-Кот…що? Звучить як якийсь вид тканини.
-Ти присядь. Якщо чесно я зараз відчуваю себе ходячим кліше,- білявка поклала руку на плече Дани, силою опускаючи її на холодну підлогу. Светр промовисто чванькнув й додолу впало декілька брудних крапель.
-От, ти колись думала про життя після смерті, так? Можеш не казати, я чула як ти про це говорила сама з собою.  Просто уяви собі, що людина, її душа - це величезний об’єм енергії, спогадів, ем, почуттів, які протягом усього  життя утримуються потугами плоті й кісток. А тепер уяви наш світ, який складається з десятків різних шарів: той у якому ти знаходишся після народження, до нього й опісля смерті. Коли тіло вже заслабке щоб утримувати душу, вона потрапляє до останнього, де є три шляхи…Три… Так, здається я збилась…
-Якщо я скажу, що я нічого не зрозуміла, ти дасиш мені ще одного ляпаса?-недовірливо мружачись, Дана декілька разів розгублено похитала головою.
-Ні. Я й сама, знаю лише основи, просто зачекай секунду. Я спробую ще раз сформулювати. У моїй голові до цього все звучало структурованіше.
-А от, якщо я зараз скажу, що ти навіжена і зараз несла цілковиту маячню, ти мене таки вдариш?
-Можливо. Окей, давай тоді так. Дивись,- дівчина притулила однією рукою Дану до стіни, не даючи їй зсунутись з місця, а другу піднесла до обличчя, розкривши долоню. На кінчиках пальців з’явились великі багряні краплі, які  відриваючись від шкіри, постійно змінювалися, стаючи тонкими струменями пилу, крихітними петляючими у повітрі кубиками й ще якоюсь дикою всячиною, описати яку Дані коштувало б неймовірних зусиль. На секунду, здалось, що серед усієї цієї мутуючою маси промайнуло чотири багряних ока, які так само зацікавлено, як білявка з хвилину тому, втупились у неї.
-Це-матерія душі. Кожна людина-запхане у тіло місиво подібної концентрованої енергії.  Котрум-це людина без тіла. Просто оголена матерія. Коли людина помирає, вона стає котрумом…-краплі на її долоні перетворились на чисте багряне сяйво, що звивало довкола пальців у крихітні танцюючі спіральки. Дана витягнулась й мовби зачаровано смикнула рукою, торкаючись клубка світла, що в цілому здавалось доволі неможливим.
-Ей, припини!... що ти?!
Гучний  звук вдарив у барабанні перетинки й їх обох накрила потужна ударна хвиля, з силою впечатуючи у стіни.
-Що у фразі концентрована енергія, тобі було НЕ зрозуміло?!- крик білявки був схожий на той самий, що може видати лише голос у вашій голові. Без найменшої зміни тональності й підвищення голосу.
-Як же я сумую за часами, коли ти вірила у існування єдинорогів …