-Я очікував побачити дівчину,-касир обернувся, підводячи голову й припиняючи гладити Сонце.
-Але гадаю й ти підійдеш.
За стійкою стояв той самий хлопець, що й зранку, проте за весь цей час він трохи збадьорів й в цілому вигядавяк людина, що справді отримує задоволення від свого життя.
-Має дещо трапитись, дещо дуже й дуже важливе для мене, для світу й, звичайно ж для тебе. Будь ласкавий хлопче, не дай їм усім напартачити,-касир загадково, що зовсім не вселяло надію, усміхнувся й, ледь відхиляючись від стійки, щось невиразно прошепотів. Перші декілька секунд нічого не відбувалось, хіба що Сонце зіскочила зі стійки й притулилась до Марка, але одразу ж по цьому перед очима спалахнули десятки чорних іскор, що боляче кололи десь під повіками. Красовський мляво ступив крок, відчувши як земля під ногами м’якшає, деформується, а повітря навколо важчає й сповнюється неприємним присмаком заліза. Врешті у вухах гучно й просто нестерпно пронизливо клацнуло й хлопець остаточно провалився у пітьму.
Підвіска на дверях вже вдруге за ці декілька хвилин дзенькнула і досередини зайшла кругловида жінка з дитиною. Відриваючи погляд від місця, де щойно стояв Марк з кішкою, касир всміхнувся й спокійно промовив:
-Вітаю, що бажаєте?
***
-То, чому ти мені нічого не казав?-Дана сповільнила крок, порівнюючись з Дакотою, який час-від-часу перемовлявся з С’яном, доки білявка водила їх заплутаними коридорами.
-Про що саме-хлопець гмикнув й скоса поглянув на Дану, знервовано крутячи меч у руках.
-Ти про котрумів, так? Я просто не міг тобі сказати…
-Як і про те, що іноді проводиш з ними задушевні зустрічі й б’єшся на мечах?- скептично вигнуті брови й стиснуті губи, виказували радше не роздратування, а щиру дитячу розгубленість.
-Це все яикйсь…ідіотизм.
-Хей, я за весь цей час бачився лише зі С’яном і повір на це були доволі вагомі причини,-Дакота вдав, що не помітив як ззаду пирхнув С’ян, стримуючи зловтішний смішок.
-Окрім того, я ж не думав, що ти влізеш в це.
У відповідь Дана лиш промовчала й втупилась у С’яна, який продовжувати плентатись позад них.
-Зранку, коли ти був Каєм, ти зробив усе навмисно? Спровокував?
Хлопець заперечно похитав головою.
-Зробив, бо зробив. Знаєш захотілось.
-Котруми не знайшли нас через тебе?
-Так.
-Ти не поясниш чому?
-Ні,-С’ян зануджено закотив очі й порівнявся з дівчиною. -От наскільки багато тобі відомо?
-Небагато. Тільки про…-почала було Дана, проте хлопець грубо обірвав її:
-Дещицю порівняно з тим, що потрібно, аби тобі усе пояснити. Краще спитай у годинникарки.
-Чому ти її так називаєш? У неї немає імені- дівчина глибоко вдихнула, змушуючи себе закінчити репліку:        -тобто не було за життя?
-Запитай у неї,- солодко протягнув С’ян й пихнув Дану у спину.
Білявка озирнулась, намагаючись зрозуміти причину метушні й ледь не впечаталась у обурену Безрерум.
-Ви можете йти нормально?!-годинникарка відсмикнула Дану й продовжила твердо крокувати уперед.
-Я буду називати тебе Енефтерія.
-Що?-гулке відлуння їхніх кроків, що до цього розносилось коридором, обірвались після того, як білявка спинилась сконфужено дивлячись на Дану.
-Ну, у тебе ж немає нормального імені.
-Якщо не помиляюсь це ім’я твоєї морської свинки.
-Звідки…-дівчина недобре примружилась.
-Тоді ти напевно знаєш, що у вас є дещо спільне.
-Мені важко навіть приблизно уявити що ти маєш на увазі.
-Ви обоє мертві.
-Ей, чого ви там стали?!-гукнув ззаду Дакота.
-У нас обмаль часу.
-Називай як тобі завгодно,- видушила Енефтерія, очі якої недобре звузились. Вона обернулась й, пришвидшивши темп зникла за одним з поворотів.