Штори гнівно сколихнулись, пропускаючи холодні пасма повітря усередину. Шибки пронизливо скрипіли від великих дощових крапель, що відбивали глухий втомлений ритм. Чорно-білий клубочок шерсті розлючено дряпав подушку, мовби силоміць витягуючи з важкого осіннього сну. Поруч, на ліжку, зворушилась ще одна постать, , закутана у двійко простирадл, розхристана й певно до біса невиспана.

-Ну-ну, Сонце, що трапилось?- не розплющуючи очей, протягнула дівчина на чергове пронизливе нявчання. Невдоволено позіхнувши, вона вистромила голову, обрамлену рудуватим з поодинокими зеленими прядками гніздом, зі свого м’якого кубельця , невдало, спробувавши, намацати руками джерело настирних звуків. Кішка шарпнула лапою простирадло й зістрибнула на килим, чіпляючи кігтями грубий багряний ворс. Коли шкряботіння відлунням рознеслося за межами коридору, дівчина підскочила, мружачись від різкого болю у потилиці. Ледь перебираючи кволими після сну ногами, вона рушила за кішкою.

Коридор зустрів похмурим шумом холодильника й навстіж відкритими дверима, у отворі яких з секунду тому промайнула пухнаста китичка чорнявого хвоста.

-Сонце, повернись,- пробурмотіла, душачи в собі бажання позіхнути, дівчина й вискочила з квартири, а потім й зовсім з під’їзду, опиняючись серед тиші нічної вулиці. Чомусь дощу, який щойно безперестанно бив у вікна, не було, лишень сиві пасма туману огортали дерева і м’яко просочувались у легені. Крізь них на диво ясно проглядалась тінь, яка стояла посеред гаркочучої зграї чорних воронів, які шурхотіли своїми величезними смолянистими крилами.

Тінь являла собою невисоку, худорляву постать, яка мовби з німим викликом розправила плечі, спрямувавши погляд угору, готова до будь-чого, що мало от-от з’явитись на обрії. Волосся, що рівним білим плетивом лежало на плечах, сколихнулось, і тінь розвернулась, стискаючи у руках кішку, що власне тримала у зубах чорні пір’їни.

-Скоро почнеться, я гадаю,- вона притулила Сонце до грудей й висмикнула декілька пір’їн, схиляючи голову набік.

-Скоро…

«Тінь» всміхнулась, натягнуто, змушуючи шкіру вкритись крижаними дрижаками. Бруднувате листя стрімко здійнялось у повітря, кидаючись в обличчя, прилипаючи до шкіри великими неохайними шматками. Дівчина відчула, що починає задихатись у спробах вихопити хоча б крихітну дозу повітря. Оскаженіле листя лізло у очі, затуляючи огляд й чіпляючи гострими сухими кінчиками щоки . Останнє зображення, що чіткою картинкою осідало у свідомості, були ворони, які вознеслись , пронизливо каркаючи й збиваючи один одного крилами.

-Дана!- ще раз легенько струснувши, вигукнув хлопець, що схилився над нею, полегшено зітхаючи.

Дівчина вдихнула, намагаючись захопити якомога більше повітря, заповнюючи ним легені по вінця. Сонце скочила поруч, вигинаючи спину й вимогливо перебираючи передніми лапами.

-Припини мене трусити!...Дакота!

-Снідати будеш, страшко?- хлопець у примирливо підняв руки догори й відсунувся на самий край ліжка. Судячи з кислого виразу обличчя у відповідь, це не сильно зарадило.

-То-о-о-о. Ти розбудив мене о пів на шосту, лише для цього?-проскиглила Дана, пихнувши Дакоту у плече.

-Так,- хлопець всміхнувся краєчками губ, проводячи кінчиками пальців шерсткою Сонця, від чого вона знервовано зашипіла, смикнувши хвостом донизу.

-Якщо я таки тебе зацікавив, там яєчня.

Дакота відсмикнув простирадло й, вдавано ображено зиркнувши на кішку, вийшов з кімнати. Задоволено потягнувшись від чого  тілом пустився приємний колючий струм, Дана вже було повернулась на інший бік, щоб доспати, як кішка вкотре пронизливо занявчала над її вухом.

-Та ви всі знущаєтесь?!

Дівчина крутнулась, спустивши ноги з ліжка й сонно мружачись попрямувала за братом.