги не звернув.
Стоячи поза натовпом і тримаючи свою руку на палаючій щоці, я вдивлявся в пошуках цих двох бід на мою голову – Женьки і Кіри, а знайшов третю – Артура. Як тільки мій погляд наткнувся на цю світлу потилицю і високу статуру, так йому ж треба було відразу повернутися в мою сторону.

Своїм металевим поглядом він не просто пробігся, а повільно, розмірено проплив по мені, як крейсером, зверху вниз. Рукою він рефлекторно пригладив своє волосся, і десь на другому колі оглядин погляд сірих очей зупинився на моїх губах. На його тонких вустах вималювалась грайлива посмішка, і він знову впився поглядом в мої очі. Він дивився так, ніби хотів висотати всю мою душу, зсередини вичерпати її і десь заховати. Мої кутики губ самі по собі полізли догори, і через секунду я вже розплився в дивній посмішці, точно такій же, яка грала на обличчі Арсєньєва, і просто дивився на нього. Починаю помічати, що від недавніх пір мої губи живуть окремим життям від мене.

– Ти чого застиг? – Сіпнув мене за руку Рацький і перегородив увесь вид.

Усмішку з мого обличчя як корова злизала, навіть не скажеш, що я щойно видавав якусь емоцію.

– Та так, задумався, – майже правдиво відповів я, стараючись виглянути з-за плеча Жені.

Він, в свою чергу, також оглянувся, і, як не дивно, серед всього цього натовпу відразу побачив Артура, який щось ретельно вивчав на дошці.

– Нам з тобою треба терміново поговорити, – з якоюсь ноткою серйозності сказав друг.

І хоча це сказав Рацький, шалапут ще той, але з мене за цю фразу встигло зійти три поти.

Невже він дізнався про поцілунок? Чи може вже всі про це знають?
Я з якоюсь обережністю оглянувся по сторонах і був практично впевнений, що нічого якби не змінилось, і на ту саму Кіру уваги звертають куди більше, ніж на мене.

***

– Баланда?! – Викрикнув Женька на весь кафетерій.

– Господи, дитино, сядь і заспокойся, – почав я втихомирювати друга.

Рацький все ніяк не міг заспокоїтися і постійно то кошлатив волосся, то хрускотів кісточкам пальців, а то просто вовтузився на жорсткому металевому стільчику.

– Це та сама сексі-шмексі Баланда з четвертого курсу?

Мене вже порядком почали вибішувати розмови про цю мадмуазель, і я вирішив відповісти так, щоб це відразу було зрозуміло:

– Чесно, в душі не їбу хто це така.

Гупнувши рукою об столик, Рацький продовжував тараторити:

– Йой, Тьомич, та ти взагалі звідки впав? Як ти можеш її не знати?

– Отак як знати, тільки навпаки.

Навіть не знаю куди б зайшла наша невеличка суперечка, якби якраз в цей момент наші знайомі не піднесли б свіжі порції млинців. Переглянувшись,  ми тут же з тріском накинулись на них як з голодного краю.

– Ах, точно, вона підходила до мене зранку і сказала, щоб ми зустрілись після пар в аудиторії.
Тепер настала черга Женьки давитися їжею, і його рятівний кашель залив увесь зал. Зрештою, з його роту вилетів невеличкий шматок млинця і кашель затих.

– Вона підходила до тебе? – З якимось трепетом в голосі запитав Рацький.

– Ти так кажеш, ніби до мене сам Будда спустився.

– Ну Будда, не Будда, а ангел точно.

Я лише спокійно закрив очі і знову ляснув себе по обличчі.

– А от щодо Арсєньєва... – М'яко почав розмову Женя.

– Ой, – перебив я його, – мені вже і йти треба, а то ж ця... Баланда зачекалася, напевно.

Рацький відразу і забув про що хотів сказати, і вже відправляв мене в дорогу.

– Давай-давай, це святе.

***

Я злегка привідчинив двері аудиторії, і, як не дивно, вона була пустісінька. Ну що ж, вона дівчина, їй властиво запізнюватись. Я піднявся на перший ряд і закинув свій рюкзак на сидіння, хоч посиджу поки буду чекати її. Знімаючи рюкзака, я зачепився ним об дірку в гольфі і відразу згадав ранок, від чого щока знову противно защемила. Боюсь подумати, в що я там м'яке врізався, що аж ляпаса отримав. А потім в пам'яті виплили кадри ранішнього Артура, з його цією заразною посмішкою, і знову мої кутики губ викривилися в дивній посмішці. Двері аудиторії рипнули, і я, так само усміхаючись, підняв голову, щоб привітатись, але мене випередили.

– Не чекав? – Знову з такою ж привабливою посмішкою запитав Артур.

Я, спавши з лиця, сіпнувся трохи назад і повністю сперся об стіл. Чого-чого, а цього побачити тут я не очікував.

– Ти чого тут?

Арсєньєв вальяжно піднімався до мене, а потім, почувши моє запитання, зупинився і подивився прямо на мене.

– Я? – Награно перепитав Артур. – Я ж твій партнер.