Дана обережно торкнулась забитої потилиці, вдруге випадаючи з реальності й розсіяно роззираючись навсібіч. В думках сочилась крихітна здогадка, спогад, що безперервно намагався відновити себе у пам’яті, проте водночас повністю себе стирав. Дівчина втомлено струснула головою й ледь помітно всміхнувшись протягнула:
-Ти котрум?
Відповіддю послужив стриманий кивок.
-Ти впевнена?
-Коли ти мовчиш, виглядаєш розумнішою,-дівчина невтішно зітхнула й розпачливо затулила лице долонями, згодом продовжуючи:
-Так, я котрум. Я точно пам’ятаю, як мене проштрикнули ножем, декілька разів. Я вперше у житті бачила стільки крові, яка багряним..
-Без подробиць, будь ласка,- у приміщенні знову запанувала тиша. Дана зніяковіло зсунулась й відповзла до дальнього кутка, на що білявка скрушно похитала головою й продовжила настирно вдивлятись у широко розплющені від погано прихованого переляку очі Безрерум.
-І ми просто сидітимемо?
-Я вже казала, зсередини звідси не вийти, тому так.  Але це ненадовго, сподіваюсь. Якщо, звичайно, С’ян зможе
зробити все швидко.
Нічого пояснювати білявка не збиралась, тож Дана лиш зробила вигляд, що усе зрозуміла, й повернулась до споглядання стін.
-Ти була у мене вдома, а потім ми опинились тут. До цього ти була у маршрутці, потім у кав’ярні і я певна, що бачила тебе ще десь до цього.
-Думаєш, чи пов’язано це все?-не чекаючи відповіді на й без того риторичне питання, білявка продовжила:
-Так. Навіть обвал.
-Це дивне відчуття, ніби хтось щось шукає,- радше сама до себе пробурмотіла Дана, чомусь здригнувшись.
-Це були котруми?
-Безсумнівно. І вони дійсно шукали. Тебе. Зігнати всіх докупи й вже тоді вичислити жертву. Я б теж так зробила, якщо вже бути чесною.
-Щоб не відбувалось, усе завжди може стати гірше. Навіщо я їм взагалі здалась? Почекай-но, ти ж теж котрум, отже…
-Ні,- білявка грубо обірвала її  й змахнула руками, мовби намагаючись закрити тему на невизначений час.
-Давай пізніше про це, здається вони вже наближаються.
Нагорі, здавалось, почалась бійка, супроводжувана вибухами лайки й просто невиразними криками. Щось, чи то пак хтось, шугав збоку в бік, час-від-часу затуляючи єдине джерело світла у приміщенні своєю дебелою тінню. Дана нашорошила вуха й різко підвелась, спантеличено й розгублено косячись на білявку, яка також звелась на ноги, нетерпляче постукуючи носаком взуття.
-Щойно, це ж був… Тільки не кажи, що це Дакота…