Прокинувшись зранку о одинадцятій годині, побачив що Еліс нема біля мене. - Напевне у ванній. - подумав я, заспокоюючи себе. Піднявшись з ліжка сходив зробити ранкові процедури, включно з перев’язкою, викурив сигарету на балконі та пішов снідати. На столі лежав мій телефон, я вже забув коли востаннє заходив у соцмережі у зв’язку з останніми подіями. На екрані була СМС від Еліс:
“Маю владнати тут деякі справи, скоро буду. Не скучай :-3 “
- Що ж, справи так справи. - подумав я, і заходився смакувати свій сніданок. Кава та омлет з беконом зайшли на ура. Після сніданку я знову приліг гортаючи стрічку Твітера та Інстаграму. Минуло дві години, я вже знудився у номері, а Еліс досі не повернулась. Спробував подзвонити ̶ скидає. Значить зайнята. - Піду тоді сам прогуляюсь, треба було звечора попереджати про свої плани. - обурено мимрив собі під ніс я і одягав свого пуховика.
Вийшовши з номера, закрив на замок двері і попрямував до ліфта високим коридором з червоними, із різними візерунками та картинами, стінами та зеленими коврами на підлозі. На першому поверсі мене зустрів той самий сивий швейцар, що вчора проводив до номера.
- Доброго ранку, сер. Уже йдете? - поцікавився той, ввічливо посміхаючись, як це і належить персоналу готелю.
Я скромно посміхнувся йому у відповідь: - Хочу прогулятись містом, скоро повернусь.
- Міс Алісія, зранку, просила передати вам цей конверт. - сказав чоловік і простягнув мені конверт.
Я подякував та побажав гарного дня. Цікавість аж розпирала мене, тому я відкрив конверта навіть не пройшовши і десяти кроків. Там лежала пластикова карточка, подібна до тієї що Еліс вчора показувала дівчині при оренді номера. Тільки ця була повністю чорною, без жодних надписів, лише магнітна смужка як на кредитці. Також у конверті була записка:
“З цією картою ти зможеш пересуватись містом безплатно, навіть на таксі, і заходити у різні місця де не пропускають простих людей. Лише прошу, не нароби дурниць, обмежся музеями та іншими туристичними місцями.”
Моєму здивуванню не було меж. Що це за чудо-карта така? Я негайно вирішив випробувати як воно працює зупинивши таксі і рушив до Китайського кварталу. Культура сходу завжди видалась мені цікавою, проте подолати пів планети задля того що б погуляти там фінансовий стан не дозволяв.
Дорогою я розглядав все навколо крізь прозорі вікна автівки. Досить таки цікаво виглядають трамвайні доріжки посередині дороги. І ці різкі спуски і підйоми вулицями міста: виглядає захопливо, а на ділі мій сніданок ледь не став ділити заднє сидіння поруч зі мною. Навіть попри такі круті дороги це не заважає тисячам автомобілів пересуватись містом без жодних проблем, ну хіба власники дуже низеньких авто мають трохи незручностей постійно об’їжджати ці вулиці, щоб не подерти днище.
Діставшись місця призначення я просто показав таксисту карточку, він кинув на мене здивований погляд і ніби трохи перелякано кивнув. Тільки-но я покинув машину, як та зірвалась з місця ніби куля.
- Велике місто, всі кудись спішать, - заспокоїв себе я, - проте трохи дивна у нього реакція на цю штуку...
Розглянувшись на увсібіч я ніби потрапив в інше місто, а то й країну. Все було по іншому: будівлі, автівки, вивіски на магазинах та рекламні щити. Переважали люди східної раси, в принципі воно і не дивно у Китайському кварталі. Дуже цікаво виглядають червоні кульки висячі на шнурках з’єднуючи протилежні сторони вулиць, цікаво що вони означають? Чи може це просто прикраса?
Я не переставав дивуватись красі архітектури заходячи на нову вулицю знову і знову. Чомусь вабить мене архітектура Далекого Сходу. Зайшов у сувенірну крамницю придбати якийсь сувенір. До душі мені припав годинник, обід у якого у формі червоного дракона що звивається по колу, а голова заходить всередину. З неї, точніше з рота, дві стрілки у формі роздвоєного язика. Пристрій не справляє “вау ефекту”, проте за сувенір годиться. Трохи роздумуючи і видивляючись ще декілька милих оку сувенірів я визирнув у вікно. Те що я там побачив мене шокувало..
Там була Еліс з хлопцем у сонячних окулярах та розкішному костюмі. Мені не хотілось вірити своїм очам. Потрібно було переконатись. Вирішив подзвонити їй, навіть якщо зніме слухавку скажу що хвилююсь. Гудок пішов, спостерігаємо. Дівчина з вулиці потягнулась рукою до кишені.
- Абонент зайнятий або відхилив ваш виклик. Пі-пі-пі.. - почулося з динаміку мого айфона.
Як мені не хотілось в це вірити, це все-таки була вона. Навіть не буду розглядати варіант, що це просто збіг ̶ її неможливо з кимсь переплутати. Здається вона не та, ким хоче видаватись, або принаймні не договорює чогось. Ви скажете, може це старий друг? Може і так, проте з друзями попід руку не ходять.
- Та взагалі, яке мені діло? Хай робить що хоче. Чомусь я так і думав, що все цим і закінчиться... - розчаровано думав я. Купив таки годинника з драконом і пішов геть звідти.
Таксі доставило мене до парадних дверей готелю, де стояв сивий швейцар привітно посміхаючись, ніби заохочував туристів до готелю. Привітавшись я попрямував всередину. Він хотів розпочати діалог, проте зрозумів що я не в дусі.
У номері було тихо, лише потріскували дрова у цифровому каміні. Еліс ще не повернулась, воно і не дивно. У неї там цікавіші справи... Я влігся на ліжко й почав гортати соціальні мережі допоки не заснув.