Звуки глухих ударів стрімко наближались, стаючи все менш інтенсивними.
-Ідіот. Що він в біса там забув?
Очі засліпило яскравим світлим, що нерівномірно лягло на стіни .
-С’ян, це точно та камера? – Дакота присів навпочіпки й зацікавлено зазирнув досередини, одразу обертаючись до постаті за ним.
-Угу,- пролунало зловтішне у відповідь.
-Ти це казав три камери до цього.
Власник виского голос продовжував розпалювати суперечку, вліпивши Дакоті декілька запотиличників й іноді бурмочучи щось нерозбірливе.
-То ви витягнете нас врешті, чи як?- гаркнула білявка, зажмуривши одне око й задоволено всміхнувшись кутиком рота.
Почулось неприємне шкряботіння й донизу спустилась стара залізна драбина, по якій Дана й дівчина-ім’я-якої-досі-не-відоме підійнялись догори. Вони були у коридорі, що за декілька метрів роздвоювався, утворюючи  У-подібний розхідний шлях. Темно-сині, подібні до штормового неба, стіни підпирали доволі таки високу стелю, що утворювала широкі, неглибокі виступи у деяких місцях.  Обабіч підйому, на якому зараз стояла Дана, була розкидана зброя, мов похапцем покинута кимсь. Ні вікон, ні дверей, ні натяку на щось подібне якщо звичайно не рахувати люк, з якого з секунду тому вилізла білявка, не було. Врешті дівчина перевела погляд на Дакоту, що вже не сидів на викладеній потрісканою плиткою підлозі. Хлопець хитнув головою, міцно обіймаючи сестру й врешті полегшено  видихаючи. Він відсторонився, перекидаючи в іншу руку важкий на вигляд, сіруватий, проте не металевий, меч. Позад нього знуджено позіхнув  другий хлопець, постать  якого до цього важко було розгледіти.
-Ми знайомі?- Дана зацікавлено втупилась, намагаючись згадати, де вже бачила ці майже скляні сірі очі.
-Частково,- С’ян змахнув рукою, набираючи кремезнішої подоби.
-Кай?
-Лише на один ранок і лише для твого брата. Можеш звати мене С’ян.
-Котрум?
-Так. Якщо це має якесь значення.
Руда незадоволено фиркнула, розлючено обертаючись.
-У нього є ім’я, бачиш?- проте білявка, якій власне було адресоване звернення, ніяк не відреагувала, продовжуючи борсатись серед покинутих на підлозі речей.
-Лови!- вона махнула рукою й сконфужено скривилась, коли Дана незграбно притисла до грудей арбалет й колчан стріл.
-Я не вмію цим користуватись. Як сюди взагалі можна вставити стрілу?- Дана розгублено покрутила у руках арбалет й перевела погляд на короткі, не притаманні для добре знайомого лука, стріли.
-Ти зовсім схибнулась?!- Дакота дратівливо скосився на білявку, намагаючись вихопити з рук сестри зброю.
-Вона й ложкою може вбитись.
-Що, це ти про мене?- пролунав лязкіт й стріла врешті стала у напрямий паз.
-Бачиш все вийшло.
С’ян здушено реготнув, продовжуючи крутити у руках спис. Він повернув голову до білявки:
-Куди далі, годинникарко?
-Припини й сам знаєш. Вибір невеликий, насправді. Всі дороги ведуть у міжсвіття.