Проїхавши через пів країни ми нарешті добрались до місця, де батьки мешкали вже понад десять років. За кермом всю дорогу був я, навіть попри травмовану ногу ̶ дорога не близька, а Еліс ще не першокласний водій. Ми долали кілометр за кілометром старою трасою і нарешті скористались з’їздом, який вів у ліс. Так, будинок батьків розташовувався у лісі: це була триповерхова будівля з панорамними вікнами, гаражем під будинком( це вважалось першим поверхом, там також був коридор і різні технічні кімнати) і дивовижним видом на ліс. Все це обшито деревиною, і скажу вам, на фоні лісу виглядає просто дивовижно! Дорога виставлена бруківкою, щоправда, вузенька ̶ дві машини вже не розминулись би. Хоча воно і не потрібно: мої батьки люблять тишу і не люблять гостей, натерпілись у минулому, коли ще жили у, не щасливому, районі Гетто. Важко згадувати навіть те що там коїлось. Кожного дня стрілянина, пограбування, діти ходили озброєні і розносили наркотики, чого там тільки не було. Сирени поліцейських автомобілів майже кожної ночі на нашій вулиці я не забуду ніколи. Нам дуже поталанило вибратись звідти, притому живими.

На горизонті вже були виднівся будинок поміж дерев. На маленькій стоянці були ще дві автівки ̶ мої брати уже теж тут. Всі в зборі, воно і не дивно: на дворі вже вечоріло. Час і нам іти.

Цікаво як рідня відреагує на це все. Вони не в курсі за травму і відповідно за Еліс теж. Звичайно я не розкажу їм як все було насправді, нехай думають що мене збив коли я переходив перед ним дорогу в ожеледицю, чи щось таке. Як то кажуть ̶ по ситуації розберемось. А щодо Еліс.... батьки вже давненько натякають мені, що пора б одружитись. Старші брати, Олівер і Кевін вже давно одружені і мають синів, моїх племінників: Арчі і Лео. Не знаю як поясню, що Еліс не більше ніж подруга. Гадаю, коли я поправлюсь наше спілкування дійде кінця.

Ми залишили доджа біля воріт гаража, заблокувавши татову автівку у ньому. Будинок був прикрашений гірляндами, на стіні висів іграшковий Санта який ніби то хотів вилізти на дах з величезною торбиною подарунків на спині. Атмосфера те що треба! В додачу до цього починав повівати сніжок.

Увійшовши всередину ми відчули запах страв, які мама вже почала накладати на стіл, напевне таки чекали нашого приїду щоб всім разом повечеряти. В коридорі нас зустрів тато. Бачили б ви його здивоване обличчя, явно не чекаючи побачити зі мною ще когось.

- Едмонд, що ж ти не попередив. Ми думали ти сам приїдеш, як завжди. - сказав тато з тим же здивованим обличчям і взяв наш верхній одяг, щоб віднести до гардероба.

Я лише скромно посміхнувся. Не знав як іще реагувати на це.

- То як звати мою майбутню невістку? Може познайомиш? - його очі загорілись цікавістю, чи то може врода Еліс так відблискувала в його очах.

- Алісія. Можна Еліс. - вирвалось з уст дівчини, і та простягнула руку вперед батькові. А я лише хотів сказати, що вона не невістка...

Тато провів нас до вітальні де вже розташувались решта родичів. Вони теж були, м'яко кажучи, здивовані, а мама ніби піднялась на крилах радості до нас в обійми. Поки ми трохи бесідували та відпочивали з дороги, мама з невістками (Еліс їй також допомагала) закінчили готувати вечерю.

Повечерявши, ми з Еліс вирішили пройтись до ставка недалеко від лісу. Перед відходом попередили батьків і вийшли з дому. Сніг вже перестав падати і небо було чисте та зоряне. На фоні злегла присипленого снігом, вечірнього лісу Еліс виглядала ще гарнішою. Поки ми відійшли, нам напевне добряче “перемивають кісточки”.

Дорогою на ставок я запитав, що це таке було?

̶ Ну якщо ти про те, що я репетирувала роль невістки, то нічого не знаю.. - сміючись відповіла дівчина.

Здається мені вона щось задумала, а я, навіть не впевнений що проти цього. Думаю треба дати їй настанови, щоб не проговорилась за той випадок.. До ставка іти десь десять хвилин. Ми взяли з собою крихітку Джессі, собаку батьків, яка нівроку так підросла відколи я бачив її востаннє.

Наша прогулянка була чудовою, якщо не брати до уваги те, що ми кидали одне одного в сніг і повернулись додому мокрі як миші. Нам виділили кімнату на верхньому поверсі з майже панорамними стінами і видом на галявину в лісі. До речі звідси видно ставок і дорогу якою ми йшли, краса неймовірна.