Пронизливий вітер і колючі пориви дощу били в лице, варто було вийти з автобусу. З-під ніг летіли купи бризок й шматочки багнюки. Люди навколо, з ніг до голови закутані у здавалось нескінченні шари одягу, намагались йти якомога швидше.

-Пів на сьому, ми б ще точно встигли випити чаю,- ховаючи годинник назад під рукав куртки, ображено протягнув Марк.

-Слухай, ми йдемо в кав’ярню, думаєш там не буде твого чебрецю?

-Може й не буде,- огризнувся Марк, проте різко змовк, коли Дана демонстративно відпихнула його з-під парасольки.

-Гаразд, гаразд. Ти взагалі впевнена, що вона в цей час вже працює?

-Ага. Вона цілодобова. Ходімо.

Друзі пройшли декілька супермаркетів й одну канцелярську крамничку, доки за одним з поворотом не з’явилась сяюча вивіска, що виблискувала усіма барвами веселки в оточенні кумедної випічки та двох сервізових чашок. Всередині було тепло й, незважаючи на невеликий розмір приміщення, доволі просторо. Біля стінок тулились масивні дубові столи в оточенні м’яких, тьмяно бузкових крісел. Ліворуч від дверей розмістилась стійка з касою та вітрина з десертами, а позад них кавоварка й двері на кухню.

-Доброго ранку. Можна, будь ласка, дві кульки пломбіру, один чай з м’ятою та один з чебрецем.

-Вітаю. Тут чи з собою?-хлопець за стійкою бадьоро усміхнувся, хоч і виглядав доволі втомлено і ніби зім’ято.

-Тут, будь ласка.

-Скільки пакетиків цукру?

-Жодного.

-Щось ще не бажаєте? У нас по вівторкам знижка на випічку.

Дана обернулась до Марка, який увесь цей час мовчки стояв і розглядав меню розписане на чорній дошці. Хлопець зам’явся і все ж випалив:

-А у вас є щось…ем… без цукру?

-Печиво зі стевією, імбирне,- касир нахилився над вітриною, вказуючи на тарілку з білими ялинками й дзвіночками.

-Ще є пиріг з яблуками і вишневий кекс, а ось це ось- штрудель з шпинатом. Це з ранкової партії, ще теплі.

-Імбирне печиво.

-Хороший вибір. Прошу пройдіть за столик.

-Дякую.

Дана потягнула Марка за край куртки до столика біля вікна. Щойно вони всілись, як підвіска над дверима дзенькнула й у кав’ярню зайшла біловолоса дівчина, тримаючи у руках скручену червону парасольку.

-Тобі не здається вона знайомою?

-Що? А,- Марк прослідкував за поглядом Дани й з-під лоба зиркнув на дівчину.

-Це ж та сама з маршрутки. Чесно, вперше бачу. Ну тобто вдруге, але... Ну ти зрозуміла.

Дівчина трохи покрутилась біля стійки й, забравши запакований у картонний контейнер тортик, вибігла на вулицю. Дана з цікавістю поглянула через шибки скляних дверей як її постать поволі віддаляється.

-Пепсин розщеплює білки, а птіалін-крохмаль.

-Що?- вже вдруге запитав Марк і, зрозумівши схвально кивнув головою.

-Головне тепер це не забути до контрольної, так?

-Угу….

***