На декілька хвилин кухню заполонила тиша, що відбивалась  від блакитних кахельних стін. Кішка задоволена замурчала, розтягуючись на ламінаті й притуливши до голови коротенькі вушка. Вона задоволено крутнулась й підскочила, прослизаючи до коридору й залишаючи після себе купу шерсті.

-Очманіла тварина,- буркнув Дакота й ліниво стулив повіки.

-Сама прибере за нею.

Він вже було потягнув до рота хліб, як у двері настирно постукали.

-Я зайнята, іди відчини!-пролунало приглушене з сусідньої кімнати і Дакоті нічого не лишалось, як, сердито чортихнувшись, зустріти гостя самостійно. Біля дверей на нього чекала Сонце, задоволено смикаючи хвостом і щурячись на двері. За ними з ноги на ногу зніяковіло переминався заспаний хлопець. Він скуйовдив мокре тьмяно-чорне волосся й привітливо кивнув.

-Я її щойно попередив, тому…ну..-брови Марка стрімко поповзли догори, тому Дакота продовжив:

-Може бути трішки зліша, ніж зазвичай.

-Трішки-це наскільки?-голос Марка був дивним, як в цілому і він сам, ніби кожне слово водночас і вимовлялось і проковтувалось. Хлопець знервовано смикнув пасок портфеля, побачивши як забігали очі Дакоти за чорною прямокутною оправою окуляр.

-Між голодною гієною і вашим математиком.

-Це все… пояснює. Гаразд, я тоді напевно зайду, якщо можна. Тут холодно.

-Так, так. Чай-чорний, зелений. М’ята?-Дакота відступив, зачиняючи двері за хлопцем.

-А є чебрець?-Марк нахилився, щоб розв’язати шнурки, випустивши з свого виду Сонце, яка на нього розлючено шипіла.

-Є м’ята з чебрецем.

-О, круто, я б з задоволенням випив чашеч…

-Я вже все,- Дана з’явилась у коридорі, натягуючи на голову чорний светр з кумедними сніговиками і барвистими гірляндами.

-Якщо я вже на це погоджуюсь, то ми виходимо зараз, я хочу заскочити в ту кав’ярню. Ей, що ви з нею зробили?

Дівчина нахилилась до кішки, проводячи рукою по спинці. Сонце розкотисто замурчала й вигнулась.

-І чого вона її так любить?-пробурмотів Дакота радше до себе, а ніж до Марка, на якого весь цей час дивився. Лампа востаннє ліниво глипнула , вимикаючись і занурюючи приміщення у напівсвітанкову темряву. Дощ же з новою силою навалився на крихкі шибкі, від чого відлуння досягало й дальнього куточку коридору.

-О, у нас позапланові відключення, чи те сама лампочка, яку я просила замінити ще з тиждень тому?

-Думаю, саме та, заміну якій сама згодилась купити ТИ,- акцентуючи на останньому слові, відпарував Дакота.

-Ти тоді ще так безтурботно кивнула головою і навіть обіцяла не забути.

Дана вже збиралась втиснути й своє кілке словечко, як її обірвав Марк, що, трусячи телефоном, направляв спалах то на неї то на розваженого цим дійством Дакоту.

Врешті не минуло й декількох хвилин як двері з пронизливим скрипом зачинились.

-Ти не уявляєш, який сон мені наснився,- протягнула Дана, намагаючись перекричати дощ і тулячись під одною на двох парасолькою.

-Боюсь, що ні,- Марк скоцюрбився, намагаючись водночас не відставати. Він різко спохопився , ледь не послизаючись на брудному місиві з багнюки та чорного воронячого пір’я.

-Ей, ти чого, давай ноги в руки і пішов. Кав’ярня, ти пам’ятаєш? Так про що я…

***