Є у мене одна не дуже приємна історія про це. Готові? Одже слухайте.

Я думаю ви бодай раз чули про даркнет. І не сумніваюсь що з почутого зробили висновок — це не дуже хороше місце. Це правда, краще повірте на слові , щоб не повторювати мого гіркого досвіду.

Якщо не чули, розповідаю: це така частина інтернету, в яку не так вже і легко попасти, а якщо вже вдалось влізти в цю темну павутину — пиняйте на себе! Я вас попередив.

Одні знаходяться там щоб затаритись травою або вогнепальною зброєю, деякі з простої цікавості, а інші... ну в принципі більша частина його відвідувачів явно не задумують нічого хорошого. Але я тут ,не для того, щоб говорити про цих психів. Я тут, щоб поговорити про те, що стоїть за цим. За більш загадкову і непоясниму частину інтернету. Ту частину інтернету, яку насправді ніхто не повинен бачити.

Недавно в інтернеті з’явилась інфографіка. Не знаю коли саме це сталося. "8 рівнів інтернету". Можливо ви її бачили. Як би це не було цікаво, це повна маячня. Мені дуже шкода, але фраза "Полімерне фальциголь-виділення" нічого не означає. А "Система Примара"? Напевне хтось являється фанатом гри "Warhammer". Ні, тут немає ніякої квантової механіки. Однак це не означає, що це місце легко знайти.

Я не збираюсь зараз розказувати, як туди проникнути. Ну і навряд чи ви зможете це зробити, навіть якщо в мене це вийшло. Я не розхвалюю себе. Мене звичайно попередили. Всі казали, що мені не сподобається те що я там побачу. Що я навіть нічого не зрозумію. Тепер я передаю це попередження вам. Не намагайся шукати нічого подібного!

Почалося все 16 грудня 2016 року. Прокинувшись зранку першим ділом я взяв до рук свій смартфон щоб перевірити соцмережі, впринципі як і завжди це роблю. Тут головне не залипнути, якщо не хочеш поспіхом збиратись і голодним іти на роботу. Гортаючи стрічку твітера наткнувся на публікацію від правління нашого штату, йшлося щось про штормове попередження — сильний снігопад і вітер. Будучи ще на половину у стані сну я не звернув уваги на це і прогорнув далі. Якби ж я знав, що трапиться далі...

Підвівся з ліжка, на годиннику була 7:34. Поклав кавоварку на плиту, а тим часом сходив до ванної на ранкові процедури. Коли повернувся кава була готова. Взяв свою улюблену філіжанку і вилив вміст кавоварки туди. 8:00, пролунав мій запасний будильник, його я на випадок, якщо першого буде не достатньо щоб витягти мене з сну.

Люблю зранку пити каву на балконі, можу собі таке дозволити бо живу у двох-поверховому особняку, і курити сигарету, це вже як обов’язковий ритуал для мене, як почистити зуби. Цього ранку було не інакше. Вийшов на балкон з філіжанкою кави та сигаретою, зручно вмостився на кріслі біля скляного столику, взяв до рук смартфон і час від часу милувався видом, як ви вже могли здогадатись це були ті самі гори, про які я казав раніше. Залипнув на відео в ютубі відчув що мене щось дуже жарить мою ногу. Попіл впав мені на штани пропаливши отвір завбільшки з 2 сантиметри, як би не було, але палець туди пролазить. В додачу до того, коли різко змахнув рукою щоб струсити попіл штовхнув стіл і кава вилялась мені просто на штани! День починається цікаво, - подумав я.

Швиденько перевдівши штани глянув на годинник, взяв сумку де був ноутбук і документи, натягнув пуховик і вийшов з дому, з тяжкою бідою замкнувши двері. Замок треба таки поміняти.

На вулиці була просто чудесна погода: політав сніжок, проте небо було досить сонячне і привітне, вітру не було тому навіть -11 градусів здавалось як +5. Підійшов до своєї машини і почав обмітати з неї сніг, що нападав за ніч. Якби знав що вона не заведеться — не робив би цього. Мені здається що моя прихильність до старих вітчизняних машин дорого мені обходиться: вже вкотре буду пішки іти на роботу, бо мій чарджер вирішив взяти вихідний. Та не біда, мені йти всього 20 хвилин, а прогулянки на свіжому повітрі корисні для здоров’я.

По дорозі помітив що місто майже пусте. В таку годину вже мало б бути повно народу. Це звичайно здалося мені дивним, але я продовжував іти до офісу. Тим часом погода почала мінятись: сніг, не можна сказати сипав, просто валив, ніби зверху хтось його розсипав як борошно, вітер пронизував аж до кісток. - Добре таки що я переодів штани, бо у тих білих джинсах я б замерз. Все що стається — все на краще., - сказав я про себе.

Ледь діставшись до будівлі в якій знаходився офіс, я увійшов і привітався з охоронцем. Знаєте що він мені сказав? “ Ти хіба не знаєш? Сьогодні не працюємо через штормове попередження.” От чорт забирай, цей пост у твітері... Якби ж я читав трохи уважніше...