Наш візит до батьків розтягнувся ще на один день. Все-таки ми не дуже часто з ними бачимось, я скучаю за ними. Та й Еліс тут подобається. На календарі вже 27 грудня. Брати з сім’ями вже поїхали по домівках. Скоро новий рік, напевне пора і нам їхати. Треба ще вирішити де будемо святкувати, і чи будемо взагалі. Спакувавши речі в машину, я вислухав від мами настанови берегти Еліс. Хоча навіть не впевнений, що наше спілкування буде тривалим після повернення додому, ствердно кивнув. Ми попрощались і рушили в дорогу. Я почувався набагато краще, тому знову сів за кермо.

Еліс ще вчора запропонувала мені поїхати зустріти новий рік до Сан Франциско.

̶ Я б хотіла зустріти новий рік там. Це місто в якому я виросла, а тепер не пам’ятаю коли була там останній раз.

Зваживши всі за і проти, вирушили туди, але не надовго. На новорічні свята я хочу бути вдома. Будинок батьків розташувався недалеко від міста, приблизно в двох годинах їзди. На годиннику була друга дня, під вечір, коли вже стемніє, будемо на місці. Переночуємо там і завтра ввечері додому. Самому захотілось погуляти вулицями цього міста.

Дорогою заїхали на заправку, за двадцять миль до міста. Машинка у нас пожирає бензин так само швидко як і кілометри. Заодно купили кави, я взяв ще хот дог, який в мене потім відібрала Еліс. Не розумію нащо казати, що не голодна, а потім забирати в мене їжу.

Я ще ніколи не бував у Сан Франциско. Часто бачив по телевізору та в інтернеті про це місто. Дуже хочу побачити золотоворітський міст, китайський квартал та побувати на Твін Піках (це такі величезні, хоч і не найвищі, пагорби, з який відкривається унікальний вид на місто). На картинці ці місця виглядають дуже гарно і приваблюють туристів. До речі заїжджати в місто ми будемо саме по цьому мосту.

Допивши каву ми поїхали далі. Десь за 15 хвилин на горизонті з’явився величезний червоний міст. Перше що кинулось до ока, це не великі розміри споруди, а кількість автомобілів що проїжджали по ньому. На дворі вже темніло, всієї краси цього місця побачити не вдалось, проте, думаю наживо це не менш красиво, ніж на екрані.

Перетнувши міст і через годину їзди з заторами, як це завжди буває у великих містах, ми добрались до готелю. Це був один з кращих готелів міста, я звичайно не хотів тут залишатись побачивши вартість перебування, проте Еліс наполягла. Сказавши що має тут непогану знижку показала якусь карточку, схожу на кредитку, дівчині на рецепшині. Та трохи ніби поблідла і почала щось клацати в комп’ютері. За хвилину до нас підійшов літній поважний чоловік у чорному смокінгу та сивою чуприною.

̶ Вітаю у нашому закладі. Ходімо за мною, я проведу до вашого номера.

Це справляє враження, просто показати якусь пластмаску і нас вже ведуть у номер, до того ж жодних розмов про гроші не було. Може це через її батьків? Залишилось щось, якісь заощадження чи просто статус в суспільстві. До речі готель розташований навпроти будинку в якому колись мешкала Еліс, ще з батьками, бувши дитиною. Ми піднялись на 24 поверх з 25 можливих. Звичайно ж це був величезний номер люкс з приголомшливим краєвидом через панорамні вікна. Мені здається я чогось не знаю про свою...подругу Еліс. Такий номер явно коштує не дешево, звідки такі гроші? Думаю це не моя справа, але це не аби як бентежить.

Оскільки вже було пізно, восьма вечора, ми вирішили нікуди не йти і провести час у номері дивлячись фільм і милуючись красою нічного міста. Вечерю нам доставили у номер, воно і не дивно, це не якийсь там економклас. Відверто кажучи, я не почувався голодним ̶ у мами наївся здавалось на тиждень наперед, та тільки відчувши запах картоплі з соковитими відбивними мій апетит прокинувся. Повечерявши ми попросили ще пляшку шапманського у номер, щоб трохи розслабитись. Тим часом поки офіціанта ще не було, я зробив перев’язку ноги, а Еліс мала телефонну розмову у ванній кімнаті. Судячи з почутого розмова була дуже важливою і не менш емоційною. Невже щось сталося? Сумніваюсь що вона щось розкаже мені про це, та й не думаю що мені треба це знати. Я закінчив процедури з ногою і підійшов до дверей ванної.

̶ У тебе там все добре? - поцікавився я, попередньо постукавши у двері.

У відповідь почув тишу. За декілька секунд дівчина вийшла з абсолютно спокійним виразом обличчя, ніби нічого і не сталося.

̶ Так, все добре, це по роботі. Не переймайся. - намагалась заспокоїти мене Еліс. Ніколи не міг подумати, що у журналістів-редакторів, як вона сама називала свою професію, така емоційно-напружена робота. Марно навіть розпитувати її про це ̶ все одно не розкаже.

Хтось постукав у двері. Напевне офіціант приніс замовлення. Я пішов відчинити двері, паралельно ще і ще роздивлявся наш номер. Здавалося б нічого особливого, проте стиль мінімалізму дуже добре поєднувався з готичним: білі стіни з викладеними каменем (звичайно ж це муляж, але тут і не треба справжнього каменю) кутами, панорамні вікна і водночас ліхтарики у вигляді свічників на стінах. Також був змурований камін, принаймні ми так думали. Замість топки ̶ величезна плазма. Підлога теж викладена плитами сірого кольору з візерунками, що створювали ілюзію дерев’яної підлоги.

У дверях стояв молодик, років не більше двадцяти, з відерцем льоду в якому була наша пляшка ікристого. Давши десятку чайових взяв відерце та зачинив двері. Вечір був просто чудовим, хоч і не вдалось її розговорити. Напевне я просто навіюю себе думаю що щось не так.

Було о пів на першу ночі. Розділивши на двох пляшку легкого алкоголю я лежав на ліжку поруч з Еліс і милувався видом. На фоні звучала спокійна музика, а на плазмі відтворювалось відео, ніби палають дрова у каміні. З вікна було видно все місто, навіть той самий міст, і протоки, береги яких він з'єднував. Унизу потік людей та машин здавалось не дуже зменшився у порівнянні з днем. Всюди горіло світло: у будівлях, вуличне освітлення кидало свої пучки світла на щойно посипаний сіллю асфальт, автомобільні фари блимали на кожній вулиці. В додачу до всього падав сніг, попередньо кружляючи на висоті перед тим як спуститись на землю і відразу розтанути. Мені не хотілось порушувати мовчанку, такі моменти не часто застанеш. Еліс щось дивилась на телефоні, я не хотів її відволікати своїми балачками. Я ж поринув у свої думки, і невдовзі заснув міцним сном.