Якщо я вже й вийшов з дому, щей на своїх двох, промерз і промок, то так зразу повертатись тим самим способом я не стану. Краще перечекаю бурю в якомусь кафе, заодно і зігріюсь. В 5 хвилинах від офісу розташована найкраща кав’ярня в місті, а то і у всьому окрузі. Вирушаю туди.

Погода мене ще більше почала напрягати: видимість буквально декілька метрів. Машини їздять дуже повільно, і то де-не-де, пішоходів взагалі не видно. Напевне це я один такий дурачок гуляти в таку погоду. Ба-більше не видно навіть будівель, я просто йду засніженим тротуаром, слухаю як під ногами рипить сніг і вітер задуває у мій капішон.

Сам в це не вірю, але я таки дошкандибав до кав’ярні. На моє щастя вона відчинена, і тут навіть є якісь люди. Що ж, це не може не радувати.

Я замовив собі те що завжди: велику склянку латте і дві булочки з корицею та малиновим джемом всередині. Чекаючи свого замовлення підійшов до столику в кутку біля вікна, звідти добре видно те що відбувається на вулиці і всю кав’ярню також,а ще тут батарея стоїть. Витяг з сумки ноут і увімкнув. Чесно кажучи, я думав йому прийде “квітка” після таких пригод, проте він не промок і навіть запустився. Тим часом бариста гукнув мені що кава з булочками готова.

Оплативши замовлення відніс все до попередньо зайнятого мною столика і вмостився поближче до батареї. Тільки я відкрив браузер на ноутбуці щоб переглянути новини та пошту — світло у приміщенні погасло, телевізор вимкнувся. “—Електрики не стало, напевне через шторм пошкодилась лінія...” - сказав бариста помітивши, які всі відвідувачі дивляться на нього не розуміючи що сталося. Я вимкнув ноут, щоб не розряджати батарею, бо хто-зна коли полагодять лінію. Люди в закладі почали зсувати столи на сідати при-купці, я ж своє місце біля батареї і за гроші не віддав би.

Минула година. Я вже відігрівся. Електрику так і не ввімкнули. Хтось з юрби із-за “спільного” столу вичитав в твітері, що знеструмлено більшу частину штату через погодні умови. І справді, такого снігопаду я ще в житті не бачив! Час від часу до кав’ярні заходив ще хтось, щоб відігрітись, випити гарячої кави і поспілкуватись з людьми. Та якось зайшов чоловік, який ніби не хотів привертати до себе увагу, проте зовнішній вигляд казав протилежне, таке чорне довге пальто мало б коштувало не маленьку суму. Замовивши дві великі чашки кави він сів за сусіднім столиком навпроти мене, який теж був біля батареї. Я намагався не звертати на нього уваги читаючи електронну книгу в себе на смартфоні.

Незнайомець сидів мовчки поглядаючи у вікно. Декілька разів я ловив його погляд на собі, це неабияк лякало: цей погляд ніби хотів зазирнути в душу, і чорні строгі очі кидали мене в легкий мандраж. Інтуїція підказує, що краще не переходити дорогу цій людині..

Ми сиділи мовчки, час від часу перекидаючись поглядами. Минуло десь пів години. До закладу увійшов ще один так само одягнений чоловік: чорне пальто, капелюх як у мафіозі, сонячні окуляри. Як я і здогадувався — цей чоловік відразу підійшов до сусіднього від мене столика і сів навпроти першого незнайомця. —Тепер він хоч не буде дивитись на мене, — подумав я.