Дана повільно й з острахом розплющила очі, подумки зупиняючи життя, що власне продовжувало проноситись перед її очима. Крізь димку досі затуманеної свідомості вона побачила обтесану, білу, з домішками тьмяно-сірого, стіну.

-Це вже не смішно,-пробурмотіла вона у спробах підвестись. Тіло нещадно ломило від найменшого руху, неначе до цього ним пройшлось стадо диких першокласників. До вух долинуло невиразне мугикання, супроводжуване гулким неритмічним постукуванням, і… Здається, цокання годинника, настільки тихе, що його майже неможливо було розчути.

-Ти,-як можна злісніше та загрозливіше видушила Дана, завбачивши скоцюрблену постать. Вона явно зазнала невдачі, адже біловолоса дівчина, навіть не здригнувшись, продовжувала, сидячи на підлозі, свердлити поглядом порожнечу.

-Що взагалі відбувається?

-Нічого хорошого,- після декількох хвилин тиші , промовила дівчина й підвелась, зміряючи Дану зацікавленим поглядом.

-Це я й так розумію. Як щодо гайдів чи передісторій?

-Що?- вираз обличчя білявки на секунду пом’якшав.

-Я намагаюсь жартувати, тому просто мовчи, або ні… краще говори. Це схоже на в’язницю,- Дана провела ребром долоні по стіні й задерла голову догори. На стелі було видно невиразний рельєф, через який просочувались крихітні цівки тепло-золотого світла. Цим навіть можна було милуватись, якби не час та місце «подій». Навколо взагалі не було жодного запаху й чомусь складалось відчуття, що так само не було повітря, ні свіжого, ні затерплого, ніякого, що викликало з десяток нових запитань.

-І взагалі, ваша загадковість, не хотіла б не знаю, може хоча б назватись?

-Довго пояснювати. А ім’я…ім’я- це привілей живих.

-Я гадаю у тебе є ч…-Дана обірвала себе на півслові, прокручуючи слова сказані дівчиною, ймовірно на даний момент вельми божевільною дівчиною.

-Живих?

-Так. Ми рідко залишаєм собі ці..Цей… Спогад.

-Слухай, це все, звичайно дуже весело та смішно, але скажи мені на радість врешті, що тут в біса відбувається?!- Дана й сама не помітила, як різкі переходи на крик стали входити у звичку, доволі таки погану.

-Це так дратує. Цілий день ніби живу у провальному серіалі. І я ще й досі мокра.

Вона роздратовано смикнула волосся, здираючи блакитну брошку-бант з одного з зеленавих пасм, й заходилась невпопад клацати нею у імпульсивному пориві. Підлогою шурхітливо протягнувся поділ спідниці, а за ним пролунав гучний сплеск.

-Ай!- Дана злякано схопилась за почервонілу щоку й забито з-під лоба зиркнула на білявку.

-Якого біса, ти робиш?!

-Візьми себе в руки! Якщо ти будеш такою…. Такою незібраною, то точно не виживеш.

-Про яке-таке виживання йдеться? Для початку треба хоча б спробувати вибратись звідси,- рівень зніяковіння помітно зростав з кожною секундою, разом з питаннями, які так і не отримали свої відповіді.

-Котруми зробили все для того щоб вийти з цього місця було неможливо. Зсередини,- мовби навмисно додала дівчина, відвертаючись й розсіяно задивляючись на стелю.