Огидне відчуття недомовок, а ще огидніше, коли ці недомовки незаплановано вилазять всім своїм яскравим проявом назовні.

– А не могли ви притримати своїх голубих конячок на людях? – Свєта поставила чашку свіжозавареної кави переді мною, від чого мене аж перетрусило. – І чого мовчиш?

Я відсунув напій подалі від себе і повністю сконцентрувався на нашому кухонному столі – ніколи чомусь не помічав ні цікаве ажурне різьблення з боків стільниці, ні соковиту пляму карамельного кольору, що давно в'їлась в лаковану дерев'яну поверхню.

– Я, звичайно, не Ванга, – все продовжувала сестра, активно жестикулюючи руками, і водночас по черзі виставляла на стіл різні їстівні штуки, до яких, чесно кажучи, апетиту не було від слова зовсім, – але оця ваша, кхем, ситуація давно уже виднілась на горизонті райдужними кольорами, а рано чи пізно Паша і так мав би дізнатися.

– Краще б пізно, – пробубнив я кудись собі під ніс.

– А цей твій придурочний в білих штанцях що? – Свєтка призупинила свої різкі метання по кухні і нарешті з інтересом зупинилась на мені.

– Женька? А шо він? Нічого.

– Ти йому не казав?

– Боже збав.

– І він не здогадується?

– Хто? Він? Не сміши мої підкови. Та й ми не так вже і... – я мимоволі запнувся, – Розумієш, можливість вчорашнього дорівнювала майже нулю, як і виграш в лотереї, тільки, сука, як бачиш, в лотерею я не виграв.

– Ага, зразу джек-пот взяв.

Декілька хвилин стояла абсолютна тиша, лише мікрохвильовка ледь чутно потріскувала за інтенсивною роботою, і я час від часу видавав з себе протяжні звуки. Я сидів, беземоційно впершись поглядом в столові прибори, а Свєтка в мене. Як я і думав, вона не витримала більше трьох хвилин.

– Так, – вона різко підірвалась з місця, і в мене з ні звідки прилетів кухонний рушничок, – хватить цього піздостраждання.  Якщо ти думаєш, що я не знаю, що в тебе через двадцять хвилин семінар з органіки, то ти дуже глибоко помиляєшся, любчику. Так шо піднімай свою дупцю і шуруй звідси, і щоб до кінця дня тобою тут навіть і не пахло.

– Чого ти так не любиш свого брата? – максимально жалісно видавив я з себе.

– Бо я тебе обожнюю, – до рушничка зверху прилетіла карамелька червоного кольору.

***

Я не знав, як дивитись на Артура.

Дивитись, як завжди, – як на довбня, який постійно лізе своїм его у мій і без того тісний світ? Як на тотальний тригеред мого життя, що постійно викидає якісь злощасні фінти, які ж потім мені аукаються до болю; як на людину, через яку я був двічі в травмпункті, і через яку мене виключили з університету?
Чи дивитись на нього так, як я, і сам того не помічаючи, дивлюсь уже не перший день? Як на людину, через яку я втрачаю останні краплі раціональності, а повітря відмовляється надходити в мої легені або взагалі застрягає десь на пів дорозі, від чого робиться так невимовно тісно в грудях і не тільки; як на того, від кого у мене справжні шарики-заролики в голові та довгі безсонні ночі з телефоном в обіймах і з присмаком кави та цигарок; як на того, кому я ладен пробачити все і всіх на світі, аби він знову блиснув своєю нахабною посмішкою і утнув якусь абсолютно безглузду дурницю лише для мене; як на того, в чиїх очах я пагубно тону, як в розпеченому металевому котлавані, коли ми лише удвох один навпроти одного?

І як ви мені накажете дивитись?

Кинувши потріпаний життям рюкзак на підлогу,  я помістив свою п'яту точку прямо поверх нього і втомлено потер виски. На семінар все таки не встиг, і найближчі сорок хвилин мене чекало смиренне очікування під дверима аудиторії, оповите глибокою самотністю.

Я вщіпнув себе за щоку: і відколи це все почалось? Я задавав собі питання одне за одним і ловив себе на думці, що майже ні на одне з них я не можу відповісти. Здавалося, все, що відбувається навколо – це якийсь міраж, марення якоїсь хворої людини, я б сказав, людини при смерті з дуже підстреленою фантазією, а справжній я лежить зараз десь там, в пошарпаній кімнаті гуртожитку, і відходить від чергової гулянки.

Арсєньєв ввірвався вихором, торнадо в моє життя, переполошив і перевернув усе з ніг на голову, змінив усі мої хиткі стандарти і принципи, а я... а я просто не встояв під натиском його декілька тонної харизми і солодкувато-гіркого присмаку. Сам не помітив, а пропав.

– Блядська секс–машина, – я гучно видихнув і  прикрив очі долонями.

– Це ти про мене?

Мене раптово кинуло в жар від знайомого хриплого голосу над собою. Я розпахнув очі і зустрів задоволену ліниву посмішку прямо навпроти себе, тільки щось здавалося геть інакшим.

– З чого це ти взяв?

– Бо якщо ти це про когось іншого, то я зроблю так, що ця твоя машина потрапить на СТО, – Артур виразно глянув на мене зі всім своїм талантом передати бажаний посил, – на довго і нудно.

Нарешті я протер свої баньки, і мене осяяло - немає. Я почав бігати поглядом, оглядаючи Артура з ніг до голови, особливо затримуючись на верхній ділянці.

– Стоп. Кругом! – я відчеканив завчену на фізкультурі фразу, і Арсєньєв, на диво, слухняно виконав команду. 

І смішно, і так грішно, що знову смішно.

– Ти підстригся? 

– Який ти в мене уважний.

– З якого переляку? - знову оглянувши коротко підстрижене і помітно ретельно укладене біляве волосся, я знову впевнився, що нова, така незвична зачіска таки ні разу не псує його занадто ідеальний вигляд. 

– Одна персона сказала, що їй не подобаються мої патли, – він провів рукою по волоссю, пригладжуючи його збоку, при чому його обличчя залишалось максимально безпристрасним, – от я із запізненням, але таки виправив це. І що ця персона скаже зараз?

– Ти...

В свої роки я зустрівся з ситуацією, коли абсолютно не знаю, що сказати. Ну, не скажу ж я йому, що тоді я зі злості те все випалив, бо був несвідомо втрісканий мудень, а мої гормони не награлись ще в пубертатному періоді, і зараз мені почали мстити. 

Я глянув на нього з-під опущених вій, боляче закушуючи нижню губу, і всією своєю силою волі, яка в мене ще десь там трохи залишилась, намагався стримати себе і не зробити одній нахабно-прекрасній, і водночас пришелепкуватій особі черговий комплімент, який би підняв її і так не середньостатистичну самооцінку до несусвітніх величин.


– А ти чого взагалі тут? – нарешті видавив з себе я.

– Побачив через вікно одне безпритульне кошеня тут під дверима, дай, думаю, підберу, – Артур протягнув свою руку і великим пальцем пройшовся по моїй закушеній губі, – а воно, виявляється, кусається.

– Дивись, бо може бути скажене, – я перехопив його руку за зап'ястя і злегка відвів у сторону.

– Нічого, – Артур, присівши ближче до мене, нахилився, звівши наші обличчя майже впритул, – я знаю одні надійні та перевірені ліки.

Тільки-но моє тіло піддалось трохи вперед, як перед очима виплила картина вкрай збентеженого Паші, і все навколо стало різко неправильним по відношенню до нього.

– Паша шось казав? – я відхитнувся і оперся об стінку.

– Хм, – Артур піднявся, його обличчя пройнялося легким мандражем, і він, на цей раз ніби відволікаючи себе, провів рукою по волоссю, – окрім того, що я огидний і мерзота, а сказав він, звісно, не в такій манері, а ще декількох нагадувань напрямку, куди я можу йти з його дому так, щоб більше не чіпати, а точніше, не "розпідарасювати" його "дружбанів"– більше нічого.

– В цьому весь він.

– Як не як, а цей вилупень мій брат. Ніколи не думав, що він може аж так на це відреагувати.

– Не думав, що цей вилупень твій брат. А взагалі, – я піднявся і підійшов ближче до Артура, – швидш за все, тут діло конкретно в нас. Він прекрасно знав, як я тебе хронічно не переварював, а тут бам, і картина маслом – ми вже разом обжимаємось на людях.

Думка, що щось було сказано не те, все ж закралась до моєї голови, але я її тут же відкинув, все ж трохи винувато глянувши на Арсєньєва, і помітив, що він настільки явно випромінював своє крайнє здивування, ніби я йому тільки що кров'ю незайманої дівчини рівняння Шредингера на стіні наваяв.

– Ти мене не переварював?

Я аж приснув зі сміху.

– М'яко сказано, – я поставив руки в боки і почав згадувати, як же мене ковбасило два роки від однієї тільки згадки про цього кадра, – я тебе, чесно, ненавидів всіма фібрами душі.

Артур знову глянув на мене, як на восьме чудо світу.

– Ще трохи, і я би наново повірив в Бога, і на колінах поповз до патріарха денно й ночно читати анафеми в твій адрес.

– За що ти так жорстоко зі мною? – він піддався вперед і приобійняв мене в районі талії. Я навіть не намагався прийняти якісь міри проти цього розбещення, тільки осуджуючи глянув на спідлоба.

– А що ти надіявся отримати за всі свої старання вибісити мене?

– Ну, – він прижав мене до себе ще сильніше і, лукаво усміхнувшись, запустив свою прохолодну руки мені під худі, – приблизно те, що зараз.

Я глянув на годиник на телефоні і роззирнувся по сторонам на пустинні зали коридору:

– В даний момент часу і в даному місці ти можеш отримати тільки по їбалу, тому, в принципі, ти правий.

Артур з ледь помітною посмішкою відсторонився і легко чмокнув мене в лоб.

– Ніколи в тобі не сумнівався.

– Забув сказати, – я швидко залишив легкий поцілунок на його щоці у відповідь і стріпонув його таку до цього ідеально укладену зачіску, - ти прекрасний.

***

До дня народження Рацького залишалися лічені дні, і компасування мозку у його виконанні набирало обертів пропорційно з наближенням свята. 

– Зовсім озвірів. – Кіра під шумок ганчірочкою розвалилась на старому двоповерховому гуртожицькому ліжку, поки Женька був весь в телефонній розмові, – Ми сьогодні скупили всі світлодіодні стрічки в місті, а потім половину розвозили назад по місцях, бо, бачте, вони кольоровій гамі не відповідають.

За всі роки знайомства з цим гуцульським чудом ніколи не помічав в нього такої активності, а тут аж стільки, що навіть бузкова вимоталась. Я подумки на хвилину аж почав поважати його, а потім зрозумів, що з цим я таки перегнув.

– Ні, торт має бути півтора метра, а стриптизерша - метр сімдесят, ну не мені ж вас вчити.

Ми з бузьковою мовчки переглянулись.

– Веде себе як Хью Хефнер, а на ділі навіть до кролика з логотипу не дотягує, – дівчина незадоволено плямкнула язиком.

– Тільки йому про це не кажи.

– Що мені не казати? – Рацький саме завершив свою розмову і діловито подивився на нас.

– Хтось ще з знайомих буде? – я майже непомітно перевів тему розмови.

Іменинник помітно стушувався і почав міряти невеличку кімнатку кроками вдовж і впоперек, проходячи від письмового столу до холодильника і назад. Діло пахне горілим.

– Ну... – він витримав драматичну паузу, – якби...

– Ну?

– Ну...

– Ти або зараз скажеш, або я за Кіру разом з твоєю психікою не ручаюсь.

– Я довго думав, – Рацький нарешті зупинився на місці і присів на стільчик, попередньо приставивши його максимально близько до нас, – може, запросимо твого цього Пашу?  Він ж твій бро, то, може, я з ним таки і знайду спільну мову? Ну, туди-сюди, ти ж поняв?

Тільки цього до повного набору прекрасних співпадінь мені не вистачає.

– Знаєш, раніше я думав, шо і цей Арсєньєв такий кончений, яких ще пошукати треба, а виявився рівним таким кентом, то і з цим може...

– Жень, – передбачаючи весь хід подій і феєричну бійку на десерт, я нарешті його перебив, – ти хочеш в себе вдома споглядати легендарний махач?

Він секунду подумав, і я остаточно зрозумів, що думати йому шкідливо:

– А як щодо  твоєї сестри, вона прийде?

– Матір моя жіночка, ти хочеш в себе бійцівський клуб відкрити?

– Та чого ти так думаєш? – Женька, на диво, неочікувано підвищив голос, – Чого ти думаєш, ніби я зі всіма мають безпросвітно мудохатись? Чи ти мені шось недоговорюєш?

М'язи на моїх щелепах різко звело, і я вирішив поспішно ретируватись:

– Та запрошуй кого хочеш, твоє ж діло.

А він таки почав роздуплятись швидше, ніж через рік, що мене невимовно почало лякати – я не впізнавав свого друга, тому далі я вирішив просто замовкнути.

– Вони про мене за спиною балакають, так? – Рацький недовірливо зміряв мене поглядом.

– Хлопчики, – Кіра нарешті подала ознаки життя, – хтось хоче суші чи біфштекс з кров'ю?

– Суші.

– Суші.

– І півас.

– З вами таки приємно мати справу.

***

– Я надіюсь, – Женька смачно плямкаючи та ловлячи випадаючі крупинки  рису з роту, знову продовжив, – ти зробиш мені подарунок і через два дні розкажеш мені всі свої страсті.

– Та і розказувати немає що. – Я почухав потилицю, яка, власне, і не свербіла, і подумав про весь колосальний триндець, що твориться навколо мене, – Ага, так і є. Зовсім так і є.