Минуло вже три години, а вони досі там. Я не слідкував за ними увесь час, алкоголь раптово почав виходити з мене так само як і потрапив, тому не знаю чи справді вони були в машині, чи може давно пішли, або оточили мій будинок. Не дуже хотілось про це думати ̶ голова боліла страшенно, так ніби на голову поклали 20 літровий баняк і добряче від гамселили молотками. Хотілось спати, як це зазвичай буває після перепою. Але сьогодні я точно не засну.

Приблизно о першій годині ночі я отримав меседж від прихованого номера. - Почалося... ̶ подумав я, навіть не переглянувши вміст.

"Вийди з дому. Не користуйся вхідними дверима, вони все ще там. Приходь в цілодобову кафешку в 5 хвилинах від дому. Не смій їхати машиною! Поквапся, вони скоро прийдуть. Переконайся що за тобою не слідкують. Залиш світло ввімкненим."

Прочитавши це, я завмер, серце на мить зжалось і перестало битись. - Вони йдуть сюди? Навіщо? Хто, бляха мені пише? Я не знаю як би ви вчинили в цій ситуації, але я зауважив попередження. В цей момент я вже був параноїком.

Втомлений і трохи п'яний, я одягнув куртку і виліз через вікно, яке виглядало на задній двір. Також я взяв рюкзак з другим ноутбуком, не знаю навіщо, але я відчував що мені це необхідно. Я почекав секунду, а потім переліз через власний паркан. Переконавшись, що мене ніхто не помітив я попрямував до кафе. Приблизно через 20 хвилин п’яної ходьби я нарешті дістався туди. Можна було б і прийти раніше, але я ледь не пірнав в кущі кожного разу коли повз проїжджала якась машина. Окинув поглядом відвідувачів:

- стіл з п'яними студентами, декілька далекобійників і чувак в худі і з ноутом, а також був ще один дивний чоловік, схожий на безхатька — одяг був добряче порваним , у деяких місцях як решето, зачіска нагадувала гніздо дуже неохайної пташки, можливо навіть не одної, і нерівномірна щетина додавала вигляду «брутального козлика». Останні обидва сиділи у найвіддаленішому куті кафе, але за різними столами по різні сторони кімнати. Чувак в худі набирав щось на ноутбуці. На вигляд він не був загрозливим і був досить худим (навіть дрищавим). Я чомусь подумав що мені потрібен саме він, проте тільки я почав наближатись почулось як хтось із того кінця кімнати дуже «смачно» шмаркнув. Вся кафешка поглянула у нашу сторону, але думаю всі одноголосно подумали на безхатька. Я ж не хотів було привертати зайвої уваги і сів 2 столи перед ними. Коли насмішкуваті погляди у нашу сторону закінчились я вирішив підійти до потрібної мені людини. Тільки я поворухнувся і знову цей чувак писклявим прокуреним голосом покликав офіціанта.. От бляха! — ледь не вголос подумав я. Мені зараз взагалі не прикольно знаходитись тут і чекати поки ти наїжся. Фіг з тією їжею, я не міг більше чекати поки на мене полює невідомо хто. Може це мафія, маніяки чи просто психи? Або все разом? Все, зараз офіціант принесе його замовлення і піду куди мені треба. Сумніваюсь, що він зможе якось перешкодити, тим паче коли перед ним буде їжа.

Почекав ще декілька хвилин поки офіціант задовільнить бажання бородатого клієнта. За цей раз він ще декілька разів видавав дивні звуки, схожі на кашель або хевкання скаженої лисиці. Здається він робить це спеціально, щоб я не витримав і пішов з цього Богом забутого місця. Але ні, не дочекається!

Підійшов до столика хлопця в худі і сів. Він підняв на мене втомлені і червоні, напевне від монітора очі. Обличчя було запухле і також із невеликою, нерівномірною борідкою як у того дивака за сусіднім столиком.

- Чого тобі? – похмуро мовив незнайомець.

- Це ж ти написав мені? - мій голос тремтів як у не впевненого у собі підлітка, я сам це чув, але зробити нічого не міг. Виникла коротка пауза. На секунду я запанікував, руки почали тремтіти ніби тисячі мурах пробігли по них. - А що якщо це не він? А що якщо той чувак у лахмітті той хто мені потрібен? Тому він і привертав увагу різними способами. Але тільки почав я себе заганяти і думати як злиняти звідти незнайомець заговорив.

- Це я відправив тобі повідомлення, ти вгадав. - з легкою посмішкою сказав той. - Вони стежили за тобою, поки ти біг сюди? Він говорив ледь не шепотом, і мені довелось нахилятись ближче, щоб чути його.

Я заперечливо хитав головою. Він кивнув. Чомусь мене це заспокоїло, але потім розсміявся ніби я сказав щось смішне:

-Чувак, ти облажався по повній! — вираз обличчя нагадував психів з фільмів жахів і я остаточно розгубився від не усвідомлення в яку халепу я вляпався.

-Ну, з цим важко не погодитись. – подумав я, ховаючи погляд від його очей. В такі моменти мені хочеться пропасти, провалитись під землю, але цього разу розумів, що скоро можу буквально опинитись там.

-А що ти взагалі робив? Що шукав? Навіщо ти вліз туди?

-Нічого, клянусь. Я просто сидів там заради задоволення, не маючи конкретної мети.

Він дивився на мене з здивуванням і недовірою.

-Ех, ну це ж до біса нерозумно! Було б звичайно круто, коли б ти був якимсь шпигуном чи щось таке. - Він знову усміхнувся.

-Послухай, хто ти такий? Як ти дізнався що вони на мене полюють? До речі, хто вони такі? - Я засипав його питаннями.

- Годі, заспокойся. Я не скажу хто вони такі, бо і сам цього не знаю. Але я впевнений що в них нема добрих намірів.

-Круто - подумав я - А звідки ти знаєш про них?

Він зробив паузу: -Вони прийшли за мною. Коли я теж зміг отримати доступ у темну сторону інтернету. Я знайшов там деяку секретну інформацію, яка стосується космосу і почав читати. Через годину мені вибили двері. Це було декілька місяців тому, потім почали стежити, і в кінці кінців я вирішив втекти з міста.

Я був повністю розгубленим. Отже я не один хто це бачив... цей тип явно щось не договорює.. Поки я завис у своїх думках сусід по столику продовжував розповідь, яку я вже не слухав. І він це помітив.

Вони намагались мене вбити чувак! — з підвищеною інтонацію гаркнув той. — Ти мене навіть не слухаєш... — Після цих слів я далі поринув у свої думки. Не знаю, може це наслідки пияцтва, може панічна атака, через стрес наприклад? Тим часом ситуація у приміщенні загострювалась і обіцяла втягнути і нас — студенти почали штовхатись. Очевидно бійки не уникнути.

З полону думок мене висмикнув той самий дивак за столиком збоку. Доївши він потрощив весь посуд об бірюзову керамічну плитку на підлозі. З цього моменту почався повний хаос в закладі. Треба було звалювати. Працівники напевне вже викликають копів. Ми шмигнули не помічено поки всі були зайняті набиттям пик одне одному. Здавалось не помічено...