Мене розбудила Еліс коли зайшла в номер. Вже було пізно, тому вирішив не їхати додому вночі. Краще почекати ранку.

Ми майже не говорили, навіть вечеряли мовчки. На душі було якось порожньо, не хотілось розмов. Здається не варто було це бачити, проте, значить так мало статись. Я вийшов покурити на балкон, подивитись на нічне місто, що відкривалось звідси у всій красі. Не хочеться звідси їхати так швидко, повертатись до пустого будинку. Дівчина підійшла до мене, закурила також.

- І давно ти куриш? - запитав я байдужим голосом піднявши брову.

- Ось вперше за останніх п’ять років. - відповіла та, випускаючи з рота клубки синього диму, ніби досвідчений курець.

- І навіщо ти куриш? Все ж добре здається.. - стривожився я. Хай там як, проте людина бере до рук цигарку не просто так, тим паче після довгої перерви.

- Здається... завал на роботі. Сьогодні зустрілась з босом. Розмова була не з приємних. Можливо взагалі звільнять..

- Це той тип у сірому костюмі?

Еліс мало не подавилась димом та глянула на мене великими від здивування очима. - Звідки ти...?

Я засміявся і розповів всю сьогоднішню історію, і те як накрутив себе. Дівчина перепросила, що не попередила. - Тобі немає чого хвилюватись. Якби у мене хтось був ̶ ти перший про це дізнався б.

Ми ще довго простояли на балконі, говорили та курили, навіть попри мороз на вулиці. Здається ніби гріло щось із середини, десь в районі серця.

- Значить ревнуєш мене? - порушила тишу Еліс, ляснувши мене по сідниці.

Я не чекавши такого схопив її руку і притис до стіни над головою, інша рука охопила талію. Наші очі ніби дивились у душі один одного і вуста наближались допоки не зіткнулись. Серце почало битись частіше, неначе ось вистрибне з грудей, по тілу пробіглись мурахи, повійки стулились і я відчув цей солодкий смак її губ. Декілька секунд цілковитої тиші й задоволення перервав телефон Еліс. Я відступив давши дорогу всередину. Вона дивилась на мене поглядом, який ніби промовляв: ми ще не закінчили..

Поцілунок на 24 поверсі з видом на Сан Франциско ̶ уявити собі такого не міг, коли ми познайомились. Можливо це та сама, призначена долею, дівчина. Все так не зрозуміло... може це для неї просто гра, або вона так поводиться через те що сталося того сніжного вечора.

Я ще трохи постояв на балконі милуючись видом і також пішов всередину. Еліс ще розмовляла з кимсь телефоном, цього разу розмова була спокійнішою. Тим часом я пішов робити вечірні процедури з ногою, думаю мені це вже не потрібно ̶ нога майже не болить. Проте лікар сказав приймати таблетки і наносити мазь на місце, де утворився такий собі синець з пів стегна. Надіюсь він зійде з часом...

На годиннику була о пів на першу ночі, ми сиділи у глибоких шкіряних кріслах, виконаних у тому ж стилі, що і вся будівля. Еліс розповідала про всяке різне: про свою роботу, як вони зараз намагаються зробити сюжет який дасть їм відрив на конкурсі “Журналіст року” чи щось такого плану. Була мова провести новий рік тут, а може і переїхати сюди згодом. Розказувала різні кумедні історії з життя, а я.. думками літав десь далеко звідти.

- Для чого я живу? Хто я у цьому житті? Що вона взагалі у мені побачила? А що буде після смерті? А що якщо я зроблю їй боляче? Що таке даркнет? Треба буде більше дізнатись про це, коли не буде чим зайнятись. А що буде якщо буди не буде? Де взяти багато грошей і нічого не робити? ... - думаю у багатьох час від часу бувають такі думки.

- Завтра зранку їдемо додому. - перебив я.

Еліс підняла брови і замовкла. Здається вона була не готова до такого повороту подій. Через декілька хвилин я вже залишився сам і вітальні, дивився через вікно на снігопад і думав як завтра буду добиратись додому. Відверто кажучи я не хотів звідси їхати, просто відчував, що має статись щось погане, якщо я залишусь тут ще на декілька днів.

На ранок була жахлива погода, я всю ніч майже не спав. Внутрішній голос не давав спокою. Та все ж, моє рішення було не змінити. Ми зібрали речі та ще до сходу сонця були готові виїжджати. Снігу наліпило добряче. Снігоочисні машини лише почали їздити вулицями міста і виконувати свою роботу. Цікаво що діється на трасі за містом. Мій додж завівся ніби щойно з автосалону. Все завдяки підземній опалюваній стоянці під готелем. Давши трохи часу двигуну попрацювати і прогрітись ми рушили в дорогу.

Асфальт ще не встигли почистити від снігу, тому розганятись швидше, ніж 45 миль я не ризикував. Внаслідок такої їзди паливо закінчувалось швидше, ніж хотілось би. Довелось заїхати за заправку на з’їзді з хайвею навіть не на пів дорозі додому. Машин майже не було, лише дві фури на стоянці для відпочинку і ще три машини також заправлялись паливом на сусідніх колонках. Скориставшись нагодою сходити в туалет я став свідком жахливої події ̶ вбивства.

Хтось зайшов до приміщення туалету поки я вгамовував поклик природи у своїй кабінці. Перший ступав непевними кроками, ніби намагався сховатись від когось. За декілька секунд увірвався інший чоловік. Його поведінка була дещо агресивною, судячи з гримання дверима і зловісним сопінням, яке я почув навіть у кабінці. Мій внутрішній голос наказував сидіти тихо і не висовуватись. Що ж, він виявився правим: між двома незнайомцями пролунав досить короткий діалог, а після почувся приглушений постріл, зброя походу обладнана глушником, хоча навряд чи хтось почув би це, відтак приміщення туалету знаходилось надворі у п’ятдесяти метрах від головної будівлі. Моє серце ніби спустилось у п’ятки. Тіло впало та дверцята моєї кабінки, дивом не виламавши їх. Поглянув униз і побачив як калюжа крові затікає попід двері до мене. Закривши рота рукою я затамував подих. Хотів закричати, проте розумів ̶ зроблю це, і складу компанію хлопцю з кулею в тілі.

Вони говорили щось про даркнет і якогось втраченого бога, чи щось в тому роді. Мені тоді важко було засвоїти будь-яку інформацію через стан шоку і незнання як вчинити в такій ситуації.

Вбивця покинув приміщення. Я зачекав ще декілька хвилин і вийшов з кабінки. Лише відчинивши двері побачив убитиго хлопця. Це був зовсім пацан, років сімнадцяти. Його довге, кудряве волосся вже почервоніло від калюжі крові ̶ куля влучила просто у голову. Біля тіла я знайшов карточку, скоріш за все видерту з блокнота і складену квадратиком декілька разів. Не знаю навіщо, але я не читаючи кинув її до внутрішньої кишені своєї куртки. Думка що вбивця стоїть за дверима та чекає на мене непокоїла, тому вилазити вирішив через вікно, що було майже біля самої стелі.

Підбігши до машини роззирнувся навколо. Не було жодної душі, Еліс досі спала як немовля на задньому сидінні. Поки біг, моя нога нагадувала про недавню травму ̶ зранку спросоння забув випити ліки. В додачу до шоку і страху тепер щей біль ніби ламав тіло. Але часу жаліти себе не було. Стрибнув за руль і помчав звідти як най далі. Навіть не знаю чи розказувати про це Еліс...