Коридор почав поволі звужуватись, а рівна підлога перейшла у невисокі сходи, які без жодних закручень та викривлень, виключно по прямій, спускались донизу. Гладке покриття стін змінилось рельєфними символами й візерунками, які охайним плетивом були вкарбовані у мовби гематитове каміння. Під ногами гучно хрускотів чорнуватий пісок, який від кожного доторку невеличкими згустками пилу підіймався над землею. Складалось відчуття, ніби щось от-от поглине тебе, затягне у свою голодну безодню, щось, що клубочилось десь там, далеко і водночас так близько, запускаючи свої нитки у стіни і стелю, що круто нависала, схилившись над головою. Шкіру мимоволі вкрили дрижаки й навіть С’ян щось непевно й невдоволено буркнув, неприємно стенувши плечима. Найдивнішим певно було освітлення, яке так само, як й до цього з’являлось ні звідки. Зараз воно пояскравішало, поволі переливаючись різними кольорами, майже непомітно змінюючи ультрамариновий на леткий відтінок хвої й перетікаючи у мідно-жовтий. Вони вже понад десять хвилин стояли й дивились на довгу вервечку сходинок, остання з яких закінчувалась перед круглим проходом. До звуків важкого сопіння приєднались далекі метушливі кроки, що водночас намагались бути тихими, приглушеними, але всеодно гулко відбивались від стін. Ліворуч майже беззвучно чортихнувся Дакота й обернувся, мовби сподіваючись розгледіти непроханих гостей, які власне були господарями, ще до того, як вони вискочать з-за повороту.
-Напевно комусь доведеться залишитись тут. Ми зможемо відтягнути час,-Енефтерія вийшла наперед, відпихуючи Дану до сходів.
-І ти хочеш, щоб це були ми?-напруження зростало разом з кроками, що настирно наближались. Дакота порівнявся з білявкою.
- Сама знаєш правила Міжсвіття, трохи часу й БУМ опиняєшся у цілком іншому місці від того, де той, хто був перед тобою.
-Тоді постарайтесь вже зробити все швидко,- Енефтерія трохи відійшла й збентежено зиркнула на сходи.
-Я не можу відпустити свою сестру з тобою. По-твойму я вже настільки шизонувся?-хлопець помітно зблід й спохмурнів, проте досі виглядав майже спокійно. С’ян знову невдоволено забурмотів собі під носа й якомога тихіше видушив:
-Я попереджав тебе про таку можливість з самого початку і ручаюсь за її дії.
-Що ти плануєш?-Дакота зрушив з місця й майже впритул наблизився до Ен, недволено зміряючи її поглядом. Дівчина з секунду помовчала й промовила, не даючи обуреній Дані втиснути слово:
-Тобі достатньо лише того, що нам всім потрібно врешті зібратись в центрі, зрозумів?
Завбачивши вагання на лиці хлопця, дівчина просто схопила Дану, яка намагалась щось зрозуміти, за руку, тягнучи донизу. Дакота спробував було кинутись за нею, проте С’ян шарпнув його, зупиняючи і просичав:
-Вона знає, що робить і покладе за твою сестру голову. Тому краще давай зробимо нашу роботу. Не сильно хочу тут здохнути остаточно.
Дакота недовірливо повів плечем й натягнуто всміхнувся, проте з місця все ж не зрушив. Він сильніше стиснув руків’я меча, чіпляючи вістрем підлогу. Це був фламберг з характерним хвилястим лезом , довгим ефесом і двосічним клинком, матеріал якого був не схожий на метал, радше на якусь сіру матову масу.
-Ти ж не хочеш, щоб ми йшли їм назустріч?-С’ян, який вже завчасно знав відповідь, просто вигнув одну брову, опираючись на списа. Безрерум , мовчки простоявши не більше хвилини, зірвався з місця й побіг, лише раз озирнувшись, щоб переконатись що русявчик наганяє його.
Врешті за одним з поворотів показалось двоє людей, які завбачивши Дакоту і С’яна, в передчутті заціпеніли і навіть відступили на декілька кроків  назад.
-Менше, ніж я очікував.
-Це добре. Значить вони майже нічого не знають.
Чоловіки перед ними виглядали загрозливо , першочергово через кремезність й двійко шабель у руках, що відрізнялись хіба що обрамленням руків’я. Один з них шарпнувся до Дакоти, проте одразу ж наштрикнувся на клинок, який відбив закручене лезо й пустив ним ледь помітну вібрацію. Чоловік вилаявся на незрозумілій мові з діалектним відтінком й почав настирно насуватись на хлопця, грубо рубаючи шаблею. Натомість Дакота просто стояв, паруючи кожен удар й не задкуючи всупереч усім намаганням супротивника. Поруч С'ян вправно ухилявся від різких змахів і, притримуючи списа, глузливо шкірився. Вони й далі могли б танцювати серед лязкітливого гулу ударів, якби увага обох чоловіків не переключилась на С’яна й Дакота, який сахнувся приймаючи на себе удар, не проштрикнув одного з них наскрізь. Торкаючись клинка, що застряв у грудях, чоловік відступив й поволі розчинився, мов папірець, що з усіх боків пожирало фіолетове полум’я. С’ян краєм ока окинув Дакоту, який трохи похитнувся, і насадив іншого котрума на спис, і він так само, як і перший зник, залишаючи по собі лише гуркітливо впавшу на землю шаблю.
-Навіщо поліз?!- С’ян наблизився й ледь помітно полегшено видихнув, коли зрозумів, що удар зачепив лише край зовнішньої частини руки і залишив неглибоку продовгувату подряпину.
-В тебе дуже цікавий спосіб казати дякую. Просто не треба було з ним гратись,-відказав Дакота й відкинув з лоба рудого чуба, що продовжував затуляти огляд.
-Сам не краще… Житимеш?
-Мій єдиний зимовий одяг щойно знищили, мені ще ніколи не було так боляче,-хлопець розчаровано поглянув на продірявлений рукав й підійняв з землі меча, який до цього гуркотом випав зі зникшого котрума.
-Доведеться зашивати…
***
-Не тягни мене!-Дана нарешті спромоглась висмикнути руку з чіпкого захвату Ен й тепер збиралась піти назад.
-Ти залишила мого брата з тим недоростком і я певна котрумами, які точно не прийшли привітатись! Я повертаюсь.
-Припини свою істерику,-білявка прошмигнула, перегороджуючи Дані хід й додаючи:
-Сама подумай, він же дістався з ним сюди, так? Свого часу Дакота не без допомоги того «недоростка», якому ми між іншим завдячуєм звільненням, міг без проблем  вирізати декілька сотень котрумів. Він залишився там для того, щоб ти могла опинитись тут.
-Чудово, саме те, що я хотіла б знати про свого брата, але якщо…
-Не якщо. Будь ласка, перебирай ніжками, він всеодно скоро буде тут,-Енефтерія трохи спустилась, відтіснюючи Дану донизу.
-Але він щось казав про правила…-Дана знову була обірвана чіткими й доволі переконливими словами Ен:
-Я розкажу тобі все що знаю, просто йди уперед, гаразд?
Дівчина й далі б вперто стояла на місці, якби густа підфарбована світлом димка не затулила огляд й шлях за спиною Енефтерії. Знизу почувся гул, монотонний більше схожий на глибокий низький голос, що підіймався все вище й вище. Він мовби тягнув до себе й заповзав у голови перемішуючи усі думки. На язиці з’явився присмак солодкого дурману й ноги почали поволі долати сходинку за сходинкою, яких насправді виявилось набагато менше ніж здавалось, але річ була зовсім не у ваблячому голосі, радше у тому, що тіло просто рухалось. Енефтерії поруч не було і все ж її присутність чітким відлунням осідала у голові разом з цокотом годинника, що став гучнішим, навіть оглушливим. Унизу, у самісінькому кінці була величезна чорна куля, всередині якої змінювалась матерія подібна до тої, що спалахувала на кінчиках пальців Ен. Проте ця була потужніша, масивніша й темніша, настільки непроглядна, що просто затягувала у себе. Дана так само проти своєї волі протягнула руку до неї, торкаючись тильною стороною долоні. Під шкірою спалахнули холодні ефемерні іскри й в голові ще гучніше зацокотів годинник одразу ж спиняючись. Від руки відділилась біля тінь, яка переросла у Енефтерію, що також торкнулась кулі. Тіло поволі поверталось  у звичний стан, проте Дана вже не встигла нічого зробити, розчиняючись у кулі, що продовжувала здійматись над землею.