Час тягнувся неймовірно повільно й стояти на ногах ставало все важче, тож Дана й собі почала намотувати кола. Школа, здавалось перестала гудіти, проте аварійний вихід вже був перекритий якимись кривуватими шматками бетону. Все це виглядало доволі картонно й відчуття теж були… своєрідні. Ніби повітря вкрите памороззю, застигло і все навколо затремтіло. Це було схоже на бажання щось знайти, яке відриваючись від свого хазяїна зависало над землею, розтягуючись тоненькою сіткою навколо.

-Чому так довго, чорт забирай?!- Дана скочила до воріт, які поволі і з розлюченим скрипом відчинились. Вона вирячилась на Дакоту, який стояв, тримаючи у руках куртку, і  зиркав на Кая. Що він, що Дана промокли до нитки й дрібно-дрібно тремтіли, чи то від холоду, чи то від хвилювання, яке за весь цей час значно посилилось. Дакота протягнув дівчині куртку й поплескав її по плечу.

-Наступного разу, заради усього святого, будь разом з усіма. А зараз бери Марка й шуруйте додому.

-Ви були останні. Якісь балки зламались й старий корпус почав обвалюватись,- пробурмотів Марк, відводячи Дану подалі.

-Давай, може ми ще встигнемо на наш автобус.

-Так. У тебе є що поїсти? В мене всі гроші у рюкзаку,- Безрерум востаннє озирнулась на брата, який вже про щось запекло сперечався з Каєм і Машою.

-Ти зараз серйозно?-скептично вигнувши брови, видушив Марк.

-Цілком.

-Є ще трохи печива,-хлопець дістав з кишені залишки ранкового перекусу, протягуючи Дані.

-О.

-Ідіот, я просив наглянути за нею! А ти що тут влаштував?! Спочатку провокуєш, потім це!- розлючено випалив Дакота, коли друзі зникли за поворотом.

-Послу…

-НІ, це ТИ послухай! Це що взагалі було?!-хлопець струснув Кая за комір і його лице затуманилось. За секунду перед ними вже стояв худорлявий, сіроокий хлопець з глузливми вишкіром на лиці.

-С’ян, це було справді небезпечно,- встряла Маша.

-Хто казав, що це був я? Ви мене вже втомилии,- хлопець продовжував холодно посміхатись.

-Це були Вони. Котруми приходили сюди. Я відчув їх, вони шукали її.

-Що?- Безрерум відпустив С’яна і сконфужено втупився у його лице.

-Я не знаю навіщо, я не знаю скільки, тільки знаю, що вони були тут і шукали її. Але чомусь не знайшли….-С’ян театрально розвів руками.

-Навіть не знаю як так вийшло. Збіг обставин гадаю. І все ж це ненадовго.

***

-Ох.

Дана залетіла у квартиру й, навіть не знімаючи взуття, прослизнула у вітальню.

-Сонце, йди до мене,- Безрерум витягнулась й скинула на підлогу мокру куртку.

На дивані сиділа біловолоса дівчина, погладжуючи задоволено муркочучу кішку. Дана бачила її вже втретє, сорочка з широкими білими рукавами, довга блакитна спідниця й пронизливі зелені очі.

-Зараз, ЛЯГАЙ!- вигукнула вона, збиваючи спантеличену Безрерум з ніг.

А далі лише вибух і темрява….