Двері знехотя відчинились під натиском трьох десятків гамірливих підлітків. У класі було неймовірно спекотно й через задуху важко було тверезо думати. Парти, що стояли з’єднані у п’ять рядів по чотири в кожному, в цілому не викликали сильної довіри. Дана обережно просунулась до свого місця, перевертаючи стільця і випадково чіпляючи скляний стенд з книжками та якимись робочими зошитами. Він видав гучний пронизливий дзень і здалось саме у цю мить усі погляди, навіть бісових портретів на стінах, були прикуті до дівчини.

-Красовський, ти знову притягнув сюди своє страхопудало?! Гадаю Безрерум добре сидиться з нянькою вдома, ой...я й забув, що то твій братик. Буває, так?

 Хлопчачий голос змовк, вступаючись місцем тиші, що осіла на самому кінчику язика, мовби чекаючи чогось грандіозного, і лише дощ усупереч їй насмілювався помірно тарабанити за вікном. Класом прокотився обурений шепіт, хоч вголос, по-справжньому вголос, ніхто так і не зміг вимовити й слова. Дана вдихнула, поволі опускаючи рюкзак на стілець й протискаючись між однокласниками. Вона спокійно, чи то пак вдавано спокійно розвела руками, окидаючи зневажливим поглядом постать навпроти.

-Навіть не думайте!Кай, просто відійди і ти теж,- Марк різко вийшов з заціпеніння, хапаючи дівчину за край світера і з німим благанням дивлячись їй у вічі. Дана м’яко всміхнулась і заспокійливо поплескала його по плечу, обертаючись. Хлопця навпроти бридливо пересмикнуло, а його очі загрозливо звузились.

-Все гаразд. Все добре. Бачиш?

Марк трохи послабив хватку, усе ще стривожено зиркаючи на них обох. Безрерум ступила крок назустріч Каю й вдавано ображено надула губи. В очах, карих, майже чорних, щось зблиснуло, мовби байдужість на секунду змінила яскрава, палюча жвавість. Дівчина ще трохи наблизилась і… з усієї сили вгатила у живіт, а потім не менш сильно зацідила в обличчя. Хлопець зовсім не пручався, мовби лише цього і очікував. І за іронією Долі, зовсім не схожою на цілковиту випадковість, саме у цей момент, двері відчинились, впускаючи досередини високу, середньої статури дівчину, з зібраними у хвоста короткими каштановими кучерями. Вона розгладила край чорної класичної сукні , роззирнувшись, спинила погляд на Дані та Каю, якого перша досі тримала за лацкани сорочки. Дівчина втомлено видихнула, підперши лице долонею, за її виразом обличчя можна було зрозуміти, що це явно не вперше і далеко не востанє.

-Безрерум проведи, будь ласка, Кая до медпунтку. Він заллє всю підлогу кров'ю.. О, і якщо він повернеться ще більше побитий ніж до цього, я змушена буду подзвонити Дакоті.

-Але Маааш…-Дана скривилась й розлючено тупнула ногою. Десь за її спиною хтось зважено й з прямовистим натяком кахикнув.

-Я все сказала.

Безрерум пирхнула й смикнула Кая, тягнучи до виходу. Варто було дверям зачинитись, як дівчина вписала йому запотиличник, а потім ще один і ще...

-Задоволена? А тепер ходімо.

Вони петляли шкільними коридорами, в цілковитій тиші, звертаючи, то ліворуч, то праворуч, невеликий вибір. Біля дверей медпункту, який здавалось навмисно засунули у саму дупу світу, висів план евакуації і, здається, декілька правил профілактики захворювань. Кай стримано постукав, смикаючи за ручку й дратівливо відтягуючи комірець сорочки. Всередині нікого не було, тож він просто всівся на найближче з невеличких, низьких і доволі старих крісел, задираючи голову догори. Трохи постоявши, Дана різко відчула, як щось перекрило хід повітрю й з легенів почав вириватись хрипкий безперервний кашель, який гостро різав горлянку.

-Цього ще нам не вистачало…

-Зам…ов…кни….

Дівчина кашляла й кашляла, ледь не синіючи від нестачі повітря, проте продовжуючи застережливо тримати руку, забороняючи наближатись. Так само різко як і з’явилось, все різко зупинилось. Безрерум вирівнялась, потираючи горло й глибоко видихаючи. Дівчина підвела погляд й провела по стіні, біля одного з плакатів.

-Тут, була ця тріщина? Хіба була…- вона сконфужено постукала пальцями й різко відсахнулась, коли шпарина розширилась з притаманим гучним хрусь… Одразу ж за ним пролунало три евакуаційні дзвінки, що навіть Кая змусили злякано підскочити. Зі стелі впало декілька шматків штукатурки й старої облущеної фарби.

-Чорт, ем…зберігаєм спокій?...