-Не стій стовбом, пожежні сходи ліворуч. Та воруши вже врешті своїми ногами!

Кай схопив дівчину за шкибарки, тягнучи до замазаних під стіну дверей й вибухаючи потоками бурхливої лайки. До відлуння тупоту ніг приєднався загрозливий гуркіт всередині стін й тягнуче відчуття тривоги.

-Зачекай, якщо є сирени, значить вони вже знають про обвал, значить десь щось вже впало?- Дана відскочила від дверей, проте продовжила стискати круглу ручку.

-Просто замовкни й йди!- Кай заштурхав дівчину до проходу. Здалось, що його образ затуманився, показуючи зовсім інше лице, худорляве з копною світло-русого волосся.

Всередині було вогко й жахливо тхло хлоркою, через що сильно сльозились очі і свербіло у носі. На голі стіни опирались якісь швабри й побиті життям мітли, а на батареях висіло задубіле ганчір’я.

-ДОНИЗУ,- відкарбував Кай, продовжуючи пихати Дану у спину.

-Та чого ти розійшовся?! Я сама можу йти.

-Тоді йди!

-Кретин,-самими губами вимовила дівчина й, вхопившись за перила, збігла сходами. В кінці спуску, вони всього лиш відчинили важкі залізні двері, опиняючись на вулиці, у внутрішньому дворику школи, де періщив дощ й час від часу миготіла блискавиця. Дана обернулась й скривилась, завбачивши як стріха будівлі потроху осідала, а в проході за ними з’являлось все більше опавшої штукатурки. Десь в глибині пролунав звук глухого удару, супроводжуваний дивним потріскуванням. Ворота були стулені й зачинені на замок зовні.

-Треба було таки сидіти вдома. Як це, вперше в житті мати рацію?- Дана вичавила з себе саркастичну посмішку й витягнула з кишені телефон, намагаючись іншою рукою прибрати з лиця мокрі пасма.

-От скажи, якого біса, ти нас затягнув сюди?!

-Краще було стояти і дивитись? Ідіотка…

-На подяку не очікуй,- огризнулась дівчина, ледь тримаючи себе у руках Вона набрала номер і приклала телефон до вуха, напружено рахуючи подумки гудки.

-Алло, Марк? Ти мене чуєш?

-Якісь….., говори…..-долітали уривки фраз.

-Чудово. Просто, щоб його, прекрасно! Слухай. Відкрийте. Ворота.

-Що?Чіткіше….

-ВОРОТА!

-…..- важко було розібрати, проте ймовірно Марк усе зрозумів.

-І що далі?-Безрерум дратівливо запхала телефон назад до кишені й покосилась на Кая, який намагався сорочкою затулити голову.

-Чекати.

Його лице знову затуманилось і Дана міцно стулила повіки, за секунду розплющуючи очі. Все було гаразд, ну якщо це можна було назвати так.